Враховуючи наведене вище, доцільною є модифікація критеріїв виокремлення інноваційних підприємств, які також повинні будуватися на функціональному принципі, що відображатиме комплекс більш широких стратегічних завдань та національних інтересів. Це дозволило б від визначення у спеціальному законі технологічних пріоритетів перейти до більш гнучкої системи встановлення критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів, які вже можуть здійснюватися передбаченими Законом України „Про інноваційну діяльність” уповноваженими інституціями. Серед таких критеріїв слід виокремити:
1) вплив проекту на умови життя та безпеку життєдіяльності людини, розвиток людського капіталу;
2) підвищення економічної ефективності виробництва, ресурсозбереження;
3) міждисциплінарний характер, розміщення в декількох секторах економіки;
4) досягнення світового рівня та міжнародної конкурентоспроможності, що надасть змогу збільшити частку підприємств, що впроваджують інновації та, відповідно, обсяг відвантаженої промислової продукції, в т.ч. відвантаженої на експорт;
5) посилення ролі регіону у національній економічній системі;
6) розвиток комунікацій і трансферу технологій.
Зазначена стратегія реалізовуватиметься в рамках двох часових етапів, яким притаманні наступні організаційні заходи:
Перший етап реалізації стратегії - 2010- 2012 рр.
1) створення виробництв із новітнім технологічним укладом, вихід на внутрішній і зовнішній ринки з наукоємною продукцією світового рівня;
2) збільшення обсягу інвестицій у розвиток інфраструктури;
3) покращення екологічної ситуації в Харківській області. Упровадження існуючих програм оздоровлення навколишнього середовища на екологічно неблагополучних територіях, у тому числі рекультивація земель;
4) застосування договірних засад у відносинах між Кабінетом Міністрів України та Харківською обласною радою по вирішенню найбільш актуальних соціально-економічних проблем регіону.
Другий етап реалізації стратегії - 2012- 2015 рр.
1) поліпшення показників людського розвитку та підвищення життєвого рівня населення, підвищення просторової та кваліфікаційної мобільності населення, забезпечення відтворення населення і стабілізації його чисельності, як у регіоні, так і на окремих територіях. Визначення параметрів державної підтримки регіональних програм із створення місцевих модулів генерації знань (розвиток виробничо-технологічної інфраструктури інноваційної діяльності - технопарків, інноваційно-технічних центрів, бізнес-інкубаторів);
2) подолання диспропорцій у розвитку окремих територій області;
3) проведення моніторингу результатів реформ на предмет їх ефективності та доцільності коригування з метою визначення пріоритетів регіонального розвитку на наступну довгострокову перспективу.
Результатом провдження даної прогнрами має сатити підвищення реального, а не статистичного чи середнього, рівня забезпеченості та добробуту населення та підвищення рівня соціально-економічної ефективності підприємницького сетору регіону.
Економічна ефективність визначається як результативність виробництва, співвідношення між результатами господарської діяльності й витратами праці. Економічну ефективність можуть характеризувати: продуктивність праці, фондовіддача, і матеріалоємність продукції. У масштабах суспільства економічна ефективність - це частка національного доходу у виробленому національному продукті.
Необхідно розрізняти рівні визначення ефективності. Так економічна ефективність на макроекономічному рівні - це відношення виробленого продукту (ВВП) до витрат (праця, капітал, земля) мінус одиниця. Причому, можна окремо оцінювати ефективність капіталу, ефективність праці, і ефективність землі (надр) як засобів виробництва.
Економічна ефективність на мікроекономічному рівні це також відношення виробленого продукту одним суб'єктом господарської діяльності до витрат на виробництво продукції мінус одиниця. Розходження в даному випадку полягає в тім, що до макрорівня відноситься крім виробленої продукції ще й надані послуги. Економічна ефективність – це не будь-яка результативність виробничої діяльності, а дохідність, прибутковість роботи підприємства. Особливо важливе таке розуміння цієї економічної категорії в умовах ринкової конкуренції, тому що не всякий результат виробництва є позитивним.
Соціальна ефективність виражає відносини, що носять корисний суспільний характер. Соціальна ефективність це корисність не тільки для окремого індивіда чи для якоїсь окремої групи, а для основної маси людей, що складають трудящі, наймані робітники, без яких неможлива робота підприємств, одержання прибутку підприємцем.
Метою соціальної ефективності на відміну від економічної є одержання соціального ефекту. Соціальним ефектом є задоволення як матеріальних, так і духовних потреб людей. На макрорівні соціальним ефектом є задоволення потреб більшості членів суспільства. На мікрорівні – задоволення потреб працівників підприємства.
Для подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємств в Україні необхідно використовувати досвід розвинутих країн. В економічній літературі наведені дані, що свідчать про досягнуті успіхи у зближенні економічної і соціальної ефективності підприємства. У цьому процесі основну роль відіграє держава. Слід зазначити, що втручання держави в подолання протиріччя явно недостатньо. Необхідно, щоб деякі заходи здійснювалися безпосередньо самими підприємствами і з їх ініціативи. Адже, незважаючи на зростання ролі державного регулювання, підсилюється соціальна нерівність, поширюється безробіття, руйнується навколишнє середовище і відбуваються інші негативні явища. Таким чином, основою змін в області управління на підприємствах України повинно бути створення єдиної служби управління персоналом, що об'єднає функції відділів: кадрів, праці і заробітної плати, підготовки кадрів, техніки безпеки і соціально-психологічних проблем.
Не менш важливим чинником, що впливає на соціально-економічну ефективність є оновлення капіталу і розвиток виробництва на базі досягнень науки і техніки. Відображенням стану цього фактора є відносна величина інноваційних інвестицій, що показує частку вкладених коштів на дані цілі в загальній вартості основного капіталу. Своєчасне оновлення капіталу і розвиток виробництва на базі досягнень науки і техніки є базою для створення ергономічних і естетичних умов праці, підвищення його техніки безпеки.
Велику роль у подоланні проблеми взаємопоєднання соціальної та економічної ефективності відіграє державне регулювання. Державне регулювання — це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.
Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.
Крім держави на соціальну ефективність зокрема мають великий вплив підприємці. Що ситуація відносно впливу підприємницького сектору на соціальну складову розвитку території характеризується достатньо позитивними тенденціями, звісно з урахуванням наслідків економічної кризи. Однак, саме за рахунок підприємницького сектору та його активної діяльності ці наслідки для конкретної території можуть бути поолані в найкоротші терміни. В данному випадку багато чого буде залежати від економічного розвитку території та економічної ефективності підприємств, що є її передумовою. Аналіз показав, що в середньому від 7% до 12% з загальної величини прибутку підприємства різних галузей направляли в 2008 та 2009 роках на соціальні заходи. Через наслідки економічної кризи, що мала місце в 2008-2009 роках, велика кількість грошей направлени підприємствами на соціальні заходи бли спрямовані головним чином на виплату вихідних допомог та компенсацій.
Сучасні економічні системи за значний історичний час виробили різні форми, у рамках яких відбувається регулювання тих або інших складностей, що виникають у процесі взаємин власника й працівників. Варто визнати, що в сучасній західній економіці, за допомогою цих форм соціальні проблеми вирішуються більш-менш успішно. У сучасній Україні жодна із цих форм не працює повною мірою .
Через це протиріччя між економічною і соціальною складовою виростають до зовсім неприродних розмірів, порушуючи баланс економічної й соціальної ефективності. В умовах тотальної незадоволеності населення умовами життя, простою майже половини всіх виробничих потужностей і широких можливостей істотного збільшення капіталу шляхом фінансових спекуляцій, представлене проблема залишається непомітною не тільки в цілому, але й навіть в окремих своїх проявах.
Усвідомлення всіх цих фактів повинне привести керівництво підприємства до ідеї більше якісного задоволення соціальної ефективності, зниженню ступеня відчуження, росту творчого потенціалу й збільшенню масштабів самоорганізації працівників. Саме шлях росту творчого рівня персоналу, його самосвідомості й захопленістю результатами власної діяльності стане, визначальним в розвитку світової економіки XXІ століття, економіки, де безпосередню грубу фізичну працю остаточно візьмуть на себе машини, залишивши за людиною управління й визначення шляхів розвитку. Чим раніше вітчизняна економіка усвідомить цю історичну тенденцію, тим швидше й ефективніше ввімкнеться вона в систему світової економіки (відразу після реалізації первинного росту) як рівноправний партнер або лідер.