Смекни!
smekni.com

Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації (стр. 16 из 23)

Наступний прояв протиріччя між економічною і соціальною ефективністю – це протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників.

У принципі, економічна ефективність функціонування підприємства для його власника служить індивідуальною економічною ефективністю, яка також побічно є джерелом задоволення його різних соціальних потреб. Адже власник, у першу чергу, є людиною і ніщо людське йому не чуже, отже, він так само має потребу в задоволенні фізіологічних і духовних потреб. Але різниця між власниками і невласниками, тобто найманими робітниками, полягає в тому, що в перших більше можливості задовольняти більш широкий спектр потреб, тому що в них є право розпоряджатися прибутком підприємства, оскільки саме прибуток є джерелом їх доходів. Особливо це реально в тому випадку, якщо вони є власниками економічно ефективних підприємств.

Аналізуючи досвід як розвинутих, так і країн, що розвиваються, можна зробити висновок, що доходи власників і найманих робітників значно відрізняються між собою. Власники зацікавлені, щоб заробітна плата по можливості була якнайменшою, тому що витрати на одну гривню випущеної продукції будуть меншими, а отже, прибуток буде більший. Таке протиріччя призводить до розшарування суспільства, а отже, до соціальних конфліктів у ньому.

В економічній літературі існує думка, що ринковий механізм створює постійно діючі стимули для підвищення ефективності виробництва. Він виявив величезну здатність швидко адаптуватися до змін у соціально-політичному, економічному житті, до бурхливого розвитку продуктивних сил. Разом з тим досвід останнього сторіччя переконливо свідчить, що ринковий механізм виявився нездатним або малоефективним для вирішення цілої низки соціальних, екологічних та інших проблем подібного роду. «Невидима рука ринку» не сприяє задоволенню суспільних потреб. Тут можна говорити про наявність такого прояву протиріччя між економічною і соціальною ефективністю, як протиріччя між соціальною безпекою громадян і економічною системою держави, що охоплює процеси виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Про наявність такого протиріччя говорить і той факт, що багато країн намагаються будувати соціально орієнтовану економіку, намагаючись перебороти це протиріччя шляхом посилення втручання держави в економічні процеси. Соціальна безпека включає не тільки безпеку трудової діяльності, але і можливість безпечного відпочинку. Жодна країна світу, на якому б рівні розвитку вона не була, не може з твердістю заявити, що на її території злочинність викоренена. Варто зазначити, що в розвинутих країнах темпи зростання злочинності істотно вищі, ніж у тих, що розвиваються. З поширенням злочинності зростає кількість адміністративних порушень, аморальних явищ, пияцтва, наркоманії, токсикоманії, самогубств, бродяжництва, жебрацтва, розпаду родин, дитячої безпритульності, психічних розладів та інших негативних явищ. Має місце також такий прояв протиріччя як протиріччя між економічною ефективністю діяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою. Для проведення заходів соціальної політики державі необхідні кошти, які вона одержує шляхом збору податків як з фізичних, так і юридичних осіб. У розвинутих країнах в обсязі податкових надходжень велику частину займають кошти, що надійшли від підприємств. Держава зацікавлена, щоб до бюджету кошти від податків надходили в повній мірі і вчасно, тому що тоді шляхом перерозподілу буде можливість допомогти тим членам суспільства, що не можуть забезпечити самі себе в силу визначених обставин. Інтереси підприємців у цьому плані зовсім протилежні. Вони зацікавлені в мінімізації ставок оподатковування, що збільшує їх прибуток, і внаслідок цього використовувати більше коштів для розширення, відновлення виробництва, що сприяє одержанню більшого прибутку. Але варто відзначити, що зменшення податків веде до скорочення витрат на соціальні потреби. Проявом протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва є також протиріччя між економічною системою та духовними цінностями. На сучасному етапі розвитку ці духовні цінності такими не є для більшої частини населення світової цивілізації, особливо України. Економічна система, як стан продуктивних сил і виробничих відносин стверджує первинність матеріальних цінностей (засоби виробництва). У свідомості людей матеріальні цінності найчастіше ототожнюються з грошима, незважаючи на те, що гроші служать тільки засобом оцінки матеріальних благ. Інтерес людей зводиться до нагромадження саме грошей чи справжніх матеріальних цінностей на шкоду духовним. Таке розміщення пріоритетів веде до духовного збіднення суспільства, а потім до духовного вимирання [30].

Для нашої країни характерне пріоритетне положення економічної ефективності в порівнянні із соціальною ефективністю, хоча варто зазначити, що економічна ефективність також, як і соціальна, знаходяться на низькому рівні. В Україні йде процес створення олігархічних структур, для яких у погоні за прибутком усі засоби гарні. При цьому, як правило, у приватних і корпоративних структурах застосовується класична форма найму й оплати праці, при якій величина заробітної плати в основному не залежить від розміру прибутку. В силу того, що економічна ефективність ставиться на перше місце, держава намагається нібито підняти економіку, не звертаючи уваги на соціальні аспекти своїх дій, тобто за рахунок зниження соціальної ефективності прагне підняти економічну. Але при цьому виходить так, що соціальна ефективність усе більше знижується, а передкризовий рівень економічної ефективності не досягнуто. В Україні розвивається корпоративний капіталізм, що відрізняється надзвичайною консервативністю і неконкурентоспроможністю у порівнянні з функціонуючим сьогодні на Заході. Внаслідок чого рівень соціальної ефективності підприємств низький. Таке положення справ не дозволяє процесам перетворень здобувати демократичний характер і веде до загострення відносин у суспільстві.

Протиріччя між економічною і соціальною ефективністю породжують дві тенденції розвитку підприємства. Висока економічна ефективність виробництва породжує тенденцію до стабільної його роботи. Низька соціальна ефективність приводить до необхідності змін у процесі виробництва: техніки, технології, організації й інших виробничих умов. Вирішення цього протиріччя є джерелом розвитку підприємства, що дозволяє перейти їм на більш високий ступінь розвитку і не тільки господарським суб’єктам, але і суспільству в цілому. Таким чином, на перший план повинен виходити не приватний економічний інтерес, а бажання і потреби всього населення. Проведемо систематизацію напрямків подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Напрямки усунення протиріч між соціальною и економічною ефективністю

Внутрішні протиріччя Напрямки усунення Зовнішні протиріччя Напрямки усунення
протиріччя між прибутковістю виробництва та витратами на соціальні потреби його колективу збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємства протиріччя між науково-технічним прогресом і екологічним середовищем впровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з боку державних органів

протиріччя між економічною й однієї зі складових соціальної ефективності – наявністю творчого змісту праці, що можливо тільки при автоматизованому виробництві
збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР на підприємства протиріччя між економічною ефективністю діяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою. збільшення соціальної відповідальності підприємницького сектору

протиріччя між доходами працівників і цінами, що встановлюються підприємствами на свою продукцію
регулювання рівня заробітної плати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, та контроль за встановленням цін протиріччя між економічною системою та духовними цінностями збільшення видатків на утримання культурної сфери
протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників встановлення верхньої межі заробітної плати вищої ланки управління, збільшення середньої заробітної плати на підприємстві

Таким чином, бачимо, що напрямки усунення протиріч між соціальною и економічною ефективністю залежать від сфери прояву таких протиріч. Що стосується зовнішніх протиріч, то тут має проявлятися прямий вплив держави на їх усунення. Так, наприклад впровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з боку державних органів стимулюватиме впровадження більш екологічно чистих технологій, або використання спеціальних фільтрів на промислових виробництвах. Тим самим буде досягатися соціальна складова діяльності підприємств, оскільки вони будуть більш дбайливо ставитися до екологічної ситуації регіон де вони функціонують. Збільшення соціальної відповідальності підприємницького сектору має проявлятися наприклад у встановлені певних податкових пільг тим підприємствам, які спрямовують частину свого прибутку на соціальні заходи, при чому ці заходи мають бути поза соціальною інфраструктурою підприємств. Збільшення видатків на утримання культурної сфери з боку держави за рахунок податкових надходжень від підприємств має відбуватися паралельно із впровадженням регресивної моделі оподаткування.

Розглянемо напрямки подолання внутрішніх протиріч між соціальною та економічною ефективністю. Так, збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємства вбачається важливим механізмом підвищення рівня соціальної відповідальності бізнесу, а крім того сприятиме підвищенню продуктивності праці, оскільки буде впливати на мотивацію робітників. Збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР на підприємства є важливим заходом стимулювання наукової діяльності працівників, а також сприятиме збільшенню раціоналізаторських пропозицій, що вже саме по собі буде мати ефективний вплив на підвищення продуктивності праці та зростання економічного ефекту виробництва. Що стосується регулювання рівня заробітної плати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, та контролю за встановленням цін, необхідно зауважити, що певний напрямок державного управління в даній сфері існує досить давно, оскільки є спеціальний орган по догляду за цінами. Однак, на наш думку, необхідно дещо змінити парадигму цього напрямку регулювання протиріччя між економічної та соціальною ефективністю з боку держави, в площині впровадження регресивної ставки оподаткування та політики вирівнювання доходів населення.