• підготувати у тримісячний строк типові навчальні програми для середніх і вищих навчальних закладів з навчальної дисципліни "Інформаційна культура";
• опрацювати разом з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Українською Академією державного управління при Президентові України, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка у двомісячний строк заходи щодо підвищення рівня підготовки управлінських, журналістських та технічних кадрів для інформаційної сфери, в тому числі працівників державних органів, урахування сучасних потреб при формуванні державного замовлення на підготовку молодих фахівців.
Пунктом 10 Указу Президента України передбачено утворити Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, на яку покласти функції
| 154 |
| Розділ 6 |
| 155 |
Правове відображення формування інформаційної політики
координації виконання заходів щодо забезпечення формування і захисту національного інформаційного простору, безпеки у цій сфері, розроблення і підготовки проектів відповідних нормативно-правових актів.
Секретареві Ради національної безпеки і оборони України подати у двомісячний строк на затвердження проект положення про зазначену Комісію та пропозиції щодо її персонального складу.
Про хід виконання цього Указу прийнято рішення заслухати на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України у березні і червні 2002 р. Контроль за виконанням цього Указу покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 6
Закон України
"Про Національну програму інформатизації України" від 4 лютого 1998 p. (74/98-BP).
Укази Президента України
1. "Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади" від 14 липня 2000 р. № 887 (887/2000).
2. "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" від 31 липня 2000 р. № 928 (928/2000).
3. "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 р. "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин" від 21 липня 1997 р. № 663 (663/97).
4. "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 р. "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України" від 6 грудня 2001 р. №1193/2001.
5. Доручення Президента України від 12 квітня 2000 p., від 5 грудня 2000 р. та від 25 квітня 2001 р. щодо створення та забезпечення функціонування національного каналу супутникового іномовлення.
| 157 |
Міжнародні аспекти інформаційного права
Розділ 7
МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА
7.1. ТЕНДЕНЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА
7.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України
Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні з урахуванням засад міжнародного права (його провідних складових: публічного і приватного).
Для з'ясування сутності міжнародного інформаційного права на рівні окремих країн слід визначитися у їхніх правових доктринах. Кожна країна має правову доктрину. Проте в теорії міжнародного права за певними критеріями визначають такі типові правові системи.
Правова доктрина системи загального права англо-аме-риканської сім'ї права (Великобританія, США та інші країни, що запозичили їхню доктрину права). Основний її зміст зводиться до публічно-правового і приватно-правового (недержавного) регулювання суспільних відносин. У зв'язку з цим право поділяють на публічне і приватне. Важливим критерієм розмежування є визначення соціальної спрямованості інтересу: публічний (суспільства, держави в цілому) та приватний (окремої людини, недержавних спільнот).
Державне забезпечення приватно-правового регулювання здійснюється через можливість судового захисту у формі судових прецедентів.
Правова доктрина європейської континентальної сім'ї права, її ще називають романо-германською (ФРН, Франція, Росія та ін.). За цією доктриною право поділяють на галузі, підгалузі, галузеві та міжгалузеві комплексні інституції публічного (державного) права. Серед провідних галузей визначають: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне право. На їхній основі виникають синтетичні комплексні галузі чи міжгалузеві комплексні інститути права. Такий підхід правового регулювання притаманний і Україні.
Як констатацію факту слід зазначити, що сучасне інформаційне законодавство України щодо доктрини формування має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права), коли окремі проблеми на законодавчому рівні вирішуються на рівні окремих законів за ситуаційним принципом. У зв'язку з цим є необхідність визначитися у підходах міжнародної практики щодо регулювання суспільних інформаційних відносин.
Сьогодні можна констатувати що в міжнародному праві активно формується нова інституція — міжнародне інформаційне право світової інформаційної цивілізації. За експертними оцінками, на міжнародному рівні укладено близько 100 міждержавних угод (глобальних, універсальних, регіональних та субрегіональних), у яких визначені міжнародні інформаційні відносини.
Глобальна комп'ютеризація через Інтернет породила необхідність пошуку засобів і методів гармонізації національ-
| Розділ 7 |
| 159 |
| 158 |
Міжнародні аспекти інформаційного права
них правових систем у сфері міжнародних інформаційних відносин, співвідношення цих систем на рівні колізійного та матеріального міжнародного права. У багатьох регіонах світу формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо.
Деякі теоретики та практики у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин пропонують механічно імплементувати (ввести до системи національного права) ці норми в національну систему права без глибокого порівняльного аналізу чинного законодавства інших країн. На нашу думку, при правотворенні неприпустиме необґрунтоване копіювання зарубіжного досвіду. Гармонізацію можна проводити також шляхом внесення нового змісту в наявні форми правових норм. До речі, саме так роблять у цивілізованих країнах, які раніше від нас стали на шлях формування правового інформаційного суспіль-, ства у складі глобальної інформаційної цивілізації.
7.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права
Міжнародний досвід показує, що у сфері суспільних інформаційних відносин при законодавчій легалізації їх насамперед враховують загальнолюдські принципи. Серед цих принципів чільне місце посідають такі:
• державний суверенітет окремих країн в участі у міжнародних відносинах;
• верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;
• презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій (об'єднань) їх, націй, держав та світового співтовариства.
Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин, який може бути прийнятий і на міжнародному рівні, запропонований вітчизняною наукою, — це теорія гіперсистем права. В його розвитку сьогодні набирають сили нові наукові дисципліни: юридична когнітологія, правова кібернетика та правова інформатика. Особливістю цих наук є застосування принципів, підходів і методів кібернетики та інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення.
Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному та національному праві має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не притаманну окремим складовим міжнародного публічного і приватного права.
7.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин
Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами й об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
Відповідно до законодавства України її громадяни мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу тощо.