Смекни!
smekni.com

Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації (стр. 19 из 23)


Рис. 3.1. Модель взаємодії держави з підприємницьким сектором щодо подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю

У сучасній Україні жодна з цих форм не працює повною мірою. Із-за цього протиріччя між економічним і соціальним зростають до абсолютно неприродних розмірів, порушуючи баланс економічної і соціальної ефективності. В умовах тотального незадоволення населення умовами життя, простою майже половини всіх виробничих потужностей і широких можливостей істотного збільшення капіталу шляхом фінансових спекуляцій, представлена проблема залишається непомітною не лише в цілому, але і навіть в окремих своїх проявах. Економічний спад, що проте намітився в 2008-2009 роках, здатний загострити дану проблему вже в найближчому майбутньому. Саме тому необхідно виробити ефективну модель взаємодії органів державної влади та підприємницького сектору, щодо подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю.

Таким чином, зображена модель подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю сприятиме стимулюванню розвитку соціальної сфери країни. Так модель дістала назву трипартизм. У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укладення колективних договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях. Таким чином, за рахунок досягнення ефективної взаємодії в рамках соціального партнерства й буде вирішуватися проблема подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю.

Предметом соціального партнерства виступають колективні відносини між соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів. До сфери соціального партнерства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

Велику роль в процесі подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю та в регулюванні цього процесу з боку держави відіграють регіональні програми розвитку. Такі програми розробляються та приймаються виходячи із загальнодержавних стратегій розвитку промисловості, соціальної сфери тощо, а таож з урахуванням встановлених державою стандартів. Так, зокрема, обласні цільові програми слід розглядати як інструмент розвитку економіки Харківської області. Такі програми повинні бути двох видів: спрямовані на вирішення завдання стимулювання соціально-економічного розвитку (наприклад, забезпечення прискореного економічного росту в геостратегічно важливих регіонах країни) і спрямовані на вирішення завдання забезпечення відтворення ресурсів розвитку (у тому числі, на вирішення проблем кризових територій). У відношенні двох видів програм повинні бути вироблені вимоги ефективності відповідно до типології регіонів і специфікою розв'язуваних завдань. При цьому необхідно забезпечити перехід від підтримки конкретних регіонів до вирішення системних проблем. Обласна цільова програма регіонального розвитку повинна бути побудована за наступними принципами:

1) принцип взаємозв'язку та наступності програм. Програми та проекти на кожному етапі реалізації повинні бути взаємозалежні за завданнями;

2) принцип нарощування зусиль. Необхідно забезпечити відтворення ресурсів у процесі реалізації стратегії, тобто можливість використати на наступних етапах ресурси, що були створені на попередніх етапах;

3) принцип економії ресурсів. При розробці програми важливо, щоб ефект від її реалізації був ширше, ніж безпосереднє вирішення програмних завдань. Мова йде про створення загальних сприятливих соціальних, технологічних, інституціональних та організаційних умов, що підвищують загальну ефективність економіки, соціальної сфери;

4) принцип «середовищного впливу». Програми повинні бути спрямовані на формування умов для вирішення певного роду проблем (наприклад, міграції за рахунок створення найбільш сприятливих умов життєдіяльності та формування нових робочих місць), а не на пряме усунення проблеми;

5) принцип інфраструктурного забезпечення. Ефективність програм визначається змінами в організаційній та інституціональній сферах.

Враховуючи вищезазначене, основою реалізації цільових програм розвитку Харківської області покликана стати Стратегія економічного і соціального розвитку Харківської області на період до 2015 року. Головною метою стратегії є поліпшення якості життя населення за рахунок структурних змін економіки та підвищення конкурентоспроможності регіональної економічної системи.

Основними цілями реалізації стратегії нами передбачено:

1. Розвиток людського потенціалу.

Перш за все це має відбитися на збільшенні ефективності використання трудових ресурсів та підвищенні рівня життя населення, зокрема збільшення заробітної плати, наявних доходів на душу населення та виплат соціально незахищеному шару населення – пенсіонерам та інвалідам (рис. 2), за рахунок перегляду механізму формування та головних напрямів бюджетної політики на мезо- та макрорівнях.


Рис. 3.2. Динаміка наявних доходів населення, середньомісячної заробітної плати та середнього розміру пенсії, грн

Задеклароване вище має змогу бути реалізованим, якщо механізм бюджетних відносин регіону та держави на мезорівні не буде формуватися за залишковим принципом.

2. Раціональне використання природних ресурсів.

Вирішення кола проблем на загальнодержавному та регіональному рівнях, що пов’язані із власністю на землю, інститутом паушальних платежів та концесійними угодами.

3. Трансформація доходів у капітал і залучення інвестицій в економіку області.

Як показав аналіз європейського досвіду щодо державної амортизаційної політики, найбільш ефективним інструментом є селективне використання методу прискореної амортизації, що особливо стосується експортоорієнтованих підприємств та підприємств, які виготовляють продукцію, що може замінити імпорт. Необхідно активізувати роботу з формування правового поля щодо регулювання ринку цінних паперів, зокрема найбільш ефективного та динамічно зростаючого сегменту – ринку IPO.

4. Розвиток малого бізнесу як елементу структурної перебудови економіки та формування середнього класу.

Участь бізнес-асоціацій в процесі розвитку економічної системи області стає більш значущою, зокрема діяльність Торгово-промислової палати, яка є недержавним інститутом підтримки приватного бізнесу, в т.ч. й малого. На особливу увагу заслуговує необхідність перекласти частину функцій зі створення обласного валового продукту на підприємства малого та середнього бізнесу на засадах оптимізації оподаткування, адміністративних бар’єрів у процесі реєстрації. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різнорідної фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища малого підприємництва, їх стабільні доходи, фінансові та інвестиційні можливості. На нашу думку, малий та середній бізнес може стати інструментом, який найшвидше абсорбує результати науково-технічного розвитку та має змогу сформувати необхідну фінансову базу для збільшення валових капіталовкладень в економічній системі галузі (рис. 3.3.).

Рис. 3.3. Динаміка валових капітальних вкладень, млн. грн

5. Формування високоефективного інноваційно-виробничого комплексу регіону

В умовах несприятливого інвестиційного клімату існує серйозна загроза нецільового використання коштів і пільг передбачених на розвиток інноваційної діяльності у відповідності до Закону України «Про інноваційну діяльність», поширення «фіктивних» інновацій, спрямування оборотних коштів підприємств до псевдоінноваційних.