На думку багатьох економістів (Гэлбрейт Д., Емерсон Р. та ін.), отримання найбільшої кількості матеріальних благ, підвищення рівня життя людей - першорядна мета їх діяльності. До основних матеріальних благ відносяться, насамперед, товари, що задовольняють фізіологічні потреби: їжа, одяг, взуття, житло й таке інше.
Основним джерелом задоволення фізіологічних та інших потреб працівників підприємства є їх заробітна плата. Об'єктивною основою заробітної плати є вартість робочої сили. Заробітна плата залежить від складності праці та її умов. Тобто, чим складніша виконувана робота, тим більше часу необхідно для відповідного навчання. Тому, як правило, заробітна плата підвищується в міру зростання кваліфікації робітників. Рівень заробітної плати істотно залежить і від умов праці: чим вони важчі, тим більше витрат робочої сили і відповідно витрат на її відновлення.
На рівень заробітної плати істотно впливає також кон'юнктура ринку праці: чим більше попит на роботу визначеного виду, тим за інших рівних умов вище ставки оплати праці.
Рівень заробітної плати в чималій мірі залежить від зацікавленості підприємства у цих працівниках. Чим вища на фірмі заробітна плата, тим більше в неї можливостей залучати більш висококваліфікованих, високоосвічених працівників.
В економічній літературі відзначається, що ставки оплати праці залежать також і від характеру взаємин основних соціальних груп: роботодавців і робітників. «Практично величина заробітної плати при соціальній ринковій економіці формується в результаті тарифних угод між представниками роботодавців, робітників, а іноді і держави». Але необхідно відзначити, що основним чинником, від якого залежить величина заробітної плати, повинна бути продуктивність праці. Для підвищення соціально-економічної ефективності зріст заробітної плати повинен відповідати збільшенню продуктивності праці [15].
Теоретично в Україні в умовах підприємства критерієм соціальної та економічної ефективності функціонування підприємства (для колективу працівників) можуть бути високі темпи зростання реальної зарплати при відповідному підвищення продуктивності праці, сукупній економії уречевленої та живої праці. Але затративши свою фізичну і розумову енергію, людина повинна одержати гроші, достатні для відтворення робочої сили і задоволення інших потреб. Заробітна плата не повинна бути нижчою прожиткового мінімуму. У країнах з різним рівнем розвитку цієї умови не дотримуються. Більшість людей живе на межі бідності, що характеризується низьким рівнем реального споживання.
Величина прожиткового мінімуму залежить від споживчого кошика і середніх цін на товари і послуги. Звичайно використовуються середні споживчі ціни (тарифи) у країні, регіоні.
Споживчий кошик існує у вигляді набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, одержання мінімальної кількості непродовольчих товарів і послуг, що необхідні для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. За калорійністю набір продуктів споживчого кошика для працюючих не повинен бути нижчим ніж 2822 калорії на день.
Люди прагнуть до підвищення рівня реального споживання, задоволення якомога більшого числа потреб і не тільки тих, котрими обмежено споживчий кошик. Засобом же досягнення даної мети служить заробітна плата. Таким чином, характеристикою соціально-економічної ефективності підприємства в практиці може служити співвідношення середньої заробітної плати і прожиткового мінімуму.
Необхідно відзначити, що в прожитковий мінімум були включені тільки вартість необхідних продуктів харчування, комунальних послуг, медикаментів і транспорту. Задоволення таких необхідних потреб, як потреби в одязі та взутті, прожитковий мінімум узагалі не враховує. Необхідно також враховувати, що на піклуванні одного працюючого знаходиться у середньому одна непрацююча людина. Тому заробітна плата повинна бути у два рази більшою, щоб змогла зрівнятися з прожитковим мінімумом у розрахунку на одну людину.
Для колективу працівників підприємства заробітна плата служить джерелом задоволення потреб, а для підприємства - статтею витрат . І зростання цієї статті витрат призводить до зниження прибутковості підприємства, а це неприпустимо в умовах ринкової економіки.
Отже, для характеристики соціально-економічної ефективності підприємства необхідно використовувати показник співвідношення між темпами зростання заробітної плати і темпами зростання прибутку.
Особливістю української економіки є високий рівень заборгованості по заробітній платі. У країнах з розвинутою ринковою економікою затримки заробітної плати зустрічаються в трьох випадках: на невеликих фірмах, що недавно створені, у початковий період їх існування; на фірмах, що потрапили в ситуацію банкрутства; на фірмах, менеджери яких йдуть на відкрите шахрайство. Економічній історії відомо чимало випадків, коли в окремих країнах виникали масові затримки заробітної плати. Однак найчастіше вони були результатом кризи державних фінансів і торкалися в основному державних службовців. Українська ситуація унікальна масштабами заборгованості по заробітній платі не тільки працівникам державного сектора.
Соціальна та економічна ефективність підприємства значно нижча для працівників, ніж для керівників. І не правильно було б оцінювати соціально-економічну ефективність підприємства, використовуючи при цьому рівень середньої заробітної плати. Особливо великий розрив може мати місце, якщо керівники є і власниками капіталу.
Велика різниця між доходами різних категорій працівників веде до розшарування суспільства, а потім і до конфліктних ситуацій у державі на ґрунті соціальної нерівності. Таким чином, система оплати праці повинна бути справедливою і сприяти не тільки підвищенню прибутку, але й зростанню матеріального добробуту працівників.
У зв'язку з тим, що, крім зростання заробітної плати, критерієм соціально-економічної ефективності є максимізація прибутку, необхідною умовою якої є зниження витрат на виробництво. Економія витрат на виробництво сприяє зниженню собівартості продукції, а отже, зростанню прибутку [71].
Під впливом НТП в умовах ринкових відносин відбувається зростання техніко-економічного рівня виробництва, відповідно до якого повинен підвищуватися і рівень професіоналізму працівників. Таким чином, професійний рівень працівників є не менш значимим чинником зростання соціально-економічної ефективності.
У ході здійснення виробничої діяльності підприємства значну роль відіграють система і методи управління, що застосовуються. Як було раніше зауважено, виробництво відрізняється високою динамічністю, що обумовлена технічним прогресом, розвитком науки, загостренням конкуренції, політичними і соціальними процесами. Зараз кожне підприємство, щоб ефективно працювати, повинно постійно вдосконалювати систему і методи управління. На сучасному етапі при розробці концепцій управління українським підприємствам особливу увагу варто приділяти дисципліні, порядку.
В Україні з багатьох причин проблеми дисципліни і порядку на підприємствах залишаються невирішеними. Однією з таких причин довгий час був дефіцит робочих кадрів, при якому робітник міг порушити дисципліну, не побоюючись серйозних наслідків. Зараз відношення працівників до праці змінюється, у тому числі і внаслідок поширення безробіття.
Для більшості підприємств розвинутих країн проблеми дисципліни і порядку в результаті цілеспрямованих зусиль вирішені. Як приклад можна вказати на відомі «п'ять С» японського досвіду організації праці: «Сейрі (організованість), Сейтон (охайність), Сейсо (чистота), Сейкецу (чистоплотність), Ситсуке (дисципліна)» [13].
На думку фахівців, раціональніше використовувати потенціал робітників підприємства і підвищити оперативність керівництва дозволить об'єднання робіт з управління персоналом в одному відділі. Єдина служба управління персоналом забезпечує більш ефективну координацію усіх функцій, пов'язаних з людськими ресурсами.
В Україні даний досвід використовується дуже рідко. Основна причина в тім, що керівники підприємств не бажають створювати конфліктні ситуації серед своїх заступників, деякі з них одержать нижчий ранг в ієрархії підприємства з усіма відповідними економічними наслідками в результаті зміни структури системи управління.
Таким чином, основою змін в області управління на підприємствах України повинно бути створення єдиної служби управління персоналом, що об'єднає функції відділів: кадрів, праці і заробітної плати, підготовки кадрів, техніки безпеки і соціально-психологічних проблем.
Не менш важливим чинником, що впливає на соціально-економічну ефективність є оновлення капіталу і розвиток виробництва на базі досягнень науки і техніки. Відображенням стану цього фактора є відносна величина інноваційних інвестицій, що показує частку вкладених коштів на дані цілі в загальній вартості основного капіталу. Своєчасне оновлення капіталу і розвиток виробництва на базі досягнень науки і техніки є базою для створення ергономічних і естетичних умов праці, підвищення його техніки безпеки.