Смекни!
smekni.com

Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 6 из 51)

Нарівні з моральністю і правильною поведінкою це поняття озна# чає також якість і обов’язок. Дхарма вічна і незмінна. Усе суще має свою дхарму. Дхарма людини (манава#дхарма) відповідає правилам поведінки, які личать кожному індивіду. Сюди входить повага до священнослужителів і священних текстів, правдивість, відмова від насильного позбавлення життя, здійснення доброчесних вчинків і ша# нування богів. У чоловіків, жінок, старих, молодих, правителів і простолюдинів різні дхарми; своя дхарма існує для кожної великої соціальної групи.

ВАРНИ

! !

Варни (санскр., буквально — якість, колір) — чотири стани в сус# пільстві Стародавньої Індії. Представникам найвищої варни — брах манам — приписувався білий колір — колір чистоти, цнотливості. Брахмани виконували обов’язки жерців і здійснювали численні об# ряди, яким у Стародавній Індії надавалося дуже важливе значення. Брахмани були також охоронцями давнього вчення, знавцями свя# щенних текстів. Протягом багатьох століть, будучи ще не записани# ми, ці тексти зберігалися виключно в пам’яті вчених брахманів. Саме тому кожний брахман проходив тривале навчання: ще хлопчиком віддавали його в дім учителя, де він проводив життя в праці та ви# вченні вед.

Другу варну представляли кшатрії — воїни. Їм приписували че# рвоний колір — колір вогню, війни, рішучості. Кшатрії з дитинства навчалися володіти зброєю, справлятися з конем і колісницею. До цієї варни переважно належали правителі держав.

Третя варна — вайш’ю — землероби і ремісники. Їхній колір — жовтий, колір землі. На них покладався обов’язок обробляти поля, працювати в майстернях, а також торгувати.

Четверта варна — шудри, або слуги. Їхній колір — чорний. Oбов’язком шудрів було служити представникам вищих варн. На відміну від брахманів, кшатріїв і вайш’ю, шудри не вважалися наща# дками давніх аріїв#завойовників і, ймовірно, були нащадками підко# реного населення. Три вищі варни називалися також «двічінародже# ними», оскільки проходили обряд «другого народження» — посвя# чення в арії. Під час цього обряду на хлопчика надягали священний шнурок, після чого він вважався повноправним членом своєї варни. Приналежність людини до своєї варни була спадковою: дитина, на# роджена в сім’ї брахмана, ставала брахманом і т. д. У Стародавній Індії засуджувалося одруження з жінкою з іншої варни.

Особливим гріхом вважалося створення такої сім’ї, в якій дружи# на з вищої, а чоловік — з нижчої варни; тоді їхні діти ставали непов# ноправними. Однак не всі жителі Індії належали до чотирьох варн, частина населення залишалася поза цими станами. Такими вважа# лися чандали — «недоторканні»; до них заборонялося доторкатися, чути їхній голос і навіть бачити, щоб не поганитися. Уявлення про варни було тісно пов’язане з вірою в переродження, згідно з якою душа людини після її смерті переселяється в тіло іншої істоти. Лю# дина народжується брахманом або шудрою, царем або «недоторкан# ною» залежно від тих гріхів або чеснот, якими вона вирізнялася в минулому житті.

КАСТИ

Касти (португ. casta, від лат. castus — чистий; санскр. «джа# ті») — замкнені групи людей, які відособилися внаслідок виконання якихось специфічних соціальних функцій, спадкових занять та про# фесій (що може бути пов’язано з приналежністю до певної етнічної, а іноді й релігійної спільноти). Архаїчні касти існували в ряді стародав# ніх і середньовічних суспільств (Єгипет, Індія, Перу тощо). В Індії відособлення груп людей за тією чи іншою ознакою з давніх часів набуло загального характеру. Ієрархія каст у середньовічній Індії виглядала так: вищі — брахмани та військово#землевласницькі кас# ти — складали клас великих і середніх феодалів; нижче знаходили# ся торгово#лихварські касти; далі — землевласницькі касти дрібних феодалів і землеробів — повноправних общинників; ще нижче — ве# личезна кількість каст безземельних і неповноправних землеробів, ремісників і слуг; найнижчий шар — це безправні касти «недотор# канних».

БУДДИЗМ

Буддизм — релігія, що була заснована Гаутамою Буддою (VI ст. до н. е.). У своєму класичному варіанті (тхеравада«школа ста# рійшин», або хінаяна«мала колісниця») буддизм являє собою, головним чином, філософію та етику. Мета віруючих — досягнен# ня нірвани, блаженного стану прозріння та звільнення від оков свого «я», навколишнього світу і нескінченного кола народжень, смертей і нових народжень у ланцюгу нових життів. Духовна досконалість досягається через покору, щедрість, милосердя, самоконтроль та утримання від насильства. В Індії буддизм процвітав приблизно до 500 р. Потім він втратив впливовість, був витиснений індуїзмом і до XI ст. майже повністю зник. Але на той час буддизм вже встиг поширитися в інших країнах Центральної та Східної Азії, де існує і донині.

ІМПЕРІЯ ЦІНЬ

! !

У V—III ст. до н. е. в Китаї нараховувалось сім великих держав: Цінь, Чу, Ці, Хань, Чжао, Вей і Янь. Тривалі війни між ними закін# чилися перемогою Цінь над всіма царствами і утворенням у 221 р. до н. е. єдиної імперії Цінь. Найбільш значущим з усього комплексу заходів щодо об’єднання країни було офіційне знищення тих залиш# ків колишньої системи, які все ще залишалися в економіці й соціа# льно#політичній структурі держави. Спочатку було видано указ про конфіскацію всієї зброї у населення країни, потім знищено внутрі# шні кордони і всю країну розділено на 36 нових адміністративних одиниць. У число інших заходів входила уніфікація транспортної системи, в якій імперські шляхи з’єднали провінції зі столицею Ся# ньян. Пожвавлення торгівлі сприяло розвитку водного транспорту, споруджувалася ціла система каналів, які зв’язували різні райони країни. Удосконалювалася грошова система. Були приведені в дію єдина система оборони країни і централізоване командування армі# єю. Величезні ділянки захисних стін, які споруджувалися ще до епо# хи Цінь, були з’єднані й продовжені, утворивши Велику Китайську стіну. Серед заходів, здійснених при першому імператорові Цінь Шіхуані (або Ші#хуанді), можна назвати проведення грошової рефор# ми, уніфікацію китайського письма, судової та ідеологічної систем. Імператор став необмеженим главою держави з деспотичною фор# мою правління. Його помічниками були два перших радники (чен сян), функціями яких було здійснення всіх указівок імператора і ке# рівництво роботою адміністративних органів.

У складі центральних адміністративних органів країни нарахову# валося кілька відомств: військове, судове, фінансове, відомство імпе# раторського двору, відомство обрядів, відомство з охорони імперато# ра і верховна прокуратура. Незважаючи на проведені реформи, дина# стія Цінь не змогла довго утриматися при владі. Після смерті першо# го імператора (210 р. до н. е.) по всій країні спалахнули повстання. У 207 р. загони Лю Бана взяли столицю Сяньян і скинули правлячу династію. Лю Бан вважається засновником нової династії — Хань.

ІМПЕРІЯ ХАНЬ

Династія Хань правила в Китаї в період між 206 і 220 рр. до н. е. Існувало два типи регіонів. Одні знаходилися в прямому підпорядку# ванні державним адміністративним органам і поділялися на префек# тури, якими керували призначені центральною владою чиновники. Інші являли собою дрібні князівства, правителі яких обиралися зі складу членів імператорської сім’ї або з середовища тих, хто допоміг імператору в його боротьбі за трон. Після консолідації ханьська адмі# ністрація стала зразком міцної влади. Імператор був єдиним законо# давцем і верховним суддею. Більше того, він вважався верховним жерцем. При імператорові існували два керівних органи, що склада# лися з вищих чиновників (імператорський кабінет). У перший вхо# дили імперський канцлер, імперський секретар або віце#канцлер, а також верховний воєначальник. Другий керівний орган складався з 9 міністрів із чітко вираженими виконавчими функціями.

Внутрішні війни, які призвели до встановлення влади династії Цінь, а потім династії Хань, значною мірою зменшили економічний і культурний потенціал країни. Тому перші правителі династії Хань були стурбовані проблемою відновлення єдності країни. Після при# ходу до влади імператора У#ді (140—87 рр. до н. е.) все змінилося. У#ді відновив і посилив урядові монополії і право держави здійснюва# ти контроль над цінами, обмеживши діяльність фінансистів. У кож# ну область були направлені цензори, що стежили за діяльністю міс# цевої адміністрації. Імператор також був ініціатором агресивного зо# внішньополітичного курсу, внаслідок якого північні племена народ# ності сюнну (гуни) позбавилися частини своєї території. Китайські фортеці були споруджені у віддалених районах Центральної Азії і на південному напрямі, у глибині Аннаму (В’єтнаму). У#ді надав конфу# ціанцям право визначати офіційну ідеологію й обов’язкові правила поведінки, з імператорської Академії вигнали представників всіх ін# ших філософських шкіл. Наступні покоління правителів закріпили ті починання, ініціатором яких був У#ді, і до середини I ст. до н. е. Китайська імперія переживала період розквіту.

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Історія Стародавньої Греції поділяється на 3 великих етапи: 1) етап крито#мікенської цивілізації; 2) полісний етап античної Греції; 3) ел# ліністичний період. Перший етап — це час виникнення, розквіту і падіння ранньокласових суспільств і перших державних утворень II тисячоліття до н. е. Після так званого «дорійського завоювання» (XII ст. до н. е.) починається другий цикл розвитку державності в Стародавній Греції, який включає в себе три періоди: