На нашу думку, юридичного доопрацювання потребує імунітет дипломатичних засобів пересування.
Віденська конвенція 1961 року говорить: «Засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій» (п.3 ст.22), проте поняття «недоторканності дипломатичних засобів пересування» доктриною міжнародного права не тлумачиться.
Якщо «недоторканність» розглядати як чотири вищезазначені дії з боку приймаючої держави, то наскільки правомірними будуть дії стражів правопорядку, які затримуватимуть зловмисника, який викрав автомобіль чи перешкоджатимуть управлінню транспортним засобом у нетверезому стані абощо.
Отже, імунітет від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій, що надається дипломатичним засобам пересування дипломатичного представництва, поширюється на засоби пересування, які належать співробітникам адміністративно-технічного персоналу і членам їх сімей (п. 2 ст. 37 Конвенції).
Поширення імунітету на засоби пересування, які належать співробітникам обслуговуючого персоналу, Конвенцією не передбачається.
У зв'язку з цим інтерес викликають такі серії номерних знаків:
«СDP» – для автомобілів глав дипломатичних представництв;
«DP» – для автомобілів дипломатичного персоналу іноземних посольств та консульських установ;
«S» – для автомобілів адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу іноземних посольств та консульських установ;
«F» – для автомобілів представництв іноземних фірм, банків, інформаційних агентств та інших організацій, які зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством [47].
Якщо перша серія видається дипломатичним агентам, то дві інших мають співробітники обслуговуючого персоналу. Автомобілі дипломатичного представництва, голови представництва, адміністративно-технічного персоналу мають однаковий статус, але серії належних їм номерних знаків різняться. Водночас автомобілі співробітників адміністративно-технічного персоналу і автомобілі співробітників обслуговуючого персоналу мають однакові номерні знаки серії «DР», хоча перші наділені імунітетами, а другі – ні. Така прогалина може викликати суттєві ускладнення при здійсненні своїх функцій компетентними органами, дезорієнтуючи останніх в разі необхідності застосування до дипломатичного засобу пересування певних примусових заходів.
Отже, до дипломатичних засобів пересування належать і відповідно користуються імунітетами автомобілі з номерними знаками серії «СDP», «DР» та «S», але останні, які належать співробітникам обслуговуючого персоналу, імунітетом не наділені.
Доктрина міжнародного права допускає можливість обшуку дипломатичних засобів пересування у випадках, коли вони використовуються в злочинних цілях, цілком законна. Ця позиція підтримана і Комісіїю міжнародного права ООН при підготовці проекту Конвенції. З такою позицією, можливо, і можна погодитись, оскільки дії місцевої влади в подібних випадках можуть бути обґрунтовані в рамках інституту репресалій за умови дотримання принципу відповідності обох порушень норм Конвенції.
Деякі ускладнення можуть виникати в тих випадках, коли дипломатичними автомашинами перевозяться вантажі для дипломатичного представництва.
Згідно з Конвенцією дипломатичні вантажі підлягають огляду, незалежно від способу його доставки на митницю, проте сам дипломатичний засіб пересування не дозволяється оглядати. Дипломатичне представництво для перевезення може обрати і дипломатичну автомашину, але вантаж не буде невід’ємною складовою частиною дипломатичної автомашини, і будь-яких нездоланних перешкод для надання його до огляду бути не може. Будучи зобов’язаним поважати закони держави перебування, дипломатичне представництво повинно забезпечити виконання вимог національного законодавства про огляд дипломатичних вантажів. При чому представники органів місцевої влади мають право з метою виконання своїх функцій на вхід до дипломатичної автомашини без дозволу її власників, оскільки дипломатичні засоби пересування не мають тієї недоторканності, якою наділені приміщення дипломатичних представництв. Необхідність у таких діях може виникнути у випадку, коли дипломат намагається ввезти (вивезти) в дипломатичне представництво місцевого громадянина. Якщо такий громадянин прихований у автомашині (в багажнику, під сидінням тощо), представник органів влади не вправі його звідти вилучити, оскільки це буде розглядатись як обшук автомашини. Але якщо громадянина безперешкодно видно в авто, автомашина може бути зупинена і висунуто вимогу приховуваній особі вийти з неї. За відмови громадянина вийти з машини представник органів влади має право самостійно відкрити машину і здійснити затримання примусовим шляхом.
При паркуванні автомобіля з порушенням правил дорожнього руху країни перебування його може бути піддано відбуксируванню. Правомірність таких дій ставиться під сумнів міжнародною практикою, оскільки це є переміщенням авто, а переміщення є примусовими заходами, від утримання яких застерігає Конвенція. Крім того, слід зважати на ту обставину, що порушення правил автостоянки може зумовити настання негативних наслідків.
Звичайно, влада держави перебування повинна мати можливість застосування необхідних заходів для запобігання скоєнню правопорушення з метою уникнення шкідливих наслідків.
Періодично виникають ситуації, коли посадові особи дипломатичних представництв та члени їхніх сімей перетинають державний кордон на автомобілях, у яких, як правило, знаходиться їх особистий багаж. Чи правомірним у такому разі є огляд авто? Так, правомірним. І така норма має надзвичайно велике значення, оскільки спрямована проти зловживання наведеною привілеєю. Відкриття багажу і його огляд у таких випадках є правомірною дією прикордонної влади. На практиці пропонується відкрити авто і оглянути його: підняти сумки, які в ньому знаходяться, для того, щоб прикордонники могли переконатись – під валізами нічого не приховується. Якщо є серйозні підстави вважати, що особистий багаж містить предмети, ввезення (вивезення) яких заборонене законами та правилами країни перебування, компетентними органами може бути здійснений огляд особистого багажу, проте в присутності власника чи уповноваженої ним особи – відповідного посольського працівника чи члена його сім’ї.
Слід зауважити, що Конвенції 1961 і 1963 років не передбачають обов’язку держави перебування забезпечити спеціальний захист (охорону) дипломатичних засобів пересування від посягань приватних осіб. Тому державою перебування правомірно може бути відхилено можливі вимоги іноземних представництв про встановлення спеціальних постів для охорони дипломатичних автомашин.
У випадках крадіжок з машин чи угону таких посольствам слід заявити про інцидент органaм місцевої влади, і лише після цього у встановленому законом країни перебування порядку розпочинається розслідування по справі [29;40].
Отже, проаналізована нами непродуманість надання імунітетів дипломатичним засобам пересування, що супроводжується недосконалими механізмами реалізації, суттєво ускладнює забезпечення внутрішньодержавного правопорядку під час ведення автоматичних засобів пересування на дорогах країни. Безумовно, зловживання імунітетами не є масовим безперервним явищем, зрештою, як і інші види перевищення меж дипломатичної недоторканності. Але в будь-якому разі, ставши учасником Віденської конвенції про дипломатичні зносини, кожна з держав-учасниць взяла на себе зобов’язання і надалі дотримуватись базових принципів міжнародного права, добросовісно виконувати закони приймаючої держави та, як говорить преамбула Конвенції, не для вигоди окремих осіб, використовувати надані імунітети, а для більш ефективного здійснення представництва.
Як заходи щодо запобігання керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння дипломатичного агента обмежити особисту недоторканність дипломата шляхом дозволу примусового зупинення автомобіля і беззбройного перешкоджання відновленню руху, хоча, в разі пошкодження транспортному засобу, влада приймаючої держави буде просто зобов’язана відшкодувати заподіяні збитки, тому діяти правоохоронцям слід обачно.
Часто, проводячи політику зловживань імунітетами, дипломатичні представники порушують багато інших правил дорожнього руху держави перебування. З огляду на цю обставину пропонується скасувати такий привілей, як дозвіл несплати грошових штрафів через непоширення на дипломатичних агентів норм про сплату місцевих та адміністративних податків і зборів.
Передусім незручності, а подекуди і загроза життю та здоров’ю (наприклад, у випадку водіння авта у нетверезому стані) виникають для громадян приймаючої держави. Тому цілком прогнозованим є позитивний ефект від обмеження даного імунітету, спрямований на зменшення кількості адміністративних проступків дипломатичними агентами, які здебільшого зумовлені їх халатністю через упевненість у безкарності.
Віденська конвенція 1961 року визначає: «Засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій» (п. 3 ст. 22). Але ретельно проаналізувавши міжнародну статистику та прецеденти міжнародного права, ми зробили кілька суттєвих висновків.