Смекни!
smekni.com

Національна і регіональна економіка України (стр. 20 из 25)

2. Обов'язковою ланкою місцевої соціальної інфраструктури є житлово-комунальне господарство — багатогалузевий комплекс, що забезпечує зростаючі потреби населення у жилій площі і різного роду комунальних послугах, а також надає відповідні пос

луги підприємствам, установам та організаціям. Цей комплекс утворюють дві великі галузі — житлове і комунальне господарство. Кожна з них поділяється на підгалузі. Підгалузями житлового господарства є житлове будівництво й експлуатація житлового фонду. Підгалузі комунального господарства утворюють підприємства водопроводу, каналізації, електро-, газо- та теплопостачання, санітарної очистки та озеленення території й інші підприємства благоустрою населених пунктів.

Стан житлово-комунального господарства суттєво впливає на відтворення робочої сили та формування загального господарського комплексу регіону. Поліпшення його є метою управління, досягнення якої потребує вирішення таких завдань:

—забезпечення пріоритетного щодо інших галузей регіонального господарства розвитку власної матеріально-технічної бази;

—створення умов для досягнення оптимальних міжгалузевих пропорцій житлово-комунального комплексу;

—підвищення рівня та якості обслуговування споживачів з урахуванням санітарно-гігієнічних норм і інших вимог;

—узгодження показників розвитку мережі окремих галузей житлово-комунального господарства зі схемами розвитку і розміщення продуктивних сил, генеральними планами розвитку міст, районними плануваннями та іншими прогнозними документами.

Основною формою управління житлово-комунальним господарством, як і іншими галузями регіону, є програмування. При розробці програмних завдань застосовуються економічні методи управління, зокрема нормування та балансування, за допомогою яких визначаються показники обсягів послуг, що надаються підприємствами житлово-комунального господарства у розрізі підгалузей, та завдання розвитку мережі об'єктів.

Встановленню програмних показників передує комплексний аналіз стану житлово-комунального обслуговування та чинників, котрі впливають на нього, що дозволяє визначити пріоритети та обґрунтувати міжгалузеві регіональні пропорції. Відповідно до них передбачаються темпи розвитку кожної ланки житлово-комунального господарства та характерні для неї показники.

Основним показником програми житлового будівництва є завдання по введенню в експлуатацію жилої площі. Необхідний її приріст (Пж) розраховується за формулою:

де аж — норматив можливого забезпечення одного жителя площею житлових споруд, м 2/чол.;

Нп— чисельність населення у прогнозному періоді, тис. чол.;

Пн — наявна жила площа на початок прогнозного періоду, тис. м2;

Вж — вибуття жилої площі від зносу, старості у прогнозному періоді, тис. м2.

При встановленні нормативу можливого забезпечення жилою площею необхідно орієнтуватися на санітарно-гігієнічну норму 21 м2 на одну особу. Решта складових цієї формули встановлюється на основі статистичної звітності та прогнозів розвитку житлового господарства. При цьому слід враховувати рівень забезпечення населення загальною площею житлового фонду та кімнатами, кількість яких у комфортабельному житлі повинна бути на одну більша за число мешканців квартири.

Основним показником, що визначає рівень розвитку житлового господарства, вважається середній рівень забезпеченості одного мешканця загальною площею житлового фонду (Зж). Він розраховується за формулою:

де П з.ж. — загальна площа житлового фонду;

Чм, — чисельність мешканців.

Потреби в обсягах введення в експлуатацію житла з урахуванням його структури по типах квартир уточнюються на основі даних квартирного обліку і коригуються відповідно до можливостей фінансування та використання потужностей інвестиційно-будівельного комплексу.

Обсяги капітальних вкладень на будівництво житла розраховуються згідно з кошторисною вартістю одного квадратного метра загальної площі на період складання прогнозу, а можливі обсяги фінансування визначаються за джерелами їх надходження: централізованими капіталовкладеннями, переданими на фінансування до місцевих бюджетів, коштами місцевих бюджетів, підприємств і організацій, житлово-будівельних кооперативів та населення.

Важливу роль у житловому господарстві відіграє раціональна експлуатація житлового фонду. Її організацію здійснюють житлово-експлуатаційні відділи місцевої державної адміністрації, управлінські заходи яких спрямовуються на забезпечення сприятливих умов для проживання мешканців, утримання житлового фонду у належному стані та отримання доходів від його експлуатації.

Основними показниками експлуатації житлового фонду є: кількість будинків та квартир у них, розміри жилої площі за окремими видами благоустрою, кількість мешканців, площа нежилих приміщень, що здаються в оренду, доходи і витрати по експлуатації, обсяг робіт по ремонту приміщень і благоустрою території та інші. Вони визначаються суто локальними планами, котрі складаються низовими територіальними органами управління.

Комплексною складовою соціальної інфраструктури регіону є комунальне господарство, управління яким здійснюється на місцевому та регіональному рівнях на основі програм розвитку окремих галузей: водопостачання, каналізації, тепло-, енерго- і газопостачання тощо.

Мета розвитку кожної галузі — досягнення нормативного рівня забезпеченості населення відповідними послугами та поліпшення якості обслуговування.

При складанні програм встановлюються завдання по розвитку мережі об'єктів комунального господарства відповідно до потреб у його послугах. Необхідний обсяг послуг визначається у розрізі окремих контингентів споживачів. При цьому потреби населення розраховуються як добуток нормативу споживання послуг на одного мешканця на чисельність мешканців. Потреби підприємств, організацій та установ встановлюються на основі заявок з урахуванням встановлених нормативів або лімітів споживання. Загальні обсяги потреб слугують основою для визначення у програмах соціально-економічного і культурного розвитку регіонів показників введення в дію об'єктів комунального господарства за рахунок усіх джерел фінансування. При цьому враховуються рівні розвитку кожної галузі та мережі її об'єктів усіх форм власності і підпорядкування окремо у містах та сільській місцевості.

Обгрунтування завдань розвитку всіх галузей комунального господарства проводиться головним чином за допомогою нормативного методу, але його застосування в кожній з них має свої особливості.

Провідною галуззю комунального господарства є водопровід. Показниками, котрі характеризують рівень розвитку водопровідного господарства, є: корисний відпуск води на одного мешканця протягом доби, відношення довжини водопровідної мережі до протяжності вулиць, відношення кількості будинкових вводів до кількості будинків, а також частка населених пунктів, що мають водопровід, в їх загальній кількості в регіоні. Корисний відпуск води населенню (водоспоживання) визначається по кожному населеному пункту з урахуванням рівня благоустрою житлового фонду, зокрема обладнання жилих будинків внутрішнім водопроводом, каналізацією та гарячим водопостачанням.

Виробничу діяльність водопроводу характеризує показник подачі води у мережу. Він визначається підсумком корисного відпуску води споживачам, власним споживанням водопроводу та обсягів втрат води у водопровідній мережі. Зрозуміло, що подача води у водопровідну мережу повинна забезпечити побутові, промислові та інші потреби в ній у будь-яку пору року та годину доби. Саме цим потребам має відповідати виробнича потужність насосних станцій, очисних споруд та водоводів. Отже, її розрахунки мають спиратися не на усереднені показники використання, а на граничні нормативи водоспоживання у «пікові» години.

Для досягнення відповідності потреб у воді спроможностям водопроводу складаються баланси виробничих потужностей і визначаються завдання по введенню в дію об'єктів водопровідного господарства.

Обсягам водопостачання певною мірою має відповідати виробнича діяльність каналізаційного господарства. Її характеризує протяжність каналізаційної мережі, число підключень до неї, кількість стічних вод, пропущених крізь очисні споруди, та інші показники, що безпосередньо залежать від розвитку водопровідного господарства.

Для обгрунтування управлінських рішень щодо розвитку каналізаційного господарства використовуються рівневі показники: відношення довжини каналізаційної мережі до протяжності водопроводу та вулиць; відношення кількості мешканців у будинках, обладнаних каналізацією, до чисельності місцевого населення; відношення обсягів стічних вод до подачі води у водопровідну мережу. Розрахунки цих показників проводяться на підприємствах каналізаційного господарства, узагальнюються в програмах його розвитку і використовуються для обгрунтування завдань по ремонту, будівництву та введенню в дію об'єктів.