Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 29 из 51)

Не програв жодної битви.

Ф. УШАКОВ

Ушаков Федір Федорович (1745—1817) — російський флотово# дець, адмірал (1799), один із засновників Чорноморського флоту і з 1790 р. його командуючий. Розробив і застосував маневрену такти# ку, отримавши кілька значних перемог над турецьким флотом у Кер# ченській морській битві, біля коси Тендра (1790) і мису Каліакрія (1791). Успішно провів Середземноморський похід російського фло# ту під час війни проти Франції 1798—1800 рр.

«ЖАЛУВАНА ГРАМОТА ДВОРЯНСТВУ»

«Жалувана грамота дворянству» (1785 р. ) («Грамота на права, вільність і переваги благородного російського дворянства») — звід дворянських привілеїв, оформлений законодавчим актом Катерини II від 21 квітня. Дворянство відокремлювалося від інших станів, під# тверджувалася свобода дворян від обов’язкової служби (проголошена у 1762 р.), від сплати податків, до них не можна було застосовувати тілесні покарання, судити їх міг тільки дворянський суд. Лише дво# ряни мали право володіти землею і кріпосними селянами, вони та# кож володіли надрами у своїх маєтках, могли займатися торгівлею і засновувати заводи, їхні будинки були звільнені від постою військ, маєтки не підлягали конфіскації. Дворянство дістало право на само# врядування, склало «дворянське суспільство», органом якого були дворянські збори, що скликалися кожні три роки в губернії та повіті й на яких обирали губернських та повітових ватажків дворянства, судових засідателів і капітан#справників, що очолювали повітову ад# міністрацію. Дія грамоти була поширена також на дворян Прибалти# ки, України, Білорусії та Дону.

НІМЕЧЧИНА ТА АВСТРІЯ У XVIII ст.

БРАНДЕНБУРЗЬКО!ПРУССЬКА ДЕРЖАВА

Пруссія — держава, потім земля в Німеччині до 1945 р. Основне історичне ядро Пруссії — курфюршество Бранденбург, що об’єдна# лося в 1618 р. з герцогством Пруссія, яке виникло в 1525 р. на основі Тевтонського ордену. Бранденбурзько#Прусська держава стала в 1701 р. королівством Пруссія зі столицею в Берліні. Керівну роль в економічному і політичному житті Пруссії відігравало юнкерство.

Прусські королі з династії Гогенцоллернів у XVIII — першій полови# ні XIX ст. значно розширили територію держави. У 1871 р. прусське юнкерство на чолі з Бісмарком «залізом і кров’ю» завершило об’єд# нання Німеччини; прусський король став німецьким імператором. Унаслідок Листопадової революції 1918 р. в Німеччині монархія в Пруссії була ліквідована, Пруссія стала однією з німецьких земель. Після розгрому фашистської Німеччини у Другій світовій війні те# риторія Пруссії була розділена на окремі землі. У 1947 р. Контроль# на рада для Німеччини ухвалила закон про ліквідацію Прусської держави як оплоту мілітаризму й реакції. Після об’єднання Німеч# чини в 1990 р. Пруссія як земля не відновлювалася, замість неї була відтворена земля Бранденбург із центром у Потсдамі.

СЕМИЛІТНЯ ВІЙНА

Семилітня війна 1756—1763 рр. — війна між Австрією, Фран# цією, Росією, Іспанією, Саксонією, Швецією з одного боку і Пруссі# єю, Великобританією (в унії з Ганновером) і Португалією — з іншого. Війна була викликана загостренням англо#французької боротьби за колонії і зіткненням політики Пруссії з інтересами Австрії, Франції і Росії. Перемоги прусської армії Фрідріха II в 1757 р. під Росбахом і Лейтеном були перекреслені перемогою російсько#австрійських військ у Кунерсдорфській битві 1759 р. У 1761 р. Пруссія була на грані катастрофи, але новий російський цар Петро III уклав з нею в 1762 р. союз (Катерина II розірвала його, але війни не відновила). Запекла боротьба йшла також у колоніях і на морях. За Губертусбур# зьким миром 1763 р. з Австрією і Саксонією Пруссія закріпила за собою Сілезію. За Паризьким мирним договором 1763 р. до Велико# британії від Франції перейшли Канада, Східна Луїзіана, більша час# тина французьких володінь в Індії. Головний підсумок Семилітньої війни — перемога Великобританії над Францією.

ОСВІЧЕНИЙ АБСОЛЮТИЗМ

Освічений абсолютизм — назва політики абсолютизму в ряді європейських країн у другій половині XVIII ст., яка виражалася в реформуванні найбільш застарілих соціальних інститутів (скасуван# ня деяких станових привілеїв, підпорядкування церкви державі, про# ведення реформ — селянської, судової, шкільного навчання, а також пом’якшення цензури тощо). Представники освіченого абсолютиз# му (Йосиф II в Австрії, Фрідріх II в Пруссії, Катерина II в Росії — до початку 70#х рр. XVIII ст. та інші), використовуючи популярність ідей французького Просвітництва, зображували свою діяльність як «союз філософів і государів». Освічений абсолютизм був направле# ний головним чином на зміцнення дворянства, хоч деякі реформи сприяли розвитку капіталістичного укладу.

ПІВНІЧНА АМЕРИКА У XVIII ст.

ВІЙНА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ У ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ

Війна за незалежність у Північній Америці (1775—1783 рр.) (Перша Американська революція) — визвольна війна 13 англійських колоній, у ході якої створена незалежна держава — США. Почалася боями біля Конкорда і Лексингтона (квітень 1775 р.). У 1776 р. при# йнята Декларація незалежності США. Американська армія (з червня 1775 р. головнокомандуючим був Дж. Вашингтон) одержала рішучі перемоги під Саратогою (жовтень 1777 р.) та Йорктауном (жовтень 1781 р.). За Версальським мирним договором 1783 р. Великобрита# нія визнала незалежність США.

ДЕКЛАРАЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Декларація незалежності — головний документ Американсь# кої революції, прийнятий Континентальним конгресом 4 липня 1776 р.; проголосив відділення від Великобританії її 13 північноаме# риканських колоній. 11 червня 1776 р. для підготовки Декларації було обрано комітет у складі Т. Джефферсона, Дж. Адамса, Б. Франк# ліна, Р. Шермана і Р. Р. Лівінгстона. Комітет доручив скласти про# ект Декларації Джефферсону, який 17 днів (з 11 по 28 червня) пра# цював над її текстом, не звертаючись за допомогою до наукових тра# ктатів, памфлетів або колег із комітету. Увечері 4 липня Декларація була одноголосно схвалена. Декларація незалежності не тільки пояс# нювала причини, що спонукали американців до відділення від мет# рополії, але й була першим в історії документом, що проголосив прин# цип суверенітету народу як основи державного устрою. Її формулю# вання затверджували за народом право на повстання і повалення дес# потичного уряду, проголошували основні ідеї демократії — рівність людей, їхні «невід’ємні права, серед яких право на життя, свободу і на прагнення до щастя».

! !

Декларація стала не тільки свідченням про народження нової держави, але й визнаною пам’яткою американської літератури: Джефферсону вдалося виразити відомі принципи та ідеї чудовою мовою, у короткій і доступній формі. Церемонія підписання відтво# реної на пергаменті Декларації відбулася 2 серпня 1776 р., коли услід за Дж. Хенкоком свої підписи поставили ще 55 осіб. Імена 56 чоловік, які підписали Декларацію, увійшли в історію США, їм присвячені обширна література і меморіал у Вашингтоні. День прийняття Декларації — 4 липня — став національним святом США — Днем незалежності, який щорічно урочисто відзначається всією країною.

КОНСТИТУЦІЯ 1787 р.

Конституція США (1787 р.) — головний чинний закон, вироб# лений Конституційним конвентом 1787 р. у Філадельфії. Затвердив республіканську демократичну форму правління і федеративний устрій США. Згідно зі ст. VII Конституція набрала чинності після затвердження її спеціальними ратифікаційними конвентами 9 з 13 штатів 21 червня 1788 р. Відповідно до тексту нової Конституції державний устрій США базувався на принципах розподілу влади. Вища виконавча влада належала президентові, який обирався коле# гією виборщиків один раз у 4 роки. Вища законодавча влада вручала# ся Конгресу, що складався з двох палат — верхньої (сенату) і нижньої (палата представників). У верхню палату кожний штат посилав по два представники, у нижній палаті делегація кожного штату форму# валася в залежності від чисельності його населення. Вища судова вла# да передавалася Верховному суду.

ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

ПРОСВІТНИЦТВО

Просвітництво — ідейна течія кінця XVII—XVIII ст., заснова# на на переконанні у вирішальній ролі розуму й науки в пізнанні «при# родного порядку», який відповідає справжній природі людини й сус# пільства. Неуцтво, мракобісся, релігійний фанатизм просвітники вважали причинами людських бід; виступали проти феодально#аб# солютистського режиму, за політичну свободу, громадську рівність.

Головні представники Просвітництва в Англії (де воно й виникло) — Дж. Локк, А. Коллінз, Дж. Толанд, А. Е. Шефтсбері; у Франції (пері# од найбільшого поширення тут Просвітництва, між 1715 і 1789 рр., називають «віком Просвітництва») — Вольтер, Ш.#Л. Монтеск’є,

Ж.#Ж. Руссо, Д. Дідро, К. Гельвецій, П. Гольбах; у Німеччині — Г. Є. Лессінг, Й.#Г. Гердер, Й. Шиллер, Й.#В. Гете; у США — Т. Джеф# ферсон, Б. Франклін, Т. Пен; у Росії — М. І. Новиков, О. М. Радіщев). Ідеї Просвітництва значним чином вплинули на розвиток суспільної думки. Разом з тим у XIX—XX ст. ідеологія Просвітництва нерідко зазнавала критики за ідеалізацію людської природи, оптимістичне тлумачення прогресу як неухильного розвитку суспільства на основі удосконалення розуму. У широкому значенні просвітниками нази# вали видатних розповсюджувачів наукових знань.