Смекни!
smekni.com

Правове забезпечення підприємницької діяльності (Мачуцький) (стр. 38 из 80)

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Керівником підприємства затверджується перелік посад, зайняття яких надає відповідним працівникам право підписувати довіреність на одержання цінностей, та призначається особа, що здійснює виписування та реєстрацію виданих, повернутих та використаних довіреностей.

Строк дії довіреності встановлюється в залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак, не більше як на 10 днів.

При позбавленні довіреної особи права на одержання цінностей за виданою йому довіреністю, строк дії якої ще не минув, довіреність у такої особи вилучається.

Особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад або матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

2.4. Строк довіреності.

Довіреність - це угода, яка укладається на певниї строк.

Відповідно до статті 67 Цивільного кодексу строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна.

2.5. Передоручення.

Передоручення - це передача представником своїх повноважень другій особі. Воно можливе лише в двох випадках: 1. Коли передоручення прямо предбачено в виданій довіреності; 2. Коли передоручення не передбачене в довіреності, проте в склавшихся обставинах (наприклад, хвороба) представник примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Відповідно до статті 68 Цивільного кодексу особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена.

Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні.

2.6. Припинення довіреності.

Після закінчення строку дії довіреності вона втрачає свою силу. Враховуючи, що відносини між особою, яку представляють і її представником засновані на довірі, то дія довіреності може бути припинена в односторонньому порядку, як особою, яку представляють (скасування довіреності), так і представником (шляхом відмови від довіреності). Припенення довіреності можливе в будь-який час і угода про відмову від цього права є недійсною.

Відносини між особою, яку представляють і представником, який діє на підставі довіреності - це завжди відносини між дієздатними учасниками. В зв’язку з цим припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність, припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність, смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тягне за собою припинення чинності довіреності.

Оскільки передоручення засноване на довіреності, то припиненням довіреності втрачає силу і передоручення.

Відповідно до статті 69 Цивільного кодекусу чинність довіреності припиняється внаслідок : 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видана довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати довіреність або передоручення, а особа, якій довіреність видана, - відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права недійсна.

З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.

2.7. Наслідки припинення довіреності.

Якщо особа яку представляють скасувала довіреність, то вона зобов’язана повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Такий обов’язок покладається і на правонаступників особи, яка видала довіреність внаслідок припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність, припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність, смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Повідомлення необхідне для запобігання здійснення дій представником з третіми особами після скасування довіреності. Проте можлива ситуація, коли представник продовжував здійснювати свої представницькі функції не знаючи про скасування довіреності. В такому випадку права і обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видана довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб.

З метою запобігти здійснення угод з використанням скасованої довіреності, закон покладає обов’язок на особу, якій вона видана, або її правонаступників, негайно повернути довіреність при її припиненні.

Відповідно до статті 70 Цивільного кодексу особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її скасування (пункт другий статті 69 Цивільного кодексу) особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Такий же обов'язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність, а у відповідних випадках - на опікуна або піклувальника.

Права і обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видана довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилась.

При припиненні довіреності особа, якій вона видана, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність.

§ 3. Загальні положення про зобов’язання.

3.1. Поняття зобов’язання і підстави його виникнення.

Термін “зобов’язання” досить часто вживається в різних значеннях. Іноді під ним розуміють угоду між особами, тобто договір. В певних випадках він означає обов’язок, борг якої-небудь особи. Крім того, в юридичній літературі вживається поняття “зобов’язальне право”, яке можна визначити, як сукупність цивільно-правових норм, які регулють суспільні відносини по передачі майна, виконанням робіт, наданням послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов’язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. У Цивільному кодексі з 572 статей 321 стаття присвячена зобов’язанням. Зобов’язальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми, що поширюються на всі зобов’язання. Особлива частина містить норми, які регулюють окремі види зобов’язань.

Частина 1 статті 151 Цивільного кодексу визначає зобов’язання наступним чином:в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов’язання встановлює юридичний зв’язок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги і боржником на якого покладається обов’язок виконання. З одного боку зміст зобов’язання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого боку, вирішальне значення має надання кредитору можливості вимагати певних дій від боржника. В цьому полягає відмінність зобов’язальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх, перш за все, важлива можливість здійснненя певних дій безпосередньо власником. Зобов’язальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а лише до чітко визначених кредиторів. Зобов’язання встановлюється між конкретними суб’єктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з одного боку виступає власник, а з другого боку необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику при здійсненні його права власності.