Смекни!
smekni.com

Національна і регіональна економіка України (стр. 6 из 25)

Лаунхардт сформулював чіткі умови і розробив метод рішення характерної проблеми розміщення промислового виробництва - визначення оптимального місця розташування окремого промислового підприємства щодо джерел сировини і ринків збуту продукції. Запропонований їм інструмент («вагової трикутник») - одна з перших в економічній науці фізичних моделей.

Суттєвий крок вперед у порівнянні з Тюненом і Лаунхардтом зробив Вебер, ввівши в теоретичний аналіз нові чинники розміщення виробництва на додаток до транспортних витрат. Він створив струнку факторну систему, що потім використовувалася і розширювалася численними послідовниками вченого.

Предмет теорії розміщення був розширений В.Кристаллером, який уперше теоретично проаналізував формування систем населених пунктів (або «центральних місць») у ринковому просторі. Ця теорія пояснила, чому одні товари і послуги повинні вироблятися (даватися) у кожному населеному пункті (продукти першої необхідності), інші - у середніх поселеннях (звичайний одяг, основні побутові послуги і т.п.), треті - тільки в крупних містах (предмети розкоші, театри, музеї й ін.).

Відповідно до Кристаллера, зони обслуговування і збуту з часом мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники («бджолині стільники»), а вся заселена територія покривається такими без просвіту («кристаллеровськая решітка»); завдяк цьому мінімізується середня відстань для збуту продукції або поїздок у центри для покупок і обслуговування.

Приведені вище теорії розміщення виробництва і розселення одержали в першій половині XX в. інтенсивний розвиток, причому по ряду напрямків. Характерні ознаки першого з них, пов'язаного з побудовою «чистих» теорій розміщення, - вибір щодо простої ситуації (абстрагованої від конкретностей і другорядних властивостей) і її кількісний аналіз, що завершується або математичною формулою, або перебуванням особливого геометричного місця, або виробленням точних правил економічної поведінки. Саме так будувалися теорії Тюнена і Лаунхардта, а типовий новий приклад - «феномен Хотеллінга», тобто обгрунтування правила оптимальної поведінки конкуруючих виробників (продавців) на ринку, що має лінійну форму.

ІІ. До другого напрямку відносяться дослідження, що узагальнюють і доповнюють підходи і результати основоположників теорії розміщення. Мова йде про перехід від розгляду окремого й ізольованого промислового підприємства до аналізу взаємозалежних підприємств, про об'єднання теорій розміщення сільськогосподарського і промислового виробництва, про введення в аналіз цін, ренти, функцій попиту і пропозиції, елементів динаміки.

ІІІ. Науковим базисом третього напрямку розвитку теорії розміщення послужила класична модель загальної економічної рівноваги Л.Вальраса. Оформлення цього напрямку означало пряме включення теорій регіональної економіки в головне русло загальної економічної теорії.

Для розуміння принципових відмінностей крапкового і просторового підходів в економічній теорії принципово важливий аналіз механізму попиту і пропозиції і ціноутворення на товарних ринках. Широко відома модель ринкової рівноваги) демонструє, що кількість реалізованого товару і ціна рівноваги визначаються перетинанням функцій попиту і пропозиції. Проте прийняте при цьому допущення, відповідно до якого ринок є крапкою, непридатною для просторової економіки.

Початковий крок аналізу механізму попиту і пропозиції в економічному просторі - розгляд розділених регіональних ринків. У кожному автономному регіоні установлюються своя ринкова рівновага попиту і пропозиції і свої (у загальному випадку - різні) ціни цієї рівноваги. Ситуація принципово ускладнюється, якщо регіональні ринки зв'язуються один з одним, тобто якщо між ними здійснюються рівчаки товарів. Стосовно до подібної типової ситуації доводиться, що ціни рівноваги на регіональних ринках повинні відрізнятися на величину транспортних видатків від пункту продавця до пункту покупця. Цей фундаментальний результат зберігається у всіх більш загальних теоріях локалізації, торгівлі і просторової економічної рівноваги.

Теоретичні принципи виробничої спеціалізації регіонів і міжрегіональної торгівлі формально були уперше виведені в рамках теорій міжнародних економічних відношень. І це не випадково, оскільки міжнародні і міжрегіональні торгівля, спеціалізація й інтеграція мають значну подібність основних понять, факторів, проблем і методології аналізу. Розділювальні ж межі тут визначаються тим, що міжрегіональний поділ праці і міжрегіональної торгівлі суть процеси в рамках різноманітних частин однієї національної зони вільної торгівлі, однієї митної території, однієї валютної системи, одного національного ринку праці і капіталу. У міжрегіональній торгівлі відсутні адміністративні, валютні, митні, політичні й інші бар'єри, що зберігаються в міжнародних економічних відношеннях незважаючи на тенденцію лібералізації, що превалює, і глобализации.

Основні висновки «міжнародних» теорій Смита - Рикардо і Э.Хекшера - Б.Олина отримані в системі постулатів міжрегіональних відношень, хоча їхні автори у своїх поясненнях говорять про Англії, Шотландії, Португалії, і т.д. Доречно відзначити, що Один (лауреат Нобелевської премії) назвав свою головну роботу «Міжрегіональна і міжнародна торгівля» (1933 р.), підкреслюючи і спільність, і розходження двох типів торгівлі.

Смит і Рикардо розглядали міжрегіональну (міжнародну) торгівлю як засіб одержання вигоди для будь-якого її учасника. У 30-х роках XX в. шведські економісти Хекшер і Олин розвили теорію міжнародного (міжрегіонального) поділи праці, ввівши в розгляд співвідношення основних взаємозамінних чинників виробництва (праці, капіталу, землі й ін.).

Особливе місце в розвитку теорії просторової і регіональної економіки займає вышедший у 1940 р. праця німецького ученого Лісовика «Просторова організація господарства»2.

Вчений розвертає абстрактно-теоретичний аналіз у його математичній формі. Особливість методу Лісовика показується в що коментується підручнику на прикладі пояснення такого важливого феномена, як територіальне (або просторове) поділ праці. Відомо, наприклад, що К.Маркс і його послідовники пояснювали «походження» територіального поділу праці регіональними розходженнями умов виробництва: наявністю або відсутністю відповідних почвенно-клима-тичних умов (для сільського господарства), корисних копалин (для видобувної промисловості), трудовими навичками населення й інших чинників. І це правильно. Проте Лісовик порушує питання в такій методологічній площині: які умови необхідні і достатні для виникнення територіального поділу праці? Враховуються тільки два чинники: ефект концентрації виробництва в однім пункті (падіння граничних витрат виробництва зі збільшенням випуску) і транспортні витрати по переміщенню продукції до споживачів. Стосовно до кожного виду виробництва існує своя раціональна межа концентрації (економії на масштабі), перевищення якого перекрываєтся зростанням транспортних витрат. Очевидно, що для різних виробництв сполучення зазначених двох чинників дають різноманітні оптимальні рішення. І вже тому виникає неоднаковість ступеня концентрації різних виробництв по території, тобто територіальний поділ праці. Автор «Просторової організації господарства» продемонстрував логіку й операционализм абстрактного мислення, відчинив своїм послідовникам шлях до створення загальної теорії просторової економіки.

Теоретичні і методологічні дослідження з регіональної економіки в СРСР до початку переходу до ринкових відносин зосереджувалися навколо трьох проблем. Це: 1) закономірності, принципи і чинники розміщення продуктивних сил; 2) економічне районування; 3) методи планування і регулювання територіального і регіонального розвитку. Найбільше значними авторитетами в середовищі радянських регионалистов (економістів і географів) були И.Г.Александров, Н.Н.Баранский, Н.Н.Колосовский, В.С.Немчинов, Н.Н.Некрасов, А.Е.Пробст, Ю.Г.Саушкин, Я.Г.Фейгин і Р.И.Шнипер.

З погляду сучасних вимог до теорії уразливі не самі сформульовані радянськими регионалистами окремі закономірності, принципи і чинники, а їхній сполучення, що не утворять логічно цілісні системи для пояснення і регулювання процесів просторового і регіонального розвитку.

Велика увага вітчизняних учених до проблеми економічного районування грунтувалося на уявленні, відповідно до якого розумний поділ країни на значні економічні райони повинно сприяти їхньому комплексному розвитку (шляхом внутрішньої кооперації). Надії покладалися і на те, що економічне районування компенсує хиби консервативного адміністративно -територіального розподілу й у перспективі дасть можливість перейти до державного керування значними економічними районами. Відомо: починаючи з 20-х років, комісії головних учених розробляли схеми економічного районування країни, що використовувалися в плані ГОЭЛРО й у п'ятилітніх планах.

Найбільше сильною стороною вітчизняної школи регіональної економіки стали дослідження, що забезпечують планування розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. Вони націлювалися на досягнення радикальних зсувів у розміщенні виробничого потенціалу країни, уключали створення методичних основ планування і керування територіальним розвитком, у тому числі з застосуванням програмно-цільового инструментария.

Істотні розходження західної і вітчизняної шкіл у підходах до побудови теорій регіональної економіки й у призначенні останніх складаються в такому. По-перше, на відміну від західних теоретичних традицій із характерними для них аналізом абстрактних ситуацій, аксіоматикою, математичними моделями радянська школа в більшому ступені орієнтувалася на узагальнення емпірики і наукове забезпечення задач, поставлених практикою. По-друге, якщо закордонні дослідники завжди зосереджували увагу на раціональному поводженні економічних суб'єктів (домашніх господарств і фірм) в економічному просторі, то радянські розробки були винятково нормативними, відповідаючи на питання: де необхідно в інтересах «єдиного народногосподарського комплексу» розміщати нові виробництва, куди потрібно переміщати населення, які нові регіони слід освоювати? З цих якісних розходжень випливає, що порівняльну оцінку шкіл, про які мова йде, не можна проводити поза історичним контекстом.