Важливою складовою інформаційного права є формування в ньому юридичної деліктології (вчення про правопорушення) у сфері інформаційних відносин на принципі гармонізації норм з галузевими деліктологіями: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права.
Практика вимагає розробки дієвих механізмів захисту суспільних інформаційних відносин. Ентропія (невизначеність) законодавця в цьому питанні набула відображення в Законах України "Про інформацію" та "Про захист інформації в автоматизованих системах" та деяких інших, в яких визначено диспозиції правопорушень, але не визначено відповідальності за них в адміністративне- та кримінально-правовому аспектах.
В інформаційному праві особлива увага має приділятися виявленню та дослідженню недоліків як вітчизняних, так і зарубіжних правовідносин, регулюванню їх для уникнення помилок у правотворчості та правозастосуванні в Україні. Мета досліджень — запобігання негативним для інформаційного суспільства наслідкам, попередження поширення правопорушень, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій.
На нашу думку, правотворча діяльність має ґрунтуватися на таких принципах наукового забезпечення: системний та комплексний підходи до вирішення проблем правотворчості; ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування новацій (понять, категорій тощо); залучення широкого кола вітчизняних фахівців до розробки проектів законодавчих та підзаконних актів. Такі спеціалісти повинні володіти комплексними знаннями: в галузі права та інформатики, теорії та практики. Також вони
| 250 |
| 251 |
| Висновки |
| Висновки |
повинні знати не тільки досвід зарубіжних країн, а й мати своє, оригінальне, новаторське бачення вирішення проблем, виходячи зі специфіки реалій нашої країни.
Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні, з урахуванням міжнародного права (його провідних складових — публічного і приватного права). Сьогодні можна констатувати, що в міжнародному праві активно формується нова інституція — міжнародне інформаційне право світової інформаційної цивілізації. У багатьох регіонах світу формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо.
Деякі теоретики та практики у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин пропонують механічно імплементувати (ввести до системи національного права) ці норми без глибокого порівняльного аналізу чинного законодавства. На нашу думку, при правотворенні неприпустимо необґрунтоване копіювання зарубіжного досвіду. Гармонізацію можна проводити також шляхом внесення нового змісту до наявних форм правових норм. До речі, саме так роблять у цивілізованих країнах, які раніше від нас стали на шлях формування правового інформаційного суспільства у складі глобальної інформаційної цивілізації.
Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин запропоновано вітчизняною наукою інформатикою. Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права.
На нашу думку, національне інформаційне законодавство має стати на шлях систематизації через кодифікацію — створення системоутворюючого Кодексу. Цей Кодекс має розвивати визначені в Конституції України положення
інформаційних відносин, у тому числі щодо інформаційної безпеки людини, суспільства, нації, держави. Він повинен об'єднати, гармонізувати і розвивати норми та принципи суспільних відносин, визначених у законодавстві України; враховувати ратифіковані Україною нормативні акти (угоди, конвенції) міжнародного права; легалізувати позитивні звичаї в сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені Організацією Об'єднаних Націй в її Статуті, Декларації прав людини, рішеннях Європейського Союзу та інших загальноприйнятих міждержавних нормативних актах, які сьогодні є стандартами, за якими визначається цивілізованість не тільки окремої країни, а й світового співтовариства в цілому.
Одним з питань є визначення назви майбутнього Кодексу. На нашу думку, найбільш змістовною є назва Кодекс України про інформацію. У такій формі можливо системно об'єднати в одному законодавчому акті правове регулювання різних суспільних відносин, об'єкт яких — інформація, незалежно від галузі, способу, засобу чи технології її прояву в суспільних відносинах.
У разі виникнення необхідності публічно-правового урегулювання нових суспільних відносин щодо інформації за методом правотворчого агрегування юридичні формулювання вносяться до Кодексу через нові Закони, тобто можливе внесення до Кодексу на рівні законів змін і доповнень без прийняття нових системоутворюючих законодавчих актів.
На теоретичному рівні метод агрегації при правотворенні передбачає, що удосконалення окремих правових норм чи створення нових міжгалузевих правових інститутів повинно не порушувати цілісності та призначення Кодексу, а поліпшувати, удосконалювати його дієвість у цілому, створювати нову системну якість, не притаманну окремим його складовим.
| 253 |
| 252 |
| Висновки |
| Висновки |
Мета майбутнього кодифікованого законодавства має визначатися відповідно до теорії системи цілей ("дерева цілей"): правове регулювання суспільних відносин між суб'єктами їх щодо інформації у різних формах її об'єктивного вираження (творах, результатах інтелектуальної діяльності та ін.), незалежно від сфери (чи галузі) суспільних відносин, матеріальних носіїв інформації (паперових, електронних тощо) та технології фіксації (літери, знаки, образи, цифри тощо).
Провідними функціями майбутнього Кодексу мають стати такі:
• регулятивна — визначення зобов'язань, прав та обов'язків суб'єктів;
• нормативна — визначення норм, правил поведінки суб'єктів інформаційних відносин;
• охоронна — визначення гарантій та меж правомірної поведінки, за якими діяння утворюють правопорушення (делікти), та відповідальності за них відповідно до норм цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;
• інтегративна — системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні, тобто Кодекс повинен стати сполучною ланкою між провідними традиційними галузями права щодо застосування їхніх методів у сфері інформаційних відносин;
• комунікативна — зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є або необхідність в яких може виникнути, що системоутворюють різні міжгалузеві інститути права.
Серед провідних завдань Кодексу можна визначити такі:
• визначення консенсусу (згоди) в суспільних відносинах, узгодженості розуміння та застосування юридичних
норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин, відносин в інформаційній сфері;
• забезпечення інформаційного суверенітету, незалежності України у міжнародних відносинах;
• забезпечення інформаційної безпеки громадян, окремих спільнот їх, суспільства та держави як складових національної безпеки України;
• визначення правомірної поведінки учасників інформаційних відносин в Україні;
• захист інформації від несанкціонованого доступу, правопорушень (знищення, модифікації, перекручення) тощо.
Як узагальнення щодо систематизації інформаційного законодавства на рівні кодифікації пропонуємо основні засади структури майбутнього проекту Кодексу про інформацію.
Відповідно до традицій наукової систематизації та кодифікації в Україні, на нашу думку, Кодекс (як і наука інформаційного права) має умовно складатися з двох частин:
Частина І. Загальна частина (Загальні положення інформаційного законодавства).
Частина II. Особлива частина (Регулювання інформаційних відносин щодо галузей (сфер) суспільної діяльності).
Кожна з частин, за методом гіперсистеми та агрегації за родовими ознаками (критеріями) міжгалузевих інститутів правовідносин, може поділятися на розділи. У разі необхідності розділи можуть поділятися на глави. Глави складаються з окремих статей.
Структура статті має складатися з чіткого визначення диспозиції. Окремі статті можуть містити прив'язки (посилання) до норм інших, вже прийнятих, Законів Украї-
| 254 |
| 255 |
| Висновки |
| Висновки |
ни, щодо яких утворюється нова підсистема права (гіпер-інституція).
У статтях, в яких визначаються правопорушення, обов'язково має міститися посилання на вид відповідальності: відповідно до Цивільного кодексу, Кодексу законів про працю, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу.
В Цивільному кодексі, Кодексі законів про працю, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі створюються відповідні розділи щодо питань регулювання та відповідальності за правопорушення суспільних інформаційних відносин з посиланням на норми Кодексу про інформацію.