Смекни!
smekni.com

Національна і регіональна економіка України (стр. 19 из 25)

Обсяг капітальних вкладень за рахунок місцевого бюджету визначається місцевими державними адміністраціями, виходячи з потреб регіону в об'єктах соціальної інфраструктури, які встановлюються на основі нормативів раціональної забезпеченості одного мешканця житловою площею, комунальними послугами, лікарняними ліжками тощо. Ці потреби певною мірою задовольняються існуючою мережею об'єктів, тому при розробці регіональних інвестиційних програм користуються показниками додаткової потреби в об'єктах соціальної сфери, зіставляючи загальні потреби в них з наявною кількістю.

Додаткова потреба є основою для розрахунків необхідних обсягів коштів. При їх проведенні аналізується інформація, що міститься у титульних списках, зокрема кошторисна вартість та рівень готовності об'єктів на початок прогнозного періоду, терміни будівництва; використовуються матеріали проектних і науково-дослідних інститутів, пропозиції інших учасників інвестиційної програми. Це дозволяє визначити потрібні обсяги капітальних вкладень та завдання по введенню в експлуатацію об'єктів з урахуванням можливих обсягів фінансування, пріоритетності та черговості будівництва, інших напрямів інвестиційної політики.

Можливі обсяги інвестицій встановлюються бюджетними розрахунками, зіставляються з потрібними і розподіляються по галузевих об'єктах, виходячи з необхідності забезпечення структурних перетворень і досягнення оптимальних територіальних пропорцій, підвищення ефективності інвестиційного потенціалу регіону. Їм повинні відповідати виробничі потужності будівельно-монтажних організацій та підприємств будівельної індустрії. Засобами перевірки цієї відповідності слугують баланси виробничих потужностей та баланси місцевих будівельних матеріалів.

Баланси виробничих потужностей будівельних організацій складаються за такою схемою (табл. 7.3). Розробка такого балансу дозволяє визначити обсяг робіт, які можуть виконати будівельно-монтажні організації, з урахуванням структури цих робіт, введення в дію нових потужностей та інших чинників.

Таблиця 7.4

СХЕМА БАЛАНСУ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Базовий рік (звіт) Прогнозний рік
1. Виробнича потужність на початок року
2. Приріст потужностей протягом року
3. Вибуття потужностей протягом року
4. Виробнича потужність на кінець року (п.І+п-2-п.З)
5. Середньорічна виробнича потужність
6. Обсяг будівельно-монтажних робіт
7. Коефіцієнт використання середньорічної потужності(п.6: п.5)

Середньорічна виробнича потужність (ВП с) розраховується додаванням до виробничої потужності на початок року (ВП п) середньорічного приросту (ВПд) та відніманням середньорічного вибуття (ВПв) потужностей. Середньорічний приріст (вибуття) визначається діленням обсягів потужностей, що вводяться (вибувають) протягом року, на 12 та помноженням одержаного результату на число повних місяців (м), які залишаються до кінця року після введення (вибуття) потужності:

Приклад

Виробнича потужність місцевих будівельно-монтажних організацій на 1 січня прогнозного року складе 200 мли грн. З 1 липня цього ж року планується ліквідувати організацію, що споруджувала об'єкти зрошувальної системи, потужністю 10 млн грн на рік та з 1 жовтня ввести додаткові потужності у житлово-будівельних організаціях обсягом 8 млн грн. За таких умов середньорічна виробнича потужність будівельно-монтажних організацій становитиме 197 млн грн (200+8 *3/12 – 10 *6/12).

Прогнозний коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності встановлюється на основі досягнутого в базовому періоді з урахуванням факторів, які впливатимуть на рівень використання потужностей у майбутньому (структура будівельних робіт, режим роботи підприємств, організація виробництва тощо).

Розрахунки прогнозних показників середньорічної потужності та коефіцієнти її використання (К в.п.) дозволяють визначити можливий обсяг будівельно-монтажних робіт (О б. р.).

Зіставлення можливого та запрограмованого обсягу будівельно-монтажних робіт є основою для прийняття управлінських рішень щодо нарощування виробничих потужностей місцевих будівельних організацій.

Важливою складовою регіонального інвестиційно-будівельного комплексу є промисловість місцевих будівельних матеріалів. Управління її розвитком спрямовується на досягнення відповідності між попитом і пропозицією на регіональному ринку цих матеріалів. Для прогнозування стану ринку і здійснення управлінських заходів щодо його збалансування обласні управління економіки розробляють баланси місцевих будівельних матеріалів по їх окремих видах (цегла, вапно, пісок тощо) або групах (стінові, покрівельні, упоряджувальні та інші).

Розрахунок балансу починається з визначення попиту на будівельні матеріали на регіональному ринку за окремими напрямами. Орієнтирами для нього слугують завдання по капітальному будівництву, програми ремонтно-будівельних та інших робіт. За їх допомогою оцінюються можливості забезпечення внутрішніх потреб області за рахунок власних джерел, головним з яких є виробництво. Далі аналізується стан міжрегіональних зв'язків по продукції будівельної індустрії та можливості його поліпшення, з урахуванням економічної ефективності встановлюються розміри завозу і вивозу будівельних матеріалів.

Тема 8

"Проблеми розвитку соціальної інфраструктури регіону"

1. Склад соціальної інфраструктури та показники її розвитку

2. Проблеми управління житлово-комунальним господарством

3. Управління роздрібною торгівлею та системою надання послуг населенню, як передумова збалансованого розвитку регіону

4. Управління сферами освіти, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення як важлива складова функціонування організаційно-економічного механізму управління регіону в сучасних умовах

1. У господарському комплексі кожного регіону особливе місце займає соціальна інфраструктура — сукупність об'єктів, функціонування яких пов'язано із задоволенням особистих потреб, забезпеченням життєдіяльності, інтелектуального та духовного розвитку кожної людини.

До складу соціальної інфраструктури входять підприємства та установи соціально-побутового і соціально-духовного призначення.

Соціально-побутову інфраструктуру утворюють діючі об'єкти торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства та частково обслуговуючі населення підприємства й установи виробничої сфери.

Інфраструктура соціально-духовного призначення являє собою сукупність закладів освіти, культури, охорони здоров'я, масової інформації, фізичної культури і спорту та інших.

Мета управління соціальною інфраструктурою полягає у створенні умов для всебічного задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб населення, її досягнення потребує вирішення таких основних завдань соціальної політики:

—розширення мережі об'єктів соціальної інфраструктури, нарощування їх потужностей та поліпшення діяльності;

—реалізація принципу соціальної справедливості у всіх сферах соціальних відносин;

—забезпечення розвитку інтелектуальних і фізичних здібностей людини;

—створення рівних можливостей для національно-культурного розвитку корінних народів і національних меншин, додержання їх прав і свобод;

—координація діяльності об'єктів соціальної інфраструктури загальнодержавного, регіонального та місцевого значення.

Характер таких завдань зумовлює специфіку управління соціальною інфраструктурою, яке мас яскраво виражену територіальну спрямованість і здійснюється загальнодержавними органами (республіканськими міністерствами і відомствами, наприклад Міністерством охорони здоров'я), місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування відповідно до форм власності та підпорядкування об'єктів.

Основний обсяг управлінської діяльності припадає на обласні та районні адміністрації і виконується апаратом їх галузевих управлінь та відділів: торгівлі й громадського харчування, освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва тощо.

Провідною формою управління соціальною інфраструктурою є програмування. Програми кожної галузі розробляються як складова частина комплексної регіональної програми соціально-економічного і культурного розвитку і містять систему завдань, зміст яких визначають численні натуральні та вартісні показники. Умовно їх можна поділити на дві групи: показники розширення мережі об'єктів і обсягів відповідних послуг. До першої групи належать кількість споруджуваних об'єктів, їх потужність та кошторисна вартість, обсяги будівельно-монтажних робіт і завдання по введенню в експлуатацію об'єктів тощо. Другу — складають показники обсягів роздрібного товарообороту, побутового обслуговування населення, кількості учнів в учбових закладах і місць у школах, лікарнях, інтернатах та інші.

При визначенні завдань програми соціально-економічного та культурного розвитку використовуються також показники, котрі характеризують рівень забезпечення населення регіону об'єктами інфраструктури. До них відносяться обсяги послуг у розрахунку на душу населення або на сім'ю: забезпеченість населення житлом, лікарняними ліжками, учнів — шкільними приміщеннями і т.п. Зіставлення їх із середніми по країні та сусідніх регіонах обсягами дає змогу визначити рівень, напрями та пріоритети розвитку місцевої соціальної інфраструктури. При цьому повинні аналізуватися можливості залучення коштів за рахунок усіх джерел надходження й обиратися оптимальні варіанти їх використання на основі системного, комплексного підходу.