Смекни!
smekni.com

Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації (стр. 4 из 23)

Однак у реальному житті праця в більшості випадків перетворюється у діяльність для задоволення тільки фізіологічних потреб і економічний інтерес у цій ситуації часто заважає досягненню людиною своєї соціальної сутності. У своїй концепції К.Маркс нібито характеризує людину майбутнього, коли продуктивні сили і виробничі відносини досягнуть необхідного рівня розвитку.

Аналізуючи сьогоднішній економічний і соціальний стан нашого суспільства, можна сказати, що у даний момент в Україні інтерес до праці в основному викликаний не прагненням до саморозвитку, а необхідністю задоволення життєвих потреб. Причиною цього є негативні процеси, що відбуваються в економіці нашої країни.

У теорії маржиналізму економічна людина була представлена як «раціональний максимізатор». Метою людської діяльності передбачається одержання максимальних насолод або найбільше задоволення потреб. Але маржиналісти вважали, що всі потреби мають тенденцію до насичення (за першим законом Госсена).

Усі ці концепції економічної поведінки (крім моделі К.Маркса) можна об'єднати в одну загальну економічну модель людини. Основними характеристиками якої є: прагнення індивіда досягти задоволення своїх економічних інтересів, потреб. Причому під потребами розумілися, насамперед, потреби матеріального характеру. Передбачалося, що потреби і смаки задовольняються тільки за рахунок зовнішніх об'єктів (благ), а не внутрішніх джерел (наприклад, самостійної творчої роботи). Головними рисами економічної людини даної моделі можна вважати любов до себе, егоїзм, прагнення одержати максимальний результат з мінімальними витратами, раціональність у своїй поведінці. Визнаючи й інші (психологічні) аспекти людини, прихильники цієї моделі не розкривали їх концептуально.

Прихильником вище викладеної концепції економічної людини є також видний англійський економіст Дж. Кейнс. Описуючи економічну поведінку людей, Дж. Кейнс обмежувався «психологічними особливостями людського характеру». Характеризуючи економічну поведінку споживачів, якими є всі члени суспільства, стимулами до споживання він оголошує «бажання користатися життям, недалекоглядність, щедрість, неощадливість, марнославство, марнотратство». Серед чинників, що знижують «схильність до споживання», Кейнс визначає «підсвідоме бажання мати в майбутньому підвищення життєвого рівня», «насолоду почуттям незалежності і можливістю прийняття самостійних рішень», що дає людям володіння грошима і «почуття скупості як таке» [16, с. 175].

Кейнс обґрунтував основний психологічний закон, відповідно до якого люди схильні, як правило, збільшувати споживання якщо зростають доходи, але не в тій мірі, у якій росте дохід.

Отже, метою соціальної ефективності на відміну від економічної є одержання соціального ефекту. Соціальним ефектом є задоволення як матеріальних, так і духовних потреб людей. На макрорівні соціальним ефектом є задоволення потреб більшості членів суспільства. На мікрорівні – задоволення потреб працівників підприємства.

Соціальний ефект, що є метою соціальної ефективності, характеризується різноманітністю та кількістю споживаних благ і послуг. Варто розрізняти бажаний і реальний соціальний ефект. Повне задоволення всіх потреб є бажаним соціальним ефектом. Але не всі потреби можуть бути задоволені, тому реальний соціальний ефект нижче бажаного.

На реальний соціальний ефект вирішальний вплив справляє стан економіки, рівень розвитку виробництва. Чим економічно більш розвинута країна, тим більше можливостей для досягнення реального соціального ефекту. Але в існуючій системі ринкових відносин це не відбувається автоматично, тому що засобом досягнення соціального ефекту служать не тільки економічні результати виробничо-господарської діяльності (національний доход, прибуток і т.п.), а й система виробничих відносин, і в першу чергу характер власності на засоби виробництва, а також вплив держави на розвиток економіки. Більш того, соціальний ефект залежить головним чином від соціально-економічних відносин.

Економічний і соціальний ефекти залежать один від одного. Можливі два типи зв'язків між соціальними й економічними результатами: перший тип – соціальні результати є метою, а економічні – засобом їх досягнення, другий тип – економічні результати є метою, а соціальні – засобом їх досягнення. Для сучасних ринкових відносин характерним є другий тип взаємозв'язку, але кращим є перший тип.

Таким чином, критерієм соціальної ефективності є всебічний вільний розвиток переважної більшості населення. Специфіка соціальної ефективності, особливі форми її прояву не дозволяють однозначно застосовувати принцип “максимум результату при мінімумі витрат”. Проте соціальна ефективність сама по собі не реалізується, а вимагає витрат. Чим більше коштів виділяється на соціальні потреби (підготовка і перепідготовка кадрів, поліпшення здоров'я, підвищення культурного і загальноосвітнього рівня людей і т.п.) і чим раціональніше вони використовуються, тим вища соціальна ефективність.

Дослідження економічної літератури свідчить про те, що високу соціальну ефективність має те виробництво, у якому не порушуються соціальні стандарти. Під соціальними стандартами розуміються вимоги, дотримання яких забезпечує найбільш сприятливі умови для життєдіяльності. Одні соціальні стандарти визначають величину заробітної плати, інші – умови, у яких знаходяться працівники підприємства (безпека, освітленість, температура і т.п.), треті характеризують умови життя за межами підприємства (забезпеченість житлом, медичними послугами й таке інше). Вони повинні бути орієнтирами, до яких необхідно прагнути при проведенні заходів щодо підвищення економічної ефективності виробництва, щоб вони були соціально обґрунтовані і прийнятні.

Соціальна ефективність залежить від здатності суспільства здійснювати основні напрямки соціального прогресу. Вона виявляється у стосунках між основними класами, суспільними групами, націями, між містом і селом та ін.

Напрямками зростання соціальної ефективності є : поліпшення матеріально-технічного розвитку, вдосконалювання соціальних відносин, організація та управління суспільною працею, задоволення матеріальних і духовних потреб трудящих та ін.

Оскільки соціальна ефективність виробництва в основному формується на мікрорівні, необхідно більш детально розглянути сутність соціальної ефективності підприємства

1.2 Державна політика як фактор забезпечення єдності економічної соціальної ефективності

Для подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємств в Україні необхідно використовувати досвід розвинутих країн. В економічній літературі наведені дані, що свідчать про досягнуті успіхи у зближенні економічної і соціальної ефективності підприємства. У цьому процесі основну роль відіграє держава.

Протягом тривалого періоду в усьому світі складалася економічна орієнтація регулюючої ролі держави. У «першій третині 20 століття на перший план виходить соціальна орієнтація, що стала переважати в рамках загальної соціально-економічної детермінації» [11].

На сучасному етапі економічна політика розвинутих країн заохочує підприємців підвищувати прибутковість діяльності («підтримка тих, хто прагне до прибутковості»), але при цьому не на шкоду і не за рахунок соціальної ефективності виробництва. Тобто держава намагається гармонізувати економічну і соціальну політику, що призводить до соціального розвитку суспільства.

Основною складовою соціальної політики держави в розвинутих країнах є перерозподіл суспільного продукту. Держава, збираючи податки і розподіляючи доходи через бюджет забезпечує суспільні блага на додаток до приватних, що сприяє більш повному задоволенню соціальних потреб (охорона здоров'я, охорона праці, освіта, професійне навчання і т.п.) і забезпечує ті групи населення, що потребують підтримки держави (пенсіонери, непрацездатні й особт з обмеженою працездатністю, безробітні, багатодітні родини і т.п.).

Таке становище характерне для розвинутих країн. Україна ж до таких не відноситься. Для нашої країни характерне скорочення державного бюджету. Так, за період 2000-2009 років він, хоча й зростав номінально, купівельна спроможність його залишалася майже на тому ж самому рівні, а в 2008-2009 роках взагалі була менше від рівня 2000 року. А якщо зробити міжнародні порівняння, то виходить така картина: бюджет України за своїм обсягом менший, ніж бюджети таких малих країн Європи як Бельгія, Данія, Голландія, Фінляндія. Характерною негативною особливісю нашої держави є заборгованість із виплат соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, протягом грудня 2009 року зменшилася на 31,2 %, або на 26,9 млн. грн. І на 1 січня 2010 р. складала 25,2 млн. грн., що менше суми заборгованості на початок 2009 р. у 4 рази або на 46,3 млн. грн. Тобто про якийсь позитивний вплив держави на подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства в нашій країні спостерігати не доводиться. У даних умовах розподільна функція держави дуже обмежена.

До інструментів соціальної політики також відноситься субсидування не тільки соціальних проектів, але й економічних проектів, що опосередковано впливають на соціальний розвиток і не можуть бути цілком віднесені до соціальних витрат.

Одним з інструментів державної політики з подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва є також регулювання продовольчого ринку, яке спрямоване на забезпечення всього населення країни високоякісною продукцією за прийнятними споживчими цінами.

Серед найважливіших напрямків державного впливу на досягнення єдності економічної і соціальної ефективності є регулювання ринку праці: законодавче встановлення мінімальної заробітної плати, звичайно порівняної з рівнем прожиткового мінімуму (а при відсутності законів – державна підтримка мінімальної зарплатизабезпечується встановленням колективного договору); визначення максимальної тривалості робочого часу; закріплення за підприємцями обов'язків формувати певну систему податкових соціальних виплат, переданих державі для цільового формування низки фондів соціального забезпечення.