Чинне законодавство передбачає реєстрацію угод окремих видів. Так, відповідно до статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” договір купівлі-продажу державного майна підлягає реєстрації відповідною місцевою радою. Угода, укладена з порушенням правил щодо обов'язкової державної реєстрації, може бути визнана недійсною лише у тому випадку, коли такі наслідки прямо передбачені нормативним актом.
Якщо незареєстрована угода повністю або частково виконана, а сторона, яка одержала виконання, ухиляється від державної реєстрації цієї угоди, друга сторона має право звернутися до арбітражного суду за захистом своїх інтересів. У цьому випадку суд може визнати угоду, що не пройшла державної реєстрації, дійсною, і такого рішення достатньо для виникнення у реєструючого органу обов'язку щодо здійснення державної реєстрації угоди, незважаючи на волю другої сторони. Таке рішення можливе лише у випадку, коли відповідна угода укладена за встановленою формою, а її зміст відповідає вимогам закону.
Якщо сторонами угоди, пов'язаної з переходом права власності (повного господарського відання) на майно, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди.
1.3.Наслідки недотримання форми угод.
Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначений у законі (стаття 45 Цивільного кодексу).
Недодержання передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне визнання її з цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків.
Порушення вимог закону про укладення угоди у простій письмовій формі є підставою для визнання її недійсною лише у разі, коли це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод (наприклад, статті 180, 191 Цивільного кодексу).
З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.
Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі частини 2 статті 47 Цивільного кодексу за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статті 105, 114, Цивільного кодексу).
1.4. Умови дійсності угод.
Угоди є дійсними при певних умовах:
а) якщо зміст угоди відповідає вимогам закону, не суперечить інтересам держави і суспільства, відповідає цілям діяльності юридичної особи;
б) якщо учасники угоди дієздатні;
в) якщо має місце дійсне волевиявленню сторін;
г) якщо воля сторін виявлена в необхідній за законом формі.
Крім того, воля особи, яка укладає угоду повинна формуватися вільно і не знаходитися під неправомірним тиском чужої волі (наприклад, насильство, погроза) або під впливом інших факторів (наприклад, помилка, збіг тяжких обставин), які не дозволяють особі, що укладає угоду, правильно розуміти її характер і наслідки.
Угода укладена з порушенням зазначених умов визнається недійсною. Недійсність угоди означає її протиправність, обумовлену порушенням вимог законодавства. Така угода створює наслідки передбачені законом, а не ті, які сторони мали на меті.
1.5. Недійсні угоди.
Недійсна угода являє собою неправомірну дію. При недійсній угоді не можна вимагати виконання, так як вона не створює тих прав і обовязків, які виникають на підставі дійсної угоди даного виду. В цивільному законодавстві містяться вказівки на підстави недійсності угод (статті 48-58 Цивільного кодексу): угода не відповідає вимогам закону або укладена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; угода, укладена юридичною особою суперечить її цілям; укладення угоди недієздатною, частково або обмежено дієздатною особою без необхідної згоди батьків або піклувальника; угода укладена внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин; мнимі і удавані угоди. Угода може бути також визнана недійсною внаслідок недодержання необхідної форми угоди.
За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу).
Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо). У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною суд зазначає у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу).
Визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє тягне, залежно від підстав такого визнання, майнові наслідки, передбачені статтями 48-58 Цивільного кодексу.
Недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини (стаття 60 Цивільного кодексу).
Розрізняють також абсолютно недійсні або нікчемні угоди і відносно недійсні або заперечні угоди.
Нікчемна угода є недійсною в момент укладення на підставі норми права, незалежно від звернення з позовом про визнання її недійсною чи рішення суду. Суд в своєму рішенні зобовязаний костантувати факт недійсності нікчемної угоди незалежно від бажання сторін.
Заперечна угода в момент її здійснення створює у сторін права і обовязки, проте в результаті спору може бути визнана судом недійсною.
1.6. Наслідки визнання угоди недійсною.
Першим наслідком визнання угоди недійсною є неприпустимість її виконання. Якщо ж угода все таки виконана сторонами (стороною), то в залежності від виду недійсної угоди, характеру дій сторін, предмета угоди наслідки визнання угоди недійсною можуть полягати в наступному:
а) кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою (двохстороння реституція);
б) потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави (одностороння реституція);
в) в доход держави стягується все одержане сторонами за угодою (недопущення реституції);
г) потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.
1.7. Недійсні угоди, що не відповідають вимогам закону.
Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовується в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”, пункту 2 статті 20 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, пункту 3 статті 14 Закону України “Про оренду землі” тощо.
На підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Необхідно мати на увазі, що суд повинен відмовити у визнанні угоди недійсною, коли ці вимоги грунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства оцінюється судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.
Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Це, зокрема, угоди, які підпадають під ознаки статей 48, 49, 50, 58 Цивільного кодексу, а також укладені з порушенням форми, якщо законом спеціально передбачено таку форму (стаття 46 і частина перша статті 47 Цивільного кодексу).