Смекни!
smekni.com

Основи інформаційного права (Цимбалюк) (стр. 42 из 47)


244

Висновки

Висновки

245



ства і стимулювання бажаних для людини, держави та су­спільства правил поведінки його суб'єктів. Визначимось у деяких провідних категоріях проблематики дослідження.

Основною формою стандартизації норм суспільних інформаційних відносин є законодавство. Під терміном інформаційне законодавство України ми розуміємо мно­жину нормативно-правових актів, прийнятих Верхов­ною Радою України у формі законів та постанов норма­тивного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.

Інформаційне законодавство є основою інформаційного права, яке традиційно можна розглядати у кількох аспек­тах: як галузь суспільних відносин, що набувають відобра­ження у правових нормах; як наукову дисципліну; як на­вчальну дисципліну. Виходячи із зазначених теоретичних засад, дамо наше узагальнене бачення інформаційного пра­ва в об'єктивному змісті.

Інформаційне право це суспільні відносини щодо інформації, які набувають втілення у нормах, врегуль­ованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні.

У суб'єктивному змісті інформаційне право це мно­жина прав і обов'язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації як об'єкта суспільних відносин.

Порівняльний аналіз правового регулювання інформа­ційних відносин в Україні та міжнародної практики дає змогу доктринально визначити низку основоположних методологічних, принципових положень інформаційного законодавства: основний об'єкт регулювання — суспільні інформаційні відносини; основний предмет суспільних відносин інформація (відомості, дані, знання, таємни-


ця тощо); основний метод правового регулювання — сис­темне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового і кримінального права. Значне місце у регулюванні суспільних інформа­ційних відносин сьогодні посідають приватно-правові мето­ди (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм су­спільної моралі, професійної, ділової етики тощо).

На нашу думку, з погляду теорії гіперсистем права, інфор­маційне законодавство існує як міжгалузевий комплексний інститут у загальній системі національного законодавства.

Через предмет суспільних відносин (інформацію) інфор­маційне право пов'язане з іншими міжгалузевими інсти­тутами права: авторським правом, правом інтелектуальної власності, винахідницьким правом, рекламним правом тощо. Інформаційне право утворює з ними складну, вели­ку, агреговану гіперсистему права третього порядку. Тоб­то відповідно до теорії гіперсистем права інформаційне право базується на засадах правових систем другого поряд­ку, якими є п'ять галузей права: конституційне, адмініст­ративне, цивільне, трудове, кримінальне. У єдності вони утворюють систему першого порядку — право України. Доктринально визнаються багатооб'єктність юридичних норм щодо застосування законодавства в правовій квалі­фікації суспільних інформаційних відносин, природна єдність всіх умовно визначених галузей права.

Сучасне інформаційне законодавство України щодо док­трини його формування має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континен­тальної системи права, воно стало на шлях публічно-пра­вового нормотворення за доктриною загального права (анг-ло-американської системи права) — коли окремі проблеми на законодавчому рівні вирішуються на рівні окремих за­конів за принципами ситуаційного підходу.

Ситуаційний підхід до формування інформаційного за­конодавства України, з позицій когнітивного (пізнаваль-


Висновки

Висновки

247

246



ного) аспекту, спричинив низку проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин, зокрема такі.

1. Відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності за­конів, що викликає суперечливе тлумачення для застосу­вання норм в практиці.

2. Оскільки різні закони та підзаконні акти, що регу­люють суспільні відносини, об'єктом яких є інформація, приймались у різний час, без погодження понятійного апа­рату, вони містять низку термінів, які не достатньо ко­ректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Тер­мінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до нео­днозначного розуміння їх і застосування на практиці. На­приклад, щодо інформаційних відносин назвемо такі: "таєм­на інформація" і "таємниця", "документ" і "документова­на інформація", "майно", "власність", "володіння", "інте­лектуальна власність", "автоматизована система", "суб'єкт суспільних відносин" та "учасники суспільних відносин", "система інформаційних відносин" тощо.

3. Велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює пошук їх, аналіз та узгодження для практичного застосування.

4. Спостерігається розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства у сфері інформаційних відно­син та підходи до формування їх. Нерідко в окремих зако­нах до системи законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відно­син колізію норм, ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акта.

5. Нові правові акти у сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені концептуально з прийняти­ми раніше, що призводить до правового хаосу.


Ці та інші проблеми зумовили практичну потребу ви­значення методології систематизації права, розробки її кон­цепції. На нашу думку, в основу систематизації норм інфор­маційного права слід покласти відпрацьовані юридичною наукою та перевірені практикою основоположні принци­пи: поєднання традицій і новацій правотворення; інкорпо­рування норм чинного інформаційного законодавства Украї­ни в нову систему через агрегацію інститутів права; фор­мування міжгалузевих інститутів права на основі зв'язків з галузевими інститутами.

Концептуально пропонується визначитися, що інші інститути права агрегуються з інформаційним правом. Окремі з них на певних умовах мають статус міжгалузе­вих субінститутів. До таких можна віднести: авторське, винахідницьке право, раціоналізаторське право тощо, які утворюють систему права інтелектуальної власності; пра­во щодо засобів масової інформації — преса, радіо, телеба­чення, Інтернет тощо.

Важливим аспектом теорії інформаційного права є про­блематика його підсистем — субінститутів. Ми вважаємо, що серед основних субінститутів — сфер правового регу­лювання інформаційних правовідносин — визначаються такі:

• визначення та правове закріплення провідних напря­мів і методів державної політики у сфері вибору мов спілку­вання, комунікації в державі тощо;

• регулювання суспільних відносин у сфері засобів ма­сової інформації, визначення їхніх подібностей та відмінно­стей, систематизація їх через агрегацію (преса, видавнича справа, радіо, телебачення, комп'ютерні мас-медіа);

• забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформацію та інформаційні ресурси (право власності на інформацію);


248

249

Висновки

Висновки



• організація та управління створенням і розвитком дер­жавних інформаційних систем і мереж, забезпечення суміс­ності їх та взаємодії в єдиному інформаційному просторі України;

• правове регулювання щодо створення реальних умов для якісного та ефективного забезпечення необхідною інформацією громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і приватних органі­зацій, об'єднань на основі державних інформаційних ре­сурсів, сучасних інформаційних технологій;

• забезпечення співвідношення інтересів суб'єктів су­спільних інформаційних відносин у сфері національної без­пеки, складовою якої є інформаційна безпека, визначення загроз безпеці суспільним інформаційним відносинам, ре­гулювання захисту інформації, в тому числі в автоматизо­ваних системах;

• забезпечення реалізації конституційних прав осіб (при­ватних немайнових) на режим доступу до персональних да­них — інформації про громадян та спільноти їх (організації) за умов інформатизації державних органів управління;

• державно-правове сприяння формуванню ринку інфор­маційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, техно­логій, з пріоритетами для вітчизняних виробників інфор­маційної продукції, засобів, технологій;

• державне стимулювання вдосконалення механізму залучення інвестицій, розробки і реалізації проектів на­ціональної програми інформатизації та локальних програм інформатизації (установ, підприємств, організацій всіх форм власності, міністерств та відомств, регіонів тощо);

• забезпечення правового режиму формування і вико­ристання національних інформаційних ресурсів, збиран­ня, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, поширен­ня та надання споживачам інформації;


• правове регулювання щодо стимулювання створення і використання в Україні новітніх інформаційних техно­логій тощо.