Смекни!
smekni.com

Національна і регіональна економіка України (стр. 17 из 25)

1. Поняття виробничої інфраструктури та завдання управління її розвитком

2. Проблеми управління транспортним комплексом регіону

3. Управління паливно-енергетичним комплексом регіону

4. Управління інвестиційно-будівельним комплексом

1. Суспільний поділ праці зумовлює наявність у сфері виробництва основних та допоміжних галузей. До основних галузей регіонального господарства відносяться ті, на виробництві продукції й послуг яких спеціалізується даний регіон, виходячи із загально - державних інтересів та наявності відповідних ресурсів території. Рівень використання останніх і ефективність виробництва безпосередньо залежать від розвитку допоміжних, обслуговуючих галузей, сукупність яких одержала назву інфраструктури.

Таким чином, виробнича інфраструктура — це комплекс галузей, обслуговуючих матеріальне виробництво та забезпечуючих підвищення його ефективності.

До складу галузей виробничої інфраструктури відносяться транспорт і зв'язок, енергетичне господарство, водозабезпечення, складське господарство, ремонтно-будівельний комплекс, інформаційне забезпечення та інші в частині обслуговування основного виробництва.

На розвиток виробничої інфраструктури в регіоні впливають науково-технічний прогрес, наявні виробничі ресурси, напрями розвитку регіонального господарства, структура спеціалізованого виробництва та інші фактори, пов'язані з виконанням територією обслуговуючих функцій. Здійснюючи їх, регіональні органи управління повинні забезпечити:

•створення загальних передумов розвитку виробництва товарів та послуг;

•комплексний підхід до використання наявних ресурсів регіону у відповідності з перспективами його розвитку;

•випереджаючі темпи нарощування мережі інфраструктурних об'єктів щодо галузей основного виробництва та оптимізацію міжгалузевих регіональних пропорцій;

•концентрацію і спеціалізацію виробництва інфраструктурних послуг та здешевлення їх вартості;

•раціональне розміщення інфраструктурних об'єктів та поліпшення внутрішньорегіональних зв'язків;

•ефективне функціонування об'єктів виробничої інфраструктури.

Головними методами управління виробничою інфраструктурою є економічні. Вони застосовуються при складанні районних планувань, генеральних планів, схем розвитку і розміщення продуктивних сил і реалізуються за допомогою цільових програм розвитку окремих галузей і виробництв та програм соціально-економічного розвитку регіонів. В їх складі є розділи, що характеризують розвиток виробничої інфраструктури. Узагальнюючими показниками цих розділів виступають обсяги капітальних вкладень, основні фонди, виробничі потужності, мережа підприємств тощо. Вони використовуються для обґрунтування пропорцій між розвитком основних та інфраструктурних галузей регіону визначення параметрів розвитку останніх відповідно до завдань регіональної структурної політики.

2. До складу провідних галузей виробничої інфраструктури відноситься регіональний транспортний комплекс. Його утворюють об'єкти і споруди всіх видів транспорту: автомобільні, залізничні та водні шляхи, авіалінії, нафто-, газо- та продуктопроводи, транспортні підприємства (автогосподарства, залізничні станції депо, аеропорти, пристані, річкові та морські порти), автозаправочні станції, ремонтні та інші обслуговуючі підприємства.

Продовжуючи процес виробництва у сфері обігу, транспорт здійснює перевезення вантажів та пасажирів і поділяється на транспорт загальнодержавного та місцевого значення.

Транспортний комплекс місцевого значення є невід'ємною частиною єдиної територіальної системи країни. До його складу входять автомобільний транспорт, місцеве автошляхове господарство, авіаційний (місцеві лінії) та річковий (малі річки) транспорт, міський електротранспорт, місцеві ремонтно-будівельні та ії обслуговуючі організації. Транспортну роботу місцевого значення виконує і загальнодержавний залізничний, авіаційний водний транспорт.

Управління транспортним комплексом регіону здійснюють відповідно центральні (Міністерство транспорту України) та місцеві органи, діяльність яких спрямовується на розв'язання завдань задоволення потреб народного господарства у перевезенні вантажів і пасажирів, розвитку транспортної мережі, на оптимізацію транспортних зв'язків у часі і просторі та координацію роботи всіх видів транспорту.

Потреби у перевезенні вантажів на рівні області (без технологічних перевезень) доцільно визначати кількома методами: нормативним, балансовим та прямими розрахунками (на основі заявок підприємств і громадян).

Нормативний метод застосовується при складанні прогнозів розвитку транспортного комплексу. Для визначення обсягів вантажних перевезень за цим методом використовується інформація про обсяги виробництва товарів та послуг в натуральному або вартісному вимірі та коефіцієнти перевозимості. Останні визначаються обсягом перевезення вантажів на одиницю продукції, робіт чи послуг за кілька минулих років:


,

де Кпі коефіцієнт перевозимості і-ої продукції;

ОПбі обсяг перевезень і-ої продукції у t-ому році базового періоду;

ОВбі обсяг виробництва і'-го продукту у t-ому році базового періоду.

Розраховані таким чином коефіцієнти використовуються для встановлення обсягів перевезень вантажів у прогнозному періоді за формулою:

ОПпі = ОВпі * Кпі,

де ОПпі обсяг перевезень і-го продукту у прогнозному періоді;

ОВпі обсяг виробництва і-го продукту у прогнозному році.

Приклад :

Валовий збір зерна по області становив у 1999 р. 1,8 млн, у 1,9 млн, у 1997 р. — 1,7 млн т; обсяги перевезень цього продукту склали відповідно 0,9 млн, 1,0 млн та 0,8 млн т. За прогнозом на 2000 р. ресурсовий збір досягне 2,0 млн т. Виходячи з цих умов Кпі буде дорівнювати 0,5(0,9/1,8 + 1,0/1,9 + 0,8/1,7)/3, а обсяг вантажних перевезень - 1 млн. т.

Розрахований за означеною методикою обсяг перевезень вантажів необхідно уточнити у залежності від факторів, котрі впливають на співвідношення між обсягами виробництва і транспортування продукції в перспективі (вдосконалення розміщення продуктивних сил та міжрегіональних зв'язків, стан регіонального ринку товарів і послуг, розвиток взаємозамінних виробництв тощо).

Балансовий метод застосовується при визначенні обсягів перевезень масових вантажів — чорних та кольорових металів, палива, будівельних матеріалів, продукції АПК та інших. Його основу складають районні баланси виробництва і споживання продукції, за допомогою яких розраховуються обсяги її завозу або вивозу.

Підставою для визначення переважної більшості статей доходної частини районних балансів є завдання по виробництву, капітальному будівництву, роздрібній торгівлі, котрі встановлюються підприємствами та організаціями, програмами соціально-економічного розвитку областей і районів. Завіз у регіони або вивіз них продукції розраховується різницею між обсягом власних ресурсів та потреб.

Визначення обсягів вантажних перевезень супроводжується становленням транспортних зв'язків та обсягів вантажообороту — головного показника, котрий характеризує роботу транспорту комплексу. Вантажооборот — це добуток обсягу вантажних перевезень на відстань, на яку вони здійснюються. Він характеризує обсяг транспортної роботи в тонно-кілометрах.

Розрахунки обсягів транспортної роботи можуть проводитися за допомогою балансу міжрайонного обміну по окремих видах продукції. (див. табл. 7.1).

Таблиця 7.1

БАЛАНС МІЖРАЙОННОГО ОБМІНУ ПО ОВОЧЕВІЙ ПРОДУКЦІЇ

(тис. т, цифри умовні)

Т
А Б В Г ВСЬОГО
25 43 44 46 158

Такий баланс має форму шахової таблиці, у якій сума цифр у рядках і колонках показує відповідно розміри вивозу та завозу продукції, включаючи внутрішньорайонні перевезення. Для значення обсягу вантажообороту потрібно, крім обсягів вантажоперевезення в тоннах, знати відстань між районами -виробниками і районами-споживачами та розрахувати середню відстань внутрішньорайонних перевезень (

). Вона визначається з урахуванням даних балансу міжрайонного обміну по продукції, що перевозиться і розраховується за формулою:

,

ОПі— обсяг перевезень і-ої продукції.

Приклад |

Проведемо розрахунки цих показників, доповнивши наведені в табл. 7.2 дані такими відомостями: середня відстань внутрішньорайонних перевезень у районі А становить 10 км, а відстань між районами А і Б – 30 км; між А і В — 40, між А і Г — 50 км. Тоді:

Отже, за допомогою розрахунків по балансу міжрайонного обміну можна визначити три показники: обсяг вантажообороту в тонно-кілометрах, обсяг вантажних перевезень в тоннах та середню дальність перевезень. Вони використовуються також для оптимізації транспортних зв'язків у народному господарстві.

Обсяги транспортної роботи, визначені з урахуванням міжрайонних зв'язків, покладаються в основу розміщення транспортної мережі та планування обсягів її будівництва. При цьому потрібно виходити з того, що транспортні шляхи повинні забезпечити одночасне перевезення вантажів і пасажирів.

Управління пасажирськими перевезеннями здійснюється у відповідності з показниками рухливості населення, котрі встановлюються окремо для міських та міжміських перевезень.