Правове забезпечення підприємницької діяльності (Мачуцький) (стр. 40 из 80)

зазначено в законі. (Показовий приклад наводиться в листі Вищого

арбітражного суду України № 01-8 від 20.04.2001 року.

Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсними укладених товариством та приватним підприємством угоди в усній формі, а також податкових накладних. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, у позові відмовлено з посиланням на те, що переданий за угодою товар було оплачено, податкові накладні надійшли від продавця і з цього моменту у товариства виникло право на податковий кредит незалежно від правильності складання податкових накладних продавцем та здійсненням ним розрахунків з бюджетом.

Не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Товариством та приватним підприємством в усній формі укладено угоду купівлі-продажу літератури. На виконання умов зазначеної угоди приватне підприємство передало товариству за податковими накладними книжкову продукцію, а товариство повністю за нею розрахувалося, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Відповідно до статті 45 Цивільного кодексу України недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі.

Законом не передбачено можливості визнання угоди купівлі-продажу недійсною з мотивів недодержання її письмової форми. Інших підстав для визнання угоди недійсною державна податкова інспекція не навела.

З огляду на викладене оспорювана угода не суперечить вимогам чинного законодавства і судові акти в цій частині залишено без зміни.

Що ж до визнання недійсними податкових накладних, то податкова накладна не є актом державного чи іншого органу у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України. Чинне законодавство не відносить до повноважень господарських судів вирішення питань про відповідність вимогам закону будь-яких звітних та розрахункових документів).

Відповідно до статі 154 Цивільного кодексу коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

3.5. Порядок укладення договорів.

Порядок укладення договорів регламентований статтями 154-159 Цивільного кодексу. Договір в процесі його укладення проходить послідовно дві стадії: пропозицію укласти договір і прийняття пропозиції укласти договір. Пропозицію укласти договір називають офертою, а особу яка зробила пропозицію оферентом (оферта від лат. offertus - запропонований). Прийняття пропозиції укласти договір називається акцептом, а особа, яка прийняла пропозицію акцептантом (акцепт від лат. acceptus -прийнятий).

Пропозиція повинна містити всі істотні умови договору і має бути адресована конкретній особі. Пропозицію може бути зроблено з зазначенням або без зазначення строку для відповіді.

Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (стаття 155 Цивільного кодексу).

Особо, яка зробила пропозицію укласти договір (оферент) з зазначенням строку для відповіді, зв’язана своєю пропозицією протягом зазначеного строку.

Коли пропозиція укласти договір зроблена усно без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

Якщо така пропозиція зроблена в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу (стаття 156 Цивільного кодексу). Нормально необхідний час для відповіді визначається у кожному випадку наявними обставинами.

Якщо з одержаної з запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізненням. В цьому разі відповідь вважається новою пропозицією (Стаття 157 Цивільного кодексу).

Практичне значення оферти полягає у наступному. Сама по собі оферта не створює договору, але вона має важливе значення в тому розумінні, що зв’язує оферента з моменту отримання оферти акцептантом. Якщо оферент зробив пропозицію укласти договір, то він зв’язаний протягом строку зазначеного в пропозиції. Акцептант може погодитись з умовама майбутнього договору і зробити певні затрати у зв’язку з укладенням договору. У випадку відмови від пропозиції до закінчення строку оферент зобов’язаний відшкодувати збитки завдані акцептанту. Моментом укладення договору вважається час отримання оферентом згоди акцептанта.

Акцепт являє собою безумовну згоду прийняти пропозицію.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою пропозицією (стаття 158 Цивільного кодексу).

В такому випадку оферент стає акцептантом, а акцептант - оферентом.

3.6. Виконання зобов’язань.

Загальний порядок виконання зобов’язань визначений в главі 15 Цивільного кодексу.

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться (стаття 161 Цивільного кодексу).

Виконання зобов’язання являє собою заключну стадію розвитку зобов’язального правовідношення, на якій виконуються обов’язки і реалізуються суб’єктивні права. Головну роль в виконанні зобов’язання виконує боржник, проте і на кредитора покладаються певні обов’язки - прийняти виконання зобов’язання, здійснити дії без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зобов’язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати у відповідності із змістом зобов’язання. Виконання зобов’язання може знаходити свій вияв і в утриманні боржником від певних дій. Виконанням зобов’язання досягається його мета і зобов’язання припиняється.

Виконання зобов’язання повинно здійснюватись у відповідності з наступними принципами: принцип належного виконання, принцип реального виконання, принцип економічності, принцип співробітництва сторін.

Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо воно відбулося між належним боржником і кредитором, по належному предмету, в належний строк, в належному місці.

Належним боржником вважається сторона зобов’язання, яка повинна виконати зобов’язання на користь кредитора. Виконання зобов’язання може бути невідривно пов’язане з особою боржника і в такому випадку заміна боржника в зобов’язанні не допускається, але якщо з закону, договору або з суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою (стаття 164 Цивільного кодексу).

Належним кредитором є особа, яка визнається кредитором в момент виконання зобов’язання.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом (стаття 162 Цивільного кодексу). Під односторонньою відмовою від виконання зобов’язання розуміється припинення дії зобов’язання за ініціативою однієї із сторін зобов’язання. Зміна умов договору не означає його припинення, змінюються лише його окремі умови і відповідно змінюється зміст зобов’язання. Одностороннє здійснення наведених дій порушує права і інтереси другої сторони. За своєю юридичною природою одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору є правопорушеннями і викликають відповідні правові наслідки.

Іноді мають місце випадки, коли боржник по грошовому зобов’язанню не може виконати зобов’язання з причин від нього не залежних (наприклад, невідоме місце знаходження кредитора, з різних причин кредитор ухиляється від отримання належного йому за зобов’язанням).

В разі відсутності кредитора, а також в разі ухилення його від прийняття виконання або іншого прострочення з його боку, а так само при відсутності представника недієздатного кредитора боржник по грошовому зобов'язанню або по зобов'язанню передати цінні папери має право внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, які повідомляють про це кредитора.

Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається виконанням зобов'язання (стаття 177 Цивільного кодексу).

Під належним предметом розуміється те, з приводу чого, боржник зобов’язаний здійснити певні дії. Якщо боржник здійснює дії по відношенню до якого-небудь одного предмету, то в таких випадках предмет зобов’язання визначити не важко. Складніше це зробити при виконанні альтернативних і факультативних зобов’язань, в яких боржнику належить право заміни предмета зобов’язання.