Смекни!
smekni.com

Національна і регіональна економіка України (стр. 10 из 25)

— фінансування підприємств, установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у визначеному законом порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами влади або органами місцевого самоврядування;

— фінансування заходів, пов'язаних з розвитком житлово -. комунального господарства, благоустроєм та шляховим будівництвом, охороною довкілля і громадського порядку, та інших заходів, передбачених законодавством;

- регулювання інвестиційної діяльності;

— регулювання цін і тарифів за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також встановлення норм їх споживання і здійснення контролю за їх додержанням.

Виконання цих повноважень безпосередньо залежить від методів залучення коштів до регіональних бюджетів та величини їх доходів. У сучасних умовах внаслідок зростаючої диференціації регіонів наповнюваність їх бюджетів вкрай нерівномірна. Одні регіони є донорами, інші — реципієнтами, у зв’язку з чим виникає необхідність бюджетного вирівнювання, тобто цілеспрямованого розподілу коштів між консолідованими бюджетами держави а Рада та її регіонів.

У світовій практиці виділяються дві схеми бюджетного вирівнювання: американська та німецька.

За американською моделлю бюджетного вирівнювання доходна частина бюджетів усіх рівнів формується переважно за рахунок власних джерел, наприклад закріплених регіональних та місцевих податків.

У німецькій моделі доходна частина бюджетів усіх рівнів формується переважно за рахунок законодавче визначених відрахувань (часток) від єдиних (федеральних) податків.

Бюджетна сфера України функціонує до цього часу за радянською схемою. Усі доходи регіональних бюджетів поділяються на власні та регулюючі.

До власних доходів відносяться платежі за ресурси, держави, мито, доходи від приватизації, місцеві податки та збори, земельні податки та деякі інші надходження.

Регулюючі доходи складають відрахування від загальнодержавних податків і зборів — податків на прибуток, додану вартість, на операції з цінними паперами, прибуткового податку з громадян, а також бюджетні гранти — дотації та субвенції. Державного бюджету, бюджетні позики і кошти, отримані з Державного бюджету за взаємними розрахунками.

У формуванні доходів регіональних бюджетів України вирішальне значення мають відрахування з Державного бюджету, частка яких в останні роки становить понад 60 відсотків загальної суми надходжень.

Надмірна централізація бюджетних коштів, фінансова залежність регіонів від «центру», районів — від областей, місцевих бюджетів — від районів та відсутність науково обґрунтованих нормативів формування бюджетних доходів і витрат у залежності від кінцевих результатів господарювання — це головні вади формування бюджетної системи. За їх наявності чим більше власних доходних джерел мають регіони, тим меншу частину дотації з Державного бюджету вони отримають.

Розподіл доходів бюджетів за принципом «зверху-донизу» породжує утриманські настрої, не сприяє саморозвитку та самофінансуванню регіонів і зашкоджує демократизації управління фінансовими ресурсами. Отже, в Україні потрібно якомога швидше прийняти новий закон про бюджетну систему (Бюджетний кодекс), засади якого дозволили б забезпечити самостійність регіонів у плануванні доходів та розподілі бюджетних коштів, узгодженість інтересів держави, регіонів, територіальних громад, чітке розмежування повноважень бюджетів усіх рівнів та відповідальність органів управління і посадових осіб за його виконання.

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» бюджети областей та районів мають поділятися на поточний бюджет та бюджет розвитку.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ та закладів освіти, охорони здоров'я, культури, соціальний захист населення та інших заходів, що забезпечують процес простого відтворення у регіоні.

Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Однак за браком коштів останнім часом бюджети розвитку не складаються. Відтак стратегічні проблеми саморозвитку регіонів не мають фінансового підґрунтя для їх вирішення, а Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» в цій частині не виконується зовсім.

У фінансуванні витрат на розвиток господарства регіону використовуються кошти підприємств і організацій, розташованих на його території, які залучаються двома шляхами: місцевими зборами та участю господарюючих суб'єктів на договірній основі у будівництві і громадських роботах власними силами та ресурсами, а також наданням спонсорської допомоги культурно-освітнім закладам. Проте частка таких коштів у системі фінансового забезпечення регіону не значна і є лише допоміжним оперативним засобом розв'язання деяких місцевих проблем.

Таким чином, існуюча система фінансового забезпечення регіонів не відповідає їх ролі і місцю у народногосподарському комплексі країни, не створює умов для саморозвитку та фінансування, а тому потребує кардинального реформування разом з усією фінансовою системою держави.

|3. Планування бюджетів областей, міст обласного підпорядкування та районів починається з визначення їх витратної частини. Відповідно до «Основних напрямів бюджетної політики на .2000 рік» (бюджетної резолюції), схвалених Верховною Радою України 1 липня 1999 р., формування Державного та місцевих бюджетів має здійснюватися згідно з переліком власних і делегованих повноважень бюджетів усіх рівнів, виходячи з таких принципів:

— достатність доходів — вартість повноважень, делегованих державою органам місцевого самоврядування, має відповідати обсягу закріплених за ними бюджетних ресурсів;

— об'єктивна обґрунтованість та прозорість показників планування, що визначатимуть додаткові та доходні повноваження місцевих бюджетів, а також засади трансфертної політики;

— Бюджетне планування здійснюється на основі бюджетних нормативів.

Бюджетні нормативи – це вартість надання основних соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів (освіта, охорона здоров’я, соціальний захист та забезпечення) у розрахунку на душу населення. Їх величина визначається як середня за кілька попередніх років, включаючи й очікуване виконання бюджетів поточного року.

Розробка місцевих бюджетів починається з формування видаткової частини, виходячи з переліку власних і делегованих повноважень бюджетів усіх рівнів.

Для визначення обсягів видатків місцевих бюджетів за основними напрямками делегованих повноважень враховуються встановлені Верховною Радою узагальнені нормативи бюджетної забезпеченості в розрахунку на душу населення щодо таких видатків .

Сумою вищезазначених нормативів є загальний нормативи бюджетної забезпеченості для обласних бюджетів і бюджетів міст обласного значення та районів при виконанні делегованих повноважень.

Виходячи з чисельності населення у містах кожний норматив бюджетної забезпеченості коригується коефіцієнтами, за допомогою яких враховуються відмінності у вартості надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів різними категоріями територіальних громад, зокрема залежно від того, де надаються ці послуги — в сільській чи міській місцевості. Для бюджету обласних бюджетів коригуючи коефіцієнти не застосовуються.

На основі встановлених нормативів та коригуючи коефіцієнтів розрахунки видатків за окремими повноваженнями здійснюються за формулою:

ВБм.р. = Нб.з. * Кк * Чо,

де ВБм.р. — видатки бюджетів міст /районів при виконанні делегованих повноважень;

Нб.з — норматив бюджетної забезпеченості;

Кк — коригуючий коефіцієнт;

Чц — очікувана чисельність населення. Видатки обласних бюджетів (ВБо) розраховуються такі чином:

ВБо = Нд.з.у. ' Чо,

де Нб.з.у. — загальний норматив бюджетного забезпечення.

При розрахунку мінімальних видатків на виконання делегованих повноважень для бюджетів міст відповідної величини районів області державні адміністрації мають право враховувати існуючу мережу бюджетних закладів та статистику користування соціальними послугами населенням, яке проживає інших адміністративних одиницях. Видатки, розраховані згідно з нормативами з урахуванням коригуючих коефіцієнтів для конкретних міст і районів, можуть перерозподілятися на користь інших міст та районів у випадку, якщо існуюча мереж бюджетних установ не забезпечує достатнього рівня надання зазначених соціальних послуг і це підтверджується відповідними обґрунтуваннями.

Наведена методика визначення бюджетних коштів спрямована на ліквідацію порочної практики формування місцевих бюджетів, заснованої на суб'єктивному визначенні величині відрахувань та розмірів дотацій за принципом «згори-донизу», яка мала місце до 1999 р. Проте це завдання до кінця ні розв'язано.

На наш погляд, нормативи бюджетної забезпеченості на одного жителя повинні визначатися, виходячи з того, який рівень задоволення суспільних потреб громадян, з точки зору держави, достатнім. Для цього потрібні чіткі критерії визначення. До них можна віднести такі показники, як забезпеченість населення районів кадрами відповідних професій (лікарями, вчителями тощо) науково обґрунтовані нормативи споживання продуктів харчування, товарів широкого вжитку і послуг та інші соціальні нормативи. На їх основі можна розрахувати середній по країні норматив бюджетної забезпеченості як суму добутків окремих соціальних нормативів на їх вартісну оцінку з урахуванням витрат, що безпосередньо не спрямовуються на надання суспільній послуг, але здійснюються для обслуговування цього процесу (наприклад, утримання адміністративного та обслуговуючого персоналу бюджетних установ).