а) культурно-освітній, напр.: культобослуговування і т. ін.;
б) пов'язаний з культ\ освітньою роботою, напр.: культактивіст, культбригада, культсектор і т. ін.;
в) який задовольняє культурні потреби, напр.: культ-магазин, культорг і т.ін.
Термін "культура" в перекладі з латинської також означає турботу, спрямовану на облагородження і очищення життя людини чи суспільства. Пізніше культуру почали розглядати як філософську категорію, що становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людьми в процесі їхньої суспільно-історичної трудової діяльності — практики. В такому визначенні культура протиставляється дикій природі й розглядається як феномен, створений людиною і людством, як продукт праці в матеріальній і духовній сферах життя.
Велика кількість визначень свідчить про надзвичайно складний феномен культури. Для зручності усвідомлення всі підходи до визначення культури поділяють на три групи: антропологічні, соціологічні і філософські.
При антропологічному підході культура розуміється як сукупність всіх благ, створених людиною, на відміну від того, що створила природа.
Соціологічний підхід трактує культуру як сукупність духовних цінностей, компонент суспільного життя.
| 7 — 4-1260 |
| 98 |
| Розділ 5 |
| 99 |
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
При філософському підході культура розглядається як явище, що виділяється аналітичне й умовно пов'язане із суспільним розвитком.
В останні десятиліття виникло два нових підходи до розуміння культури.
Перший підхід визначається в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності. Культура аналізується через процеси духовного виробництва (виробництва духовних благ, цінностей, інформації), функціонування та удосконалення особи.
Другий підхід — культура розглядається як специфічний спосіб людської діяльності. Представники другого підходу (концепції) пропонують загальну модель культури як універсальної властивості суспільного життя.
Ці підходи слід використати і для аналізу е-культури як складової інформаційної культури суспільства, яка є частиною феномену культури суспільства (поряд із політичною, моральною, екологічною, виробничою, правовою тощо).
5.1.2. Природа культури: філософський аспект її еволюції
Більшість дослідників вважають, що культура як соціальне явище змінюється. Одні називають ці зміни революцією, інші — еволюцією. Більш правильною можна вважати думку, що культура швидше еволюціонує, ніж розвивається революційним шляхом.
У філософській думці є також теза про створення людини культурою. Вважають, що вперше цю ідею висловив Л.А. Байт (у книжках "The Science of Culture" (New York, 1949) та "The Evolution of Culture" (New York, 1959)).
Інший дослідник — Ф.А. Хайєк — вважає, що цю ідею зіпсувала віра Л.А. Байта в "закони еволюції". Він також
висловлює думку, що тим часом віра в добірну еволюцію не має нічого спільного з вірою в закони еволюції, постулюючи лише дію певного механізму, наслідки якої цілком залежать від тих невідомих маргінальних умов, що в них вона відбувається. Ф.А. Хайєк заявляє: "Я не вірю в існування жодних законів еволюції. Закони уможливлюють прогнозування, а наслідки процесу добору завжди залежать від непередбачених обставин" (див.: Хайєк ФЛ. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186).
Ф.А. Хайєк також неодноразово зазначав, що хибний погляд на закони еволюції глибоко увійшов до нашого мислення внаслідок неправильного поділу на "природне" та "штучне", успадкованого від давніх греків (див.: Право, законодавство та свобода. — Т. 1. — С. 25).
Концепція еволюції, спонтанного порядку та способів і меж наших намагань пояснює складні соціальні явища більш раціонально, (її викладено у праці А.Ф. Хаєка "TheSensoryOrder. An inquiry into the Foundations of Theoretical Psychology" (London; Chicago, 1952.))
5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспільство" та пізнання їх
З окремими аспектами змісту категорії "культура" тісно переплітається зміст категорії "цивілізація". Як і категорія "культура", категорія "цивілізація" належить до багатозначних. Нерідко обидві категорії розглядаються окремими дослідниками як тотожні за змістом у ряду "культура" — "цивілізація" — "суспільство". Також до цього ряду додають категорію "людство" (див.: Бестужев-Лада И£. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — С. 15).
| 7» |
| 101 |
| Розділ 5 |
| 100 |
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
Дискутивність такого підходу може зумовлювати серйозні соціальні, когнітологічні проблеми. Адже категорія "цивілізація" може вживатись як більш загальна, за допомогою якої здійснюється порівняльна характеристика стану минулого суспільства у змісті найвищої стадії (епохи, ери) його розвитку. У зазначеному контексті було б недоцільно використовувати терміни-синоніми в умовах дефіциту понять. До того ж слід зазначити, що в межах однієї цивілізації можна розглядати протиставлення таких явищ, як культура й антикультура (субкультура).
Система гуманітарної просвіченості чи освіти передбачає набуття цілісних знань про соціокультурний розвиток людства — як макроцивілізації, що складається з регіональних цивілізацій та мікроцивілізацій. Розуміння зазначеного підходу покликане стати важливим чинником гуманітарного знання і гуманітарія, і технократа, оскільки без загального бачення генетики культури суспільства неможливо системно усвідомити окремі феномени культури (у тому числі культури будь-якої науки). Кожне соціальне явище з погляду науки має певну генетику — закономірності спадковості чи мінливості свого об'єкта (предмета). Все це набуває відображення в онтології — множині емпіричного матеріалу, на основі якого формуються теорія, наука.
Вивчення історії будь-якого соціального явища потребує того, щоб людина мала уявлення про розвиток та інваріантні характеристики як окремих цивілізаційних систем (регіональних — наприклад євро-атлантичної, азіатської, африканської, чи мікроцивілізацій — окремої країни, народу, нації, етносу та ін.), так і загальнолюдської цивілізації (макроцивілізації) в цілому. Історія світової цивілізації вже має обов'язкову складову сучасної гуманітарної освіти. У навчальних закладах історію різних цивілізацій вивчають починаючи з початкових класів загальноосвітньої школи і закінчуючи здобуттям вищої освіти, незалежно від того, чи ця освіта гуманітарна, технічна або інша.
Щодо сутності цивілізаційно-культурної єдності можна взяти до уваги думки Юрія Павленка про те, що "розгляд основних концепцій соціокультурного розвитку людства підводить до висновку про те, що адекватне осмислення останнього сьогодні вже неможливе на базі самої лише стадійної парадигми. На одному щаблі еволюції, як правило, існує два чи більше типів соціокультурних систем із притаманними їм специфічними тенденціями й напрямками подальшого руху" (див.: Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. / Відп. ред. С. Кримський. — К.: Либідь, 1996. — С. 13).
"Синергетичне" мислячі історик, культуролог, політолог, економіст, правознавець оцінюють певне соціальне явище (соціальне рішення) не шляхом прямолінійного порівняння попереднього та наступного станів динамічних систем, а порівнюючи реальний хід і наступні події з вірогідним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.
Щодо останнього, синергетика співвідноситься з альтер-нативістикою — міждисциплінарним напрямом прогнозування перспектив переходу до альтернативної цивілізації (суспільства, культури), цивілізації відмінної від існуючої, що знаменує вихід суспільства з катастрофічного стану, який було визначено попередньо у рамках футурології. Сьогодні альтернативістика особливу увагу приділяє проблемам, які мають глобальні чинники (див.: Бестужев-Лада И.В. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — 352с.).
Через глобальні чинники зазначені вище наукові дисципліни співвідносяться з глобалістикою — напрямком філософсько-соціологічних досліджень проблем, які мають позитивний чи негативний планетарний (світовий, глобальний) зміст.
Нові підходи щодо з'ясування сутності соціальних явищ пропонує і когнітологія — наука про пізнання та соціаль-
| 102 |
| Розділ 5 |
| 103 |
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
ну рефлексію на рівні індивідуального та соціального інтелекту. Вона зародилася на межі соціальної психології та теорії інформації про ентропію (невизначеність), а також критичну масу інформації як чинник щодо подолання невизначеності (незнань, відсутності знань внаслідок обмеження можливостей доступу, обробки та усвідомлення даних, даних, які не стали інформацією).
Простіше ця думка звучить у народній мудрості: "Чому ми бідні? А тому що... мало маємо знань".
Наступний методологічний аспект, через який пропонується пізнання сучасних соціальних змін, формування світової культури, — це нормативістський підхід. Основним чинником його об'єктивного відображення є культура права, що набуває логічного завершення в нормах публічного права на рівні законодавства: кодифікованого — Конституції країни, кодексів окремих галузей права (цивільного, адміністративного, трудового, кримінального) та кодексів комплексних міжгалузевих інститутів права (зе> мельного, водного, повітряного, лісного тощо) і некодифі-кованого (господарського, комерційного, підприємницького, інформаційного права тощо).