Смекни!
smekni.com

Національна і регіональна економіка України (стр. 24 из 25)

4 грудня 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про державну програму соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 року». Схвалені нею «Основні положення» формують структуру програми, котру утворюють:

загальна характеристика міста;

мета і основні завдання програми;

система підпрограм з окремих питань соціально-економічного розвитку міста;

фінансове забезпечення програми;

організація управління реалізацією програми;

очікувані результати реалізації програми.

Таку структуру можна вважати типовою і використовувати для розробки державних програм соціально-економічного розвитку міст обласного підпорядкування.

Як засіб управління вказані програми спрямовуються на досягнення його цілей і завдань. Їх реалізація здійснюється за допомогою системи підпрограм, котра складається з двох розділів: життєзабезпечення населення як основний пріоритет соціально-економічного розвитку міста ( підпрограми: «Соціальний захист населення, соціальне забезпечення», «Трудові ресурси та ринок праці», «Охорона здоров'я населення», «Охорона навколишнього середовища», «Забезпечення громадського порядку, боротьба зі злочинністю», «Житло», «Комунальне господарство», «Торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування населення», «Освіта», «Культура і мистецтво», «Фізкультура і спорт», «Імміграційна політика», «Стабілізація демографічної ситуації») і механізм забезпечення функціонування міста (підпрограми: «Розвиток виробничого потенціалу міста. Промислова політика», «Науково-технічний розвиток та інноваційна діяльність», «Енергозабезпечення та енергозбереження», «Міський транспорт та зв'язок», «Сприяння розвитку підприємництва та сучасної ринкової інфраструктури. Конкурентна політика», «Фінансове забезпечення соціально-економічного розвитку міста. Фінансова політика»).

Для реального виконання цільових завдань програми використовується система механізмів організаційно-економічного та нормативно-правового характеру. Одним із них є фінансовий механізм, за допомогою якого здійснюється фінансове забезпечення програми. У прогнозі передбачається загальний обсяг фінансування реалізації передбачених заходів та джерела надходження коштів. Прогнозними джерелами фінансування програм є кошти Державного і місцевого бюджетів, кошти підприємств, кошти населення, іноземні інвестиції та інші залучені кошти. Виходячи з головної мети програми, прогнозовані обсяги фінансування спрямовуються на реалізацію заходів, передбачених програмами на кожен рік прогнозного періоду.

Система управління реалізацією програми включає:

органи управління та організаційне забезпечення програми;

інформаційне забезпечення управління;

науково-технічне забезпечення управління;

нормативно-правове забезпечення управління;

фінансове забезпечення виконання програми.

Для управління реалізацією програми з числа керівних працівників міської державної адміністрації та керівників відповідних служб міста створюється спеціальний орган — програмний комітет, який очолює заступник голови міста. До основних функцій цього комітету належать:

сприяння організації фінансового забезпечення програми;

організація створення системи інформаційного забезпечення контролю за виконанням заходів програми і ходом робіт з використання програмних завдань;

організація моніторингу виконання програми з аналізом одержаних результатів на кожному етапі роботи, позитивних та негативних наслідків реалізації програмних цілей і обгрунтуванням пропозицій щодо оперативного корегування програмних завдань;

погодження перспективних та поточних завдань, включення конкретних заходів, передбачених програмою до складу річних програм соціально-економічного розвитку міста та організація їх виконання;

організація взаємодії підприємств, установ і організацій, розташованих у місті, з центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

налагодження зовнішньоекономічних зв'язків і сприяння залученню іноземних інвестицій.

Рішення програмного комітету, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими для розгляду всіма учасниками виконання програми.

Реалізація програми потребує відповідного інформаційного забезпечення. Воно має включати спеціалізовані бази даних, що охоплюють усі програмні завдання, їх адресну прив'язку до виконавців і термінів. На цій основі мають бути сформовані нормативно - методичні матеріали стосовно реалізації програми, її ефективності, необхідності розробки інших програм, важливих для розвитку міста.

Науково-технічне забезпечення управління реалізацією програми повинно передбачати своєчасні наукові дослідження та обґрунтування шляхів реалізації програми, а також координацію наукових розробок, які можуть бути застосованими під час виконання програмних завдань.

Реалізація програми в повному обсязі можлива лише при адекватному нормативно-правовому забезпеченні, котре потрібно коригувати відповідно до соціально-економічних перетворень у місті та країні в цілому. Тому після затвердження програми повинен складатися перелік законодавчих і нормативних актів, які потрібно прийняти або уточнити в ході виконання програми на кожному рівні управління.

3. Світовий досвід містобудівництва підтверджує виключно важливе значення довгострокових прогнозів розвитку міських поселень. За їх допомогою вирішуються такі завдання:

визначення оптимальної величини міста для конкретних умов;

вибір місця розташування нових міських поселень;

визначення основних напрямків розвитку існуючих міст;

вибір найзручніших зв'язків місць проживання і праці, виходячи з мінімізації витрат часу на переїзди працівників.

Розв'язання цих завдань потребує, зокрема, розробки Генеральних планів — основних документів, в яких визначаються перспективи забудови і розвитку міст. Генеральні плани складаються на 20—ЗО років на основі схем районних планувань, котрі розглядаються нижче, і прогнозів населення і трудових ресурсів, матеріальних і духовних потреб мешканців, галузевої структури господарства міста, виробничої і соціальної інфраструктури та інших.

До складу Генерального плану міста належать: ескіз генерального плану (основне креслення), план існуючого міста (опорний план) та план проектованих обмежень; ескіз центральної частини міста; схеми інженерного обладнання території — транспорту і зв'язку, водо-, тепло- та енергопостачання, каналізації тощо. Він є архітектурно-планувальним документом, котрий передбачає комплекс заходів щодо розвитку житлового будівництва, промисловості, комунального господарства, освіти і культури, які спрямовуються на створення найсприятливіших умов життя, праці, культурного розвитку і відпочинку населення. У ньому містяться також настанови щодо забезпечення високого технічного та архітектурного рівня забудови міста.

Генеральний план є обов'язковим документом для організацій, котрі розміщують усі види будівництва на території міста. Нагляд за його здійсненням покладено на міську державну адміністрацію через відділи міського архітектора.

У загальному комплексі Генерального плану виділяються першочергові заходи на найближчі 5—7 років, виходячи із завдань державної програми соціально-економічного розвитку міста, генеральних планів первинних промислових комплексів та регіональних програм.

На основі Генерального плану міста розробляються проекти детального планування окремих міських районів, проектні завдання забудови мікрорайонів, проекти міського транспорту, інженерних мереж, озеленення, благоустрою тощо.

У великих містах водночас зі складанням Генерального плану розробляються проекти планування приміської зони, а у містах з чисельністю населення менш як 250 тис. чоловік — схеми планування прилеглого до міста району.

Різноманітністю довгострокового прогнозу, що передбачає найдоцільніше розміщення на території певного регіону, зокрема міста, всіх об'єктів будівництва, є районне планування. На відміну від економічних територіальних прогнозів районне планування здійснюється методом перспективного проектування території, котрий дозволяє враховувати не тільки соціально-економічні, демографічні та екологічні умови, а й архітектурно-ландшафтні, санітарно-гігієнічні, технічні, інженерно-геологічні і будівельні чинники. Воно здійснюється проектними організаціями і складається на 20 — ЗО років.

Головна мета районного планування полягає у прогнозуванні всіх видів будівництва на конкретній території з урахуванням найефективнішого використання продуктивних сил території та оптимального розселення населення.

Завдання районного планування полягає в організації території, розвитку транспорту, систем інженерного устаткування, водного і лісового господарства та розробці заходів по охороні природи, поліпшенню санітарно-гігієнічних умов проживання, розвитку системи комунального і культурно-побутового обслуговування та відпочинку населення. Характер цих завдань зумовлює необхідність комплексного підходу до проектних рішень. Проектна організація, що розробляє схему (проект) районного планування, координує роботу інших проектних організацій щодо поліпшення об'єктів забудови і комунікацій у цьому регіоні.

Проекти районного планування великих та курортних міст затверджуються Кабінетом Міністрів України, а інших міст та адміністративних районів — обласними радами народних депутатів.