Смекни!
smekni.com

Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 18 из 51)

ГЕНЕРАЛЬНІ ШТАТИ У ФРАНЦІЇ

Генеральні штати у Франції — вища станово#представницька установа в 1302—1789 рр., що складалася з депутатів від духовенст# ва, дворянства і третього стану. Скликалися королями головним чи# ном для отримання від них згоди на збір податків. Депутати третього стану Генеральних штатів 1789 р. оголосили себе Національними зборами.

НАТУРАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

Натуральне господарство — тип господарства, при якому про# дукти праці виробляються для задоволення потреб самих виробни# ків, а не для продажу. З появою і поглибленням суспільного розподі# лу праці воно поступово витісняється товарним виробництвом.

БОРОТЬБА НАРОДІВ ЄВРОПИ ТА АЗІЇ ПРОТИ ЧУЖОЗЕМНИХ ЗАГАРБНИКІВ

ЛЬОДОВЕ ПОБОЇЩЕ

Льодове побоїще (5 квітня 1242 р.) — битва на льоду Чудського озера між руськими військами на чолі з Олександром Невським і німецькими рицарями#хрестоносцями, яка закінчилася повним роз# громом хрестоносців. Було взято в полон близько 50 знатних рица# рів, убито близько 500 воїнів. Ливонський орден був поставлений пе# ред необхідністю укласти мир, за яким хрестоносці відмовлялися від зазіхань на руські землі, а також відмовлялися від частини Лат# галії.

РЕКОНКІСТА

Реконкіста (ісп. La reconquista, від reconquistar — відвойовува# ти) — відвоювання народами Піренейського півострова земель, заво# йованих арабами в 711—715 рр. Реконкіста почалася в 718 р. битвою під Ковадонгою. До часу розпаду Кордовського халіфату в 1031 р. на 23 окремих держави майже дві третини території півострова знахо# дилися в руках іспанських мусульман. Розпад халіфату полегшив іспанцям просування уперед — результатом цього було захоплення кастильцями 25 травня 1085 р. Толедо — давньої столиці вестгот# ських королів.

Вторгнення Альморавідів з Північної Африки і перемога їх над леоно#кастильськими військами біля Салаки 23 жовтня 1086 р., на# шестя в 1147 р. північноафриканських Альмохадів, які отримали перемогу над кастильцями біля Аларкоса в 1195 р., не змогли надов# го зупинити успішний хід Реконкісти. На початку XIII ст. піреней# ські християнські держави знову перейшли в наступ: 16 липня 1212 р. під Лас#Навас де Толосою військо Кастилії, Арагона, Португалії і Наварри розбило маврів.

У першій половині XIII ст. кастильці за Фердинанда III Святого завоювали Андалусію, крім Гранади, арагоно#каталонці за Хайма I Завойовника захопили Балеарські острови і Валенсію, а португальці за Афонса II — Альгарвію. З останньої третини XIII ст. до кінця XV ст. наступальний рух іспанських народів на південь припинився, а Арагон, Португалія і Наварра зовсім перестали брати участь у Ре# конкісті. Внутрішні розбрати і міжусобні війни в Кастилії майже на два століття продовжили період мавританського володарювання на Піренейському півострові. Остання арабська твердиня на іспанській землі — Гранада — капітулювала тільки в 1492 р.

ЛАТИНСЬКА ІМПЕРІЯ

Латинська імперія — держава, заснована в 1204 р. учасниками Четвертого хрестового походу на завойованій ними візантійській те# риторії. Столицею був Константинополь. Крім безпосередніх воло# дінь імператора в Латинську імперію входили Фессалонікійське ко# ролівство, Ахейське князівство, Афінське герцогство та інші землі. У 1261 р. нікейський імператор зайняв Константинополь. Латинська імперія припинила своє існування.

ЗОЛОТА ОРДА

Золота Орда — татарська держава, яка існувала в XIII—XV ст. на території Середньої Азії і Східної Європи. У східних джерелах називалася Улус Джучи, або Синьою Ордою, у російських — 3оло# тою Ордою. Виникла на початку 40#х років XIII ст. внаслідок загарб# ницьких походів хана Батия.

До складу Золотої Орди входила територія від басейну р. Об і ниж# ньої Сирдар’ї на Сході до Дністра на Заході. Руські князівства терито# ріально не входили до складу Золотої Орди, а перебували у васальній залежності від неї — вони платили данину, зобов’язувалися надава# ти монголо#татарам військову допомогу і т. д. Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, де за Батия була заснована столиця — місто Бату поблизу сучасної Астрахані (у той час — Тархан).

У період правління хана Узбека столиця була перенесена в Берке (місто засноване братом Батия ханом Берке, 1255—1266 рр.) поблизу сучасного Волгограда. У 50#х рр. XIII ст. Золота Орда стала повністю незалежною від Монгольської імперії. На чолі держави стояв хан з роду Чингісхана. Для розв’язання найважливіших питань хан скли# кав з членів династії з’їзд — курултай.

Політичний устрій Золотої Орди мав напіввоєнний характер, що відбилося на адміністративному устрої. Золота Орда ділилася на улу# си, області, округи#тумани, тисячі, сотні, десятки.

На чолі адміністративно#територіальних одиниць стояли беки, темники, тисяцькі, сотники, десятники, які були одночасно прави# телями і воєначальниками. Поступове відокремлення від Золотої Орди самостійних ханств — Сибірського ханства (кінець XV ст.), Ногайсь# кої Орди (40#і роки XV ст.), Казанського ханства (1438), Кримського ханства (1443) та інших призвело в кінці XV — на початку XVI ст. до її остаточного розпаду.

СЕЛЯНИ І СЕНЬЙОРИ

ФЕОДАЛЬНА РЕНТА

Феодальна рента — одна з форм земельної ренти, існувала у вигляді відробіткової (панщина), продуктової (натуральний оброк) і грошової ренти.

ПАНЩИНА

Панщина — форма земельної ренти, дармова примусова праця залежного селянина, працюючого з власним інвентарем у господар# стві феодала. У Західній Європі панщина розповсюдилася з VIII— IX ст., з XII—XIII ст. почала витіснятися оброком і до XIV—XV ст. майже зникла. У країнах Сходу панщина не набула широкого поши# рення. На Русі вона виникла за часів Київської держави. У Росії широ# ко розповсюдилася в другій половині XVI — першій половині XIX ст.

СЕРВИ

Серви (від лат. servus — раб) — у середньовічній Західній Європі категорія феодально#залежних селян, найбільш обмежених у правах: наприклад, у переході з однієї сеньйорії в іншу, відчуженні земель# них держань, успадкуванні майна, свободі шлюбу тощо (мусили спла# чувати феодалам особливі побори). До XVI ст. збереглися лише пере# житки серважу.

СЕНЬЙОР

Сеньйор (від лат. senior — старший) — у Західній Європі в середні віки: 1) феодал, землевласник (власник сеньйорії), у зале# жності від якого знаходилися селяни (а часто і городяни); 2) фео# дал, в особистій залежності від якого знаходилися більш дрібні феодали — васали; 3) звертання до чоловіка в Іспанії (звертання до жінки — сеньйора).

ВАСАЛІТЕТ

Васал (лат. vasallus, від кельт. vassus — слуга) — у середні віки «слуга», людина, яка в обмін на надання землі в держання виконува# ла певну службу на користь старшого феодала (сеньйора), з яким вона була пов’язана клятвою вірності.

З розвитком феодальних відносин у Західній Європі васалом ста# ли називати людину, яка поступила на службу (переважно військо# ву) до іншого сеньйора, під захист якого вона «передавала» себе, ви# знаючи себе його «людиною». Цей акт називався комендацією, пізні# ше — омажом. Відносини між васалом і сеньйором закріплялися присягою вірності й певною церемонією: васал клав свої складені долоні в долоні сеньйора, а той передавав йому меч. Васал зобов’язу# вався надавати сеньйору допомогу, яка полягала передусім у військо# вій службі (40 днів на рік) та різних виплатах, а також повинен був брати участь у засіданнях ради (лат. consilium).

За службу васал отримував у держання землю — феод (лен). Сень# йор повинен був підтримувати і захищати свого васала. У IX ст. франк# ський король Людовік Благочестивий наказав, щоб кожний став чиєю# небудь «людиною», пізніше те саме було запроваджено і в Англії. Таким чином, склалася ієрархічна система васальних зв’язків, при якій кожний був чиїмсь васалом, у тому числі і монархи, які вважа# лися васалами Папи Римського або Божими васалами. Найвища знать вважалася «прямими» васалами монарха, інші феодали — «непря# мими». У деяких країнах (наприклад, у Франції) з розвитком прива# тної влади феодалів виник принцип «васал мого васала не є моїм васалом», який означав, що «непрямий» васал монарха не зобов’яза# ний був йому підкорятися. Такий варіант васалітету зник у Європі з посиленням королівської влади і централізацією держав.

СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО

БЮРГЕРСТВО

Бюргерство (нім. Burgertum, від Burger — городянин) — у ши# рокому значенні — усі жителі західноєвропейського середньовічного міста, що підпадали під дію міського права, тобто всі члени міської громади (включаючи і міський патриціат); у більш вузькому значен# ні (у якому цей термін частіше за все вживається в історичній нау# ці) — середня верства міського населення, що складалася головним чином із самостійних майстрів — ремісників (які зазвичай об’єдну# валися в цехи) і середніх та дрібних торговців.