У літературі відзначається, що потерпілому корисно пред'являти для впізнання жиле приміщення або ділянку місцевості, де відбувся розбійний напад, грабіж. Раніше ми відзначали, що це не впізнання в його процесуальному розумінні, оскільки предмет пред'явлення один, а не в групі йому подібних. Це оперативне узнавання, вірогідність якого можна встановити перевіркою показань на місці.
Перевірка показань на місці — складна слідча дія, що дозволяє, встановлюючи багато які доказувані обставини по грабежах і розбоях, насамперед одержати інформацію про таке: 1) чи був злочинець на місці події; 2) чи знає він обстановку — вид і розташування предметів; 3) чи знає механізм розбійного нападу, грабежу; 4) чи зможе узнати (впізнати) потерпілого.
Особу, чиї показання перевіряються, попередньо допитують, одержують її згоду показати шлях руху до місця події, обстановку, назвати її об'єкти і показати їх розташування в момент вчинення злочину.
Треба мати на увазі, що, погоджуючись на участь у перевірці, обвинувачений часто має певну мету: затягти слідство, повідомити дані слідства співучасникам, які ще не затримані, нарешті, в зручний момент втекти. У цих випадках не слід поспішати з перевіркою показань, доцільно перенести її на більш пізний час, коли будуть затримані всі злочинці. Крім того, плануючи перевірку, необхідно прогнозувати її результати: чи будуть вони позитивні або негативні. Останні є більш інформативними для оцінки можливості існування події, що перевіряється. Якщо особа, що перевіряється, добре орієнтується на місцевості, яку вона назвала на попередньому допиті, а її показання збігаються з реальною обстановкою на місцевості, то висновок про факт існування події, що перевіряється, може бути лише імовірним, оскільки така особа, мабуть, знає це місце і бувала на ньому до вчинення злочину. Якщо ж особа, що перевіряється, непевно орієнтується на місцевості, не може правильно показати предмети та їх розташування, а її показання не відповідають реальній обстановці, про яку вона повідомляла на попередньому допиті, то такі результати перевірки слід оцінювати негативно, тобто подія, що перевіряється, реально не існувала. В цьому зв'язку перевірку показань треба використовувати як тактичний прийом для викриття обвинуваченого, підозрюваного або потерпілого, котрі повідомляють неправдиві відомості і показання котрих перевіряються. В такій ситуації слід негайно припинити перевірку і допитати особу, що перевіряється, безпосередньо на місці проведення слідчої дії.
6. Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства
У методиці розслідування попереднє (досудове) слідство прийнято поділяти на етапи: початковий і наступні. Початковий етап носить пошуковий характер, тут, як правило, проводять невідкладні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи: огляд, затримання, обшук, допит, впізнання, перевірку показань на місці, тобто коли основне завдання діяльності слідчого — збирання початкової інформації про злочин і розкриття його по гарячих слідах.
Другий етап розслідування характеризується аналітичною діяльністю, оцінкою і перевіркою зібраної інформації, а також збиранням інформації шляхом використання складних (системних) джерел доказової інформації, зокрема слідчого експерименту і судової експертизи.
Слідчий експеримент при розслідуванні крадіжок, грабежів і
розбоїв — незамінна слідча дія для встановлення існування фак
тів, наявності психофізіологічних властивостей у людини — мож
ливості чути, бачити, виконувати певну роботу.
Завідувач клубу стверджував, що злочинці викрали музичний центр через отвір вибитої фільонки в дверях. Який ж був подив «потерпілого», коли при експерименті він не міг через отвір витягти всі звукові колонки: дві проходили, а третя за розміром була більше отвору.
Експеримент вирішує завдання — встановити, чи дійсний факт, на який посилається обвинувачений, потерпілий. Якщо результат експерименту негативний, то такий факт не міг мати місця.
Судова експертиза — складна слідча дія, що застосовується тоді, коли нова доказова інформація виникає внаслідок використання двох простих джерел — фахівця (людина) і матеріального об'єкта (речі), тобто системи «люди — речі» («фахівець — слід»), Причому сліди розуміються в широкому сенсі, як матеріальні та ідеальні відображення.
Об'єктами судових експертиз при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв можуть бути найрізноманітніші матеріальні відображення (предмети, сліди-відображення, речовини). Зрозуміло, при широкому діапазоні об'єктів дослідження важко назвати, які види судових експертиз, крім зазначених в ст. 76 КПК, є головними. Залежно від характеру джерел інформації можуть бути призначені і проведені всі основні види експертиз, як ідентифікаційні, так і неідентифікаційні, діагностичні, комплексні і комісійні, підготовка матеріалів для яких і порядок провадження розроблені криміналістичною тактикою і розділом криміналістики «Судова експерто-логія».
ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ХАБАРНИЦТВА І КОРУПЦІЇ
1. Криміналістична характеристика
Хабарництво і корупція — тісно пов'язані між собою злочини, що характеризуються разовими або систематичними фактами передачі державному службовцю, посадовій особі грошей, товарів або надання їм різних послуг за дії (бездіяльність), які ця особа вчинила, вчинить або повинна вчинити в інтересах особи, що дає хабара. Разом з тим корупція відрізняється від хабарництва. Корупція — це більш широке діяння, що припускає не тільки передачу якихось матеріальних цінностей, а й, головне, підкуп, продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб, лобізм та інше прикриття злочинних операцій.
Чиновники державних установ, банків, місцевих організацій видають пільгові кредити, продають за безцінь державне майно сумнівним особам за хабари, прикривають їх злочинні махінації — все це корупція. Зараз деякі злочинні синдикати, клани беруть на своє утримання корумпованих державних, громадських службовців (податкової служби, митниці, міліції, виконавчих комітетів).
Хабарництво і корупція є найбільш небезпечними посадовими злочинами, вони зустрічаються майже в усіх сферах повсякденної діяльності. Хабари дають за різні послуги. В теперішній час великі хабари дають за покупку земельних ділянок, нерухомості, приватизованих або збанкрутілих державних підприємств, одержання вигідних кредитів, укладення угод, незаконний перевіз товарів через кордон і т. ін.
Предметами безпосереднього посягання цих злочинців служать гроші, автомобілі, аудіовідеотехника, коштовності.
Хабарництво — один з найбільш важких для розкриття і розслідування злочинів. Це пояснюється притаманними йому особливостями механізму слідоутворення.
По-перше, хабар передається завжди у відсутності очевидців; по-друге, обидва учасники — хабароодержувач і хабародавець — зацікавлені в приховуванні своїх дій; по-третє, оскільки всі учасники хабара несуть кримінальну відповідальність, остільки вони
не дають правдивих показань, вступають у змову; нарешті, нерідкі випадки одержання хабара за законні дії службовця, звідси в документах не залишається якихось слідів. Разом з тим при хабарництві і корумпованих діях залишаються певні сліди злочинів.
Слідова картина при хабарництві або корупції менше багата матеріальними слідами (рук, документів, предмети хабара), що залишаються на предметах хабара, матеріальній обстановці в місці передачі хабара, у вигляді фіктивних або підроблених документів. Головна інформаційна база — це ідеальні сліди-відображення свідків, товаришів по службі, інших осіб, так чи інакше пов'язаних із передачею хабара або його одержанням.
Суб'єктами хабарництва і корупції є державні службовці; посадові особи, які постійно або тимчасово працюють в державній установі і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів; особи, що перебувають у штатах місцевих органів і здійснюють функції представника влади або наділені адміністративно-господарськими повноваженнями; посадові особи комерційних і некомерційних установ (представники ради і генеральні директори товариств, президенти і віце-президенти акціонерних товариств, фондів), а також керівники різних об'єднань і асоціацій.
Особа хабарника характеризується тим, що він публічно охороняє державні інтереси, хоча одержує хабари і вчиняє протиправні дії; зовні потайливий, веде замкнутий спосіб життя, не показує, що його витрати значно перевищують офіційні доходи; зберігає гроші, цінності в схованках, на анонімних рахунках у банках, придбає дорогі речі, як правило, на підставних осіб. Він освічений, добре знає не тільки ділянку своєї роботи, а й існуючі в його діяльності проблеми, що можна використовувати для прикриття корупції, хабарництва.
При вивченні особи хабародавця, посередника необхідно враховувати не тільки його моральний вигляд, а й реальні обставини злочину, оскільки посадова особа нерідко вимагає хабара відкрито або приховано, натяками, невиконанням своїх службових функцій.
2. Особливості порушення кримінальних справ / цієї категорії, виявлення ознак хабарництва і корупції в ході перевірочних дій
Найбільш поширеними приводами для порушення кримінальних справ про хабарництво або корупцію є явка з повинною хабародавця або посередника; безпосереднє виявлення ознак хабарництва
І корупції органами дізнання, слідчим, прокурором; заяви і листи громадян; повідомлення адміністрацій підприємств, установ і організацій, в тому числі приватних; матеріали, опубліковані в пресі.