Для того, щоб плідно працювати, робітникам необхідно забезпечити нормальні умови праці (освітленість, вологість, рівень температури, інтенсивність шуму і тому подібне не повинні перевищувати встановлені норми), відсутність фізичної небезпеки, що може підстерігати людину у зв'язку з несправністю устаткування, механізмів, будинків, споруджень. На безпеку життя людини на робочому місці також впливає встановлений темп роботи. Адже існують випадки, коли менеджер, намагаючись збільшити обсяг виробництва, самовільно прискорював роботу конвеєра, тим самим змушуючи працівників витрачати все більше фізичних і моральних сил. Але якщо людина витрачає більше своєї енергії, отже, їй потрібно більше часу і засобів для її відновлення, а якщо в неї немає такої можливості, то відбувається прискорене зношування організму і скорочення тривалості життя.
Як відомо, економія на умовах, необхідних для життя людини під час праці зараховується до економії постійного капіталу, що є одним з напрямків підвищення прибутковості підприємства. Така «економія» вивела Україну на одне з перших місць за рівнем смертності серед шахтарів.
Бажана, необхідна якість трудового життя визначається основними директивними документами, що регламентують умови праці, є санітарні норми функціонування підприємств, будівельні норми і правила (СНіП), ДОСТи, вимоги до техніки безпеки й охорони праці. У санітарних нормах для промислових підприємств встановлено гранично припустиму концентрацію (ГПК) змісту шкідливих речовин у робочій зоні.
Необхідними умовами зросту соціально-економічної ефективності підприємства є стимулювання зростання продуктивності праці і підвищення якості продукції. Особливістю України є те, що більш діючими методами стимулювання будуть економічні методи, а не моральні чи психологічні. Основною причиною такої ситуації є пріоритетність матеріальних цінностей на сучасному етапі розвитку нашої країни, які можна придбати тільки за гроші.
Аналізуючи соціально-економічну ефективність, варто сказати, що вона служить вираженням інтересів колективу працівників, але не є пріоритетною, тому що в умовах ринкових відносин основною є економічна вигода власників фізичного капіталу. Підприємці підвищують заробітну плату, поліпшують умови праці лише в тому випадку, якщо це призводить до зростання прибутку підприємства, а якщо такого не спостерігається, то вони прагнуть знизити витрати на робочу силу. Тобто економічний інтерес власників засобів виробництва є обмежувачем задоволення інтересів працівників, тому що економічна складова виробництва домінує над соціальною. Соціально-економічна ефективність відображає інтереси працівників у міру економічної зацікавленості в цьому власників підприємства. В цьому полягає соціальна несправедливість ринкових відносин. Намагається розв'язати цю проблему держава, законодавчо встановлюючи розмір мінімальної оплати праці. Але цього не досить. Держава повинна брати участь у рішенні всіх соціальних проблем, які не може вирішити підприємство.
Існує необхідність у виділенні, крім соціально-економічної ефективності, категорії соціальної ефективності функціонування підприємства. Оскільки соціально-економічна ефективність відбиває не всі потреби працівників фірми.
Аналіз роботи підприємств України показав, що рівень їх техніко-економічної і соціально-економічної ефективності, а значить і економічної, досить низький. Щоб знайти оптимальні умови функціонування фірм, необхідно мати досить чітке уявлення про показники, що кількісно виражають економічну ефективність виробництва на мікрорівні.
Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Мета державного регулювання економіки — створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів використаним наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.
Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.
Державне регулювання — це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.
Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ [22].
Процес опосередкування державою економічного життя всіх галузей виробництва, в тому числі видавничої справи — це процес державного регулювання економіки. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно властивих державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, в забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого — в спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.
В економічній науці є два протилежні підходи до участі держави в регулюванні процесів: класична й кейнсіанська теорії. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття.
На відміну від традиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія — це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.
Загострення соціально-економічної кризи у країнах з ринковою економікою змусило їх переглянути методи й підходи до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання економіки та обмеженого державного втручання.
На відміну від кейнсіанського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття, значну увагу приділяють обмеженню інфляції. Водночас перехід до консервативної моделі регулювання не означає повної відмови від кейнсіанських методів, а є лише зміною стратегії щодо збереження в певних межах традиційних інструментів у разі їх модернізації. Держава, незважаючи на майже повсюдне проведення політики приватизації, приділяє увагу важелям регулювання, продовжує виконувати властиві їй функції, насамперед політико-стратегічні, економічні, соціальні та екологічні.
Державне регулювання потрібне за таких обставин:
1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.
2. За ринкової монополії, коли йдеться про неконкурентне ринкове витіснення, тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.
3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, їх визначне економічний суб’єкт. Побічний ефект може бути і негативним, і позитив ним. у першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, (і особисті вигода перевищує суспільну) [21].
Найважливіші завдання економічної політики України потрібно конкретизувати в політиці таких державних пріоритетів: прискорення структурної перебудови економіки з метою розвитку конкуренції; збільшення обсягу випуску продукції, що користується попитом, експорто-спроможна та імпортозамінна; модернізація і технічне переозброєння підприємств, виробничих потужностей яких не вистачає для створення замкнених циклів із виробництва особливо важливих виробів виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання тощо.
Економічну політику слід реалізовувати лише через державне регулювання економічних процесів в умовах ринкової економіки. Для цього Україна має великий арсенал випробуваних світовою та вітчизняною практикою економічних, правових та адміністративних важелів — ціни, податки, державний контракт, субсидії, субвенції та ін. Ефективність державного регулювання залежить від того, наскільки розумно й виважено використовуються ці важелі у процесі реалізації економічної політики.