Уболівання за долю Батьківщини, прагнення збагнути як величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, так і причини трагічних занепадів, страждань народу, шана до видатних людей, героїв нації, потреба віддавати всі свої сили, талант служінню співвітчизникам, почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави – реальні вияви громадянських цінностей. Важливе значення має також правова вихованість людини, що передбачає законослухняність, володіння правовою культурою, свідоме й відповідальне ставлення до прав та обов'язків громадян.
Чи не найважливіше значення в підсистемі громадянських цінностей має глибоке усвідомлення особистістю виняткової ролі в житті людей мови своєї нації, у якій на генетичному рівні втілюються творча сила народного духу, помисли народу, його сподівання, віра та воля. Водночас кожен громадянин повинен усвідомити об'єднувальну, державотворчу роль державної мови, розуміти її значення для розвитку нації, бездоганно володіти нею, активно сприяти її функціонуванню в усіх сферах суспільного життя.
Світоглядні цінності належать до, так би мовити, трансцендентних орієнтацій людини. Вони допомагають людині виходити за межі своєї земної буденності й оцінювати себе, свої теперішні діяння, спосіб життя з позицій вічних цінностей. Навіщо я живу? Що залишу для людей після себе? Чи не зникну я безслідно, коли закінчиться земне моє життя?
Віра в безсмертя людської душі може органічно поєднуватись у свідомості та самосвідомості особистості з її вірою в Бога. Таке поєднання за певних умов виховання, що базується на гуманістичних, моральних засадах, стає для людини невичерпним джерелом самоактивності. Воно допомагає збагнути сенс життя в його зв'язку з вічністю, актуалізувати потребу самовдосконалення та творення себе задля осягнення найвищої, достойної гідності Людини мети – служити людям, Вітчизні і знаходити в цьому справжнє людське щастя.
Екологічна вихованість є однією з найбільш вагомих і найбільш актуальних особистіших цінностей. Вона виражається у глибокому усвідомленні неоціненного значення навколишнього природного середовища у житті, у бережливому ставленні до природи, розвиненій, дійовій потребі захищати її від нерозумних і небезпечних впливів.
Естетична вихованість, розвиненість естетичних смаків, уподобань, уміння відрізняти справжню, благородну красу від дешевих імітацій, вульгарності – все це завжди розглядалось як важливі характеристики людини, що свідчать про її інтелігентність, високу духовність.
На перший погляд може здатися, що інтелектуальні цінності не мають відношення до духовності. Проте такі інтелектуальні характеристики, як здатність мислити критично й самокритично, спроможність плекати власні об'єктивні оцінки, погляди на різні життєві явища, на саму людину, сенс життя як запоруку здатності до самостійного вибору, забезпечують нашу готовність протистояти експансивному нав'язуванню їй ззовні готових, часто сумнівного ґатунку еталонів, орієнтацій.
Валеологічні цінності виявляються в серйозному, відповідальному ставленні до свого фізичного та психічного здоров'я. Людина може зреалізувати свої майже безмежні можливості, якщо з ранніх літ привчає себе до здорового способу життя, надає належного значення фізичній культурі та спорту, зрештою, усвідомлює, що турбота про здоров'я – це не тільки її особиста справа, а й вияв відповідальності перед суспільством, державою.
Вагомість охарактеризованих груп цінностей зростає в міру посилення їх взаємозв'язку в єдиній системі духовності, яка й визначає сутність особистості взагалі та її громадянську сутність зокрема.
(З підручника)
Запитання:
1. До якого стилю мовлення належить текст? Свою відповідь обґрунтуйте.
Відповідь:_____________________________________
2. Продовжіть третій абзац, навівши приклад, який ілюструватиме відмінність між цінністю і нормою.
Відповідь:________________________________________________
3. Спираючись на зміст тексту, сформулюйте речення про роль цінностей у житті людини і запишіть його.
Відповідь:________________________________________________
4. Наведіть 6-7 найважливіших, на Ваш погляд, цінностей та їхні антонімічні поняття
(наприклад: добро-зло).
Відповідь:______________________________________________
5. Поясніть, як Ви оцінюєте нігілістичне ставлення частини нашої молоді до мови і культури свого народу.
Відповідь:_______________________________________________
6. Спираючись на зміст тексту, дайте визначення поняття духовність.
Відповідь:___________________________________
ІІ. Прочитайте уважно текст. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання 1–6 до нього. Відповіді на запитання й завдання запишіть після слова «Відповідь».
Наш гість жаданий – Дон Кіхот
(1)Ще в дитинстві багатьом із нас доводилося читати трохи дивацьку книжку про химерного лицаря Дон Кіхота та його незвичайного, але зворушливо відданого зброєносця СанчоПансу. Потім, звідавши колючих вітрів життя, ми вдумливо перечитуємо мудру книгу: Мігель Сервантес де Сааведра «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Спершу бачимо тільки контури неправдоподібних постатей і подій. Тоді відходимо на певну відстань, як від великої картини художника, і за рясними мазками пензля починають проглядатися постаті, разюче знайомі картини, що наче узагальнюють події нашого власного життя. Вдивляємось у книгу, як у прозору глибінь води, – і на спокійному плесі відбивається обличчя і весь світ навколо...
(2)«Дон Кіхот» – це не звичайна книжка пригод, а книжка про людину, про людство, про високі поривання духу, людські змагання й здобутки. Ось чому три з половиною століття читають її і знаходять у ній, либонь, глибший зміст, ніж знаходили сучасники.
(3)Дуже цікаві взаємини з «Дон Кіхотом» були в Гейне: «Кожні п'ять років мого життя я перечитував «Дон Кіхота» з різними враженнями, що змінювали одне одне. Коли я досяг юнацького розквіту й недосвідченими руками нишпорив у трояндових кущах життя та хапався за найвищі скелі, щоб бути ближче до сонця, а ночами марив про орлів та чистих дів, тоді «Дон Кіхот» уявлявся мені досить безвідрадною книгою, а коли вона траплялася мені дорогою, я роздратовано відкидав її набік. Пізніше, коли я дозрів і став мужем, я вже певною мірою змирився з сердешним захисником Дульсінеї й почав насміхатися з нього. «Дурень», – казав я. Але дивна річ: на всіх життєвих дорогах мене переслідували захмарні тіні худющого лицаря та його опецькуватого зброєносця, а особливо коли я зупинявся на небезпечному перехресті... Праворуч був Дон Кіхот з Ламанчі на своєму абстрактному Росінанті, а ліворуч – Санчо Панса на своєму позитивному віслюкові».
(4)У кожної людини власна концепція світу, і кожен по-своєму шукає в цьому світі своє місце. Один знаходить місце для подвигу, іншого життя облягає так щільно, що не залишає такого місця. У Дон Кіхота призма, крізь яку він дивився на життя, була аж надто своєрідною й перебільшувальною, а внутрішня сила й рішучість дивовижною. Найгірші невдачі не могли його навчити тієї поміркованості й обережності, що ведуть до успіху. Зрештою, для нього важливий не успіх, а вірність собі, своїм ідеалам і високим поняттям честі. В найскладніших ситуаціях він не падає духом і залишається собою.
(5)Дон Кіхот вийшов у лицарському озброєнні допомагати зневаженим і скривдженим, що чекають його прикладу, більше того – його подвигів. Він мав високі уявлення про людину, творив із неї ідеал.
(6)Його зброєносець Санчо Панса не має жодних ілюзій. Його простонародний тверезий розум сприймає світ практично. Розум цього хитруватого селянина оцінює всі поразки й приниження шляхетного лицаря, а серце Санчо схиляється до того величного й чесного, що є в сліпій хоробрості Дон Кіхота. Здоровим чуттям Санчо розуміє високий дух шляхетності, безкорисливості свого доброго, але такого незугарного пана й відданий йому всією душею. Виявляється, зрештою, Санчо Пансу приваблює не губернаторство, а висока натура, ентузіазм, духовна енергія Дон Кіхота. Санчо підсвідомо розуміє той високий дух і відчуває в ньому опору. Може, цілий народ, з якого Санчо – лише колоритний тип, відчуває такий неусвідомлений потяг до Дон Кіхотів?
(7) Що змушує розважливого Санчо йти за напівбожевільним ідальго? Це велика загадка роману й велика загадка життя. У чому сила шляхетних і непрактичних, сповнених духу й, по суті, беззахисних, тих хоробрих сміливців, що вирушають на боротьбу зі світом боронити скривджених, з ентузіазмом і вірою в остаточну перемогу правди й добра? Чому тверезий і кмітливий селянин самохіть поділяє долю дивака, його пригоди й поразки, а також його надії? Чи немає в цьому прихованої алегорії про затаєну в глибині серця віру народу у своїх духовних провідників, у своїх шляхетних ідеалістів, далеко не завжди розважливих і розумних, але високих духом?
(8)Дон Кіхот – вічний образ. Він з'явився в країні найбільших суперечностей, найглибших прірв між реальним буттям і марнославною свідомістю людей. Він і зараз іде по землі, його дух неодмінно оживає в кожному народові й у кожній людині.
(9)Дон Кіхот приходить до нас у зоряну годину нашого життя. В юнацтві, коли відчуваєш легкість кроку, а надмір сил розпирає груди, хочеться зробити щось надзвичайне. Хочеться створити інший світ, якого нам, звичним до второваної колії, так бракує.
(10) Кожне покоління шукатиме в романі «Дон Кіхот» розгадки притчі про життя й наповнюватиме своїм змістом підтекст твору, шукатиме в ньому алегорій, метафор.
(За Є. Сверстюком)
Запитання:
1. До якого стилю мовлення належить текст? Свою відповідь обґрунтуйте.
Відповідь: ________________________________________________________________
2. Яка думка об'єднує перший і третій абзаци?
Відповідь: ________________________________________________________________
3. Спираючись на зміст 4, 5, 6, 7 абзаців, назвіть найсуттєвіше у світоглядах Дон Кіхота й Санчо Панси.