Соціальне здоров'я [315, с. 141—143] відображається через такі характеристики:
—адекватне сприйняття соціальної реальності;
—інтерес до навколишнього світу;
—адаптація до фізичної та суспільної сфер;
—спрямованість на суспільно корисну працю;
—альтруїзм;
—емпатія;
—відповідальність перед іншими;
—демократизм у поведінці.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) пропонує власне визначення, яке є досить поширеним. Отже, здоров'я — стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність фізичних дефектів.
Фізичне здоров'я — один з важливих компонентів у структурі здоров'я людини. Він обумовлений властивостями організму як біологічної системи. Організм складається з окремих елементів, без взаємозв'язку вони не можуть існувати, хоча мають свої властивості, але сам організм у цілому характеризується інтегральними якостями.
Організм має здатність зберігати індивідуальне існування за допомогою самоорганізації. До проявів самоорганізації належать:
—здатність до самовідновлення;
—здатність до саморегуляції.
До основних, базових факторів фізичного здоров'я належать:
1.Рівень фізичного розвитку.
2.Рівень фізичної підготовки.
3.Рівень функціональної підготовки організму до виконання фізичних навантажень.
4. Рівень та здатність до мобілізації адаптаційних резервів
організму [315, с. 70—72].
Незважаючи на всю незавершеність формулювання поняття «фізичного здоров'я» з точки зору його адекватності реаліям навколишнього життя, завжди актуальним залишається питання про можливість вимірювання рівня здоров'я. Думки фахівців щодо цього досить суперечливі. Так, Е. Екхолм вважає, що визначення здоров'я, яке сформульовано в статуті ВОЗ, знаходиться поза межами розуміння наукової статистики [439]. Аналогічної точки зору дотримується М. Фомін. Він вважає, що ані визначення ВОЗ, ані будь-яке інше не відповідає науковим цілям, оскільки вони не можуть бути виміряні кількісно [393]. Неконструктивність такого підходу очевидна. Тому багато дослідників продовжують пошук універсальних, інформативних, оперативно доступних для масової діагностики критеріїв, тестів і методичних підходів оцінки здоров'я.
Немає сумнівів у тому, що використання тієї чи іншої системи оцінки рівня здоров'я, як у дорослих, так і в дітей, може призвести до різноманітних тлумачень його кількісних та якісних характеристик, а іноді й до помилок.
Один з найбільш ранніх та популярних методів оцінки здоров'я людини — нозологічний підхід, основою якого є наявність чи відсутність захворювань у момент діагностики рівня основних функцій, рівня гармонійності фізичного розвитку та частоти захворювань [60; 427]. Перевагою цього підходу є, по-перше, розподіл хворих з різним ступенем компенсації, по-друге, виокремлення другої групи здоров'я, до якої належать діти з функціональними відхиленнями.
Особливого інтересу набуває поліметричний підхід оцінки здоров'я з позиції дослідження адаптаційних можливостей людини з урахуванням поведінкових реакцій та її соціальної адаптації [89; 109].
Досить активно розвивається екологічний підхід [60; 84]. Прихильники цього напряму відмічають, що комплексними дослідженнями мають бути охоплені всі рівні категорії «людина як біосоціальна істота» та її взаємозв'язки з середовищем різного походження.
Останнім часом з'явилися досить інформативні методи оцінки здоров'я, які враховують мікро-, мезо- і макроекономічну ситуацію, тривалість життя [84; 102; 427].
Навряд чи виправданими на сьогодні є спроби визначити «кількість здоров'я» як суму «резервних потужностей» основних функціональних систем організму [103; 364; 439] або як арифметичну суму фізичного, психоемоційного й соціологічного компонентів здоров'я [89; 102], адже ми не знаємо їх факторної ваги в інтегральному показнику.
Таким чином, при виборі критеріїв соматичного здоров'я людини необхідно використовувати структурний аналіз його основних компонентів. У зв'язку з цим можна говорите про фізичну, психоемоційну, мотиваційну й соціальну складові здоров'я людини:
1)медичні показники (механізм захворювання й імовірність супроводжуючих паталогічних станів);
2)фізичний розвиток (антропометричні дослідження);
3)функціональна підготовленість (розвиток моторно-вісцеральної та вісцеромоторної регуляції);
4)тип конституції тіла(морфологічні й функціональні тести);
5)темп біологічного та статевого дозрівання;
6)рівень розвитку фонду життєво важливих рушійних умінь і навичок (стан загальної та тонкої моторики, просторової компетентності, порівнювання зусиль, самоконтроль);
7)група здоров'я;
8)медична група для занять фізичною культурою та спортом;
9)індекс здоров'я;
10)частота захворювань;
11)спадковість.
У викладеному аспекті особливого значення набуває твердження В. Вишневського, В. Григоренка, М. Фоміна, М. Судакова, Ф. Меєрсона, Р. Енока про те, що стан здоров'я дітей — один з найбільш чуттєвих та інтегральних показників, що відбивають вплив на організм багатьох чинників. Окрім освіти, найважливішим з них є середовище [103; 427]. Тому особливо загострюється проблема збереження здоров'я підростаючого покоління в умовах, де багатофакторність несприятливих кліматичних, екологічних і соціальних впливів набуває надзвичайного характеру [60; 226], у цих умовах у школярів виникають додаткові напруження функціональних систем, що сприяє формуванню прихованих, а далі й очевидних відхилень у стані здоров'я, як наслідок виникає невідповідність стандартам фізичного розвитку та рухової підготовленості учнів [109; 364; 439].
Незважаючи на всю актуальність медичних, психологічних показників здоров'я, вони не дають вичерпної інформації, необхідної для оперативного управління оздоровчою роботою. Безумовно, що клінічні показники здоров'я, як правило, відображають граничний стан норми та патології, через що втрачається час для проведення профілактичних і корекційних заходів [60; 439]. У зв'язку з цим положенням стає можливим твердження, що діагностика здоров'я буде ефективною тільки за умов и реалізації в структур1 постійно діючої програми формування в школярів здорового способу життя.
Під психологічним здоров'ям людини слід розуміти:
—за А. Маслоу, спрямованість до самоактуалізації. Для цього необхідні дві такі умови: правильне розуміння людиною самої себе та прагнення до гуманістичних цінностей [94];
—В. Франки передає психологічне здоров'я через сенс, тобто психологічно здорова людина має сенс життя. «Немає такої людини, для якої життя не тримало б напоготові будь-якої справи. Треба знайти цю справу, цей сенс» [397, с. 308—321].
Психічне здоров'я особистості — це стан душевної рівноваги, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявлень, який забезпечує адекватну умову реальності регуляцію поведінки й діяльності. У цьому визначенні відображені не тільки психологічний та медичний аспект, а також і суспільні та групові норми, цінності, які регламентують духовне життя людини. Основними критеріями психічного здоров'я є:
1) відповідність суб'єктивних образів і характеру реакцій зовнішнім подразникам, значенню життєвих подій;
2)адекватний віку рівень зрілості особистісної, емоційно-вольової, пізнавальної сфер;
3)адаптивність у мікросоціальних стосунках;
4)здатність контролювати свою поведінку, розумно планувати життєві цілі й бути активним під час їх досягнень [341].
Деякі дослідники виділяють групи критеріїв психологічного здоров’я. Серед групи психічних процесів називаються:
—адекватне сприйняття себе;
—здатність концентрування уваги на предметі;
—збереження інформації в пам'яті;
—критичність мислення;
—здатність до логічного мислення;
—креативність;
—дисципліна розуму.
До групи психічних станів входять:
—емоційна врівноваженість;
—зрілість почуттів;
—контроль над негативними емоціями;
—здатність до радості;
—збереження звичайного оптимального настрою. Якості особистості психічно здорової людини містять:
—оптимізм;
—урівноваженість;
—адекватну самооцінку та рівень вимогливості до себе;
—почуття гумору;
—волю;
—сенс життя тощо [315, с. 59—60].
У більшості теорій особистості розглядається питання щодо того, з яких компонентів складається психологічна рівновага, наприклад, 3. Фрейд вважав, що зріла особистість має здатність продуктивно працювати й підтримувати задовільні міжособистісні стосунки. У свою чергу, здатність працювати потребує вміння ставити перед собою довготривалі цілі, досягати їх, а також контролювати власну тривожність таким чином, щоб вона не мала негативного впливу на поведінку. Соціальні стосунки передбачають уміння відчувати різноманітну гаму емоцій, почуттів у процесі спілкування, не відчуваючи загрози [398, с. 65—135].
На думку прихильників теорії соціального навчання, усвідомлення власної здатності обирати саме ті типи поведінки, які необхідні для досягнення мети, є недоліком пристосування. За даними досліджень, люди, які оцінюють себе як сильних особистостей, ставлять перед собою більш складні завдання, докладають більших зусиль для їх здійснення і, як правило, бувають більш успішними [409].
За А. Маслоу, для нормального особистісного розвитку необхідно перейти від найбільш примітивних потреб (фізіологічні, потреба в безпеці) до найбільш величних (потреба в красі, естетичні потреби, потреба в істині). Під час дослідження людей із задоволеною потребою в само актуалізації А. Маслоу помітив, що в особистісний профіль увійшли такі якості, як ефективне сприйняття реальності, потреба в приватному житті, а також прийняття себе та інших [446].