Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 19 из 51)

Бюргерство формувалося в процесі боротьби (XI—XIII ст.) з фео# далами#сеньйорами за міську землю, звільнення від феодальної екс# плуатації. Бюргери походили головним чином із залежних селян і сільських ремісників, які втекли або переселилися в місто. На ран# ній стадії розвитку міста (приблизно до XIV—XV ст.) міська громада вільно приймала їх до себе (тобто в число бюргерів), допомагаючи феодально#залежним селянам отримати особисту свободу. Особиста свобода і виняткова підсудність міському суду, право розпоряджати# ся своїм майном та інші привілеї були обов’язковими ознаками бюр# герського стану.

МАЙСТЕР

Майстер — у середньовічній Західній Європі дрібний, економіч# но самостійний виробник#ремісник, повноправний член цеху. Пра# цював у власній майстерні, маючи при собі помічників — підмайст рів та учнів.

ЦЕХИ

Цехи (нім. однина Zunft, Zeche) — у містах феодального суспіль# ства організації ремісників, які були економічно самостійними ви# робниками. Найбільш розвинені форми організації міських реміс# ників склалися в країнах Західної Європи, де населення середньовіч# них міст добилося широких прав самоврядування. Завойовані горо# дянами права полегшили як об’єднання ремісників у цехи, так і роз# виток цехів, що вже склалися. Цехи з’явилися у Франції, Німеччи# ні, Англії в XI—XII ст. (в Італії, можливо, ще раніше) і досягли пов# ного розвитку в XIII—XIV ст. У цей час у більшості міст Західної Європи ремісники різних спеціальностей об’єдналися в цехи (виник# ли цехи ткачів, сукноробів, фарбарів суконь, чоботарів, шкіряників, ремісників, що виготовляли різні вироби з металу, теслярів, пека# рів, м’ясників і т. д.).

Утворення цехів було пов’язано з характерною для західноєвро# пейського феодального суспільства тенденцією до корпоративної від# особленості окремих соціальних груп. У цехи організовувалися не тільки ремісники, але й інші верстви міського населення: роздрібні торговці різних спеціальностей, рибаки, садівники, лікарі, музиканти тощо; в особливі корпорації, близькі до цехів, об’єднувалося і купец# тво. Повноправними членами цехів були тільки ремісники, що само# стійно вели своє господарство (майстри). Вони були власниками зна# рядь праці, ремісничої майстерні, у якій працювали разом з робітни# ками (підмайстрами) і учнями.

Щоб стати майстром, треба було не тільки володіти певними ма# теріальними ресурсами (щоб відкрити власну майстерню), але й про# йти стаж учнівства (від 2—3 до 7 і навіть більше років) і деякий час пропрацювати підмайстром. Ремісники (майстри), що об’єдналися в цехи, домагалися права самим вирішувати свої внутрішні справи під загальним наглядом міської влади.

Органами управління в цехах були збори майстрів і особливі поса# дові особи, які обиралися членами цехів. Як і інші середньовічні кор# порації, цехи впливали на всі сфери життя своїх працівників: спо# стерігали за дотриманням ремісниками певних правил поведінки, організовували взаємодопомогу і спільні свята, були осередками мі# ського ополчення, виступали спільно в релігійних процесіях і т. д. Кожний цех мав свою емблему із зображенням знарядь праці, цехо# ву печатку, касу.

ГІЛЬДІЇ

Гільдії (від нім. Gilde — корпорація) — у Західній Європі в період раннього середньовіччя різні об’єднання взаємодопомоги, релігійні, політичні тощо; у XII—XV ст. — корпорації купців (в Англії також ремісників), що захищали інтереси своїх членів, які домагалися пра# вових і митних пільг. У Російській імперії гільдії існували з XVIII ст. до 1917 р. як станові об’єднання купців.

ГАНЗЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (ГАНЗА)

Ганза (нім. Hanse) — торговий і політичний союз північноніме# цьких міст у XIV (остаточне оформлення) — XVI ст. (формально до 1669 р.) на чолі з Любеком. Ганзі, що здійснювала посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, належала тор# гова гегемонія в Північній Європі. У Ганзу входило до 100 міст, у т. ч. Ревель (Таллінн), Дерпт (Тарту), Рига та інші. З кінця XV ст. почався занепад Ганзи.

БАНК

Банк (від італ. banco — лавка міняйли) — фінансова установа, яка має ліцензію на прийом вкладів і видачу кредитів, а також здійснює розрахунки між фірмами і проводить операції з цінними паперами. З’явившись у середні віки в Італії, банки були і залишаються посеред# никами між вкладниками і позичальниками, забезпечуючи функ# ціонування і стійкість платіжної системи, а також здійснюючи істот# ний вплив на попит і пропозицію грошового капіталу.

КОМУНА МІСЬКА

Комуна (франц. commune, від лат. communis — загальний) — у середньовічній Західній Європі міська комуна — це громада, що ви# магала від феодалів права самоврядування.

ЄВРОПА В XIV—XV ст.

СТОЛІТНЯ ВІЙНА

Столітня війна 1337—1453 рр. велася між Англією і Францією за Гасконь (з XII ст. англійське володіння), Нормандію, Анжу (втра# чені англійцями в XIII ст.), Фландрію. Причиною війни стало праг# нення англійського короля Едуарда III (онука французького короля Філіппа IV) зайняти французький престол після смерті французько# го короля Карла IV (який не мав сина). Англія виграла битви при Слейсі (1340), під Кресі (1346), Пуатьє (1356). Договір в Бретіньї 1360 р. закріпив за Англією значну частину французької території. У 70#х рр. XIV ст. англійці майже повністю були вигнані з Франції.

Однак після перемоги під Азенкуром (1415) англійці в союзі з бургундцями захопили північ Франції (з Парижем). Всенародний опір англійцям очолила Жанна д’Арк. У 1429 р. французькі війська на чолі з нею зняли облогу Орлеана. Столітня війна завершилася ка# пітуляцією англійців у Бордо (1453). Англія втримала на території Франції лише порт Кале (до 1558 р.).

ДИНАСТІЯ ВАЛУА

!

Валуа — династія французьких королів, які правили в 1328— 1589 рр., гілка Капетінгів; отримала свою назву від невеликого граф# ства у Франції, у провінції Іль#де#Франс, нині розділеного між депар# таментами Ени та Уази. Династія Валуа розпадалася на три гілки: пряму (власне Валуа), Орлеанську і Ангулемську. Перші графи Ва# луа належали до молодшої лінії роду Вермандуа. Остання спадко# ємиця цього роду вийшла заміж за Гуго, сина короля Генріха І Фран# цузького, і принесла йому в посаг володіння Валуа і Вермандуа.

У 1215 р. графство Валуа було приєднано королем Філіппом Авгу# стом до земель французької корони. У 1285 р. ці землі отримав Карл Валуа, син короля Філіппа ІІІ Відважного, брат короля Філіппа ІV Красивого, останнього прямого представника династії Капетінгів. Саме Карл Валуа став засновником однойменної королівської динас# тії. За допомогою вдалих шлюбів він розширив свої володіння і навіть придбав титул імператора Константинопольського. Молодший син Карла став засновником лінії Алансонів, однієї з гілок династії Ва# луа, що перервалася в 1527 р. Старший син у 1328 р. вступив на французький престол, після того як три сини Філіппа ІV померли, не залишивши чоловічого потомства. Як найближчий нащадок Капетін# гів, він був коронований під ім’ям Філіппа VІ. Цей факт не був визна# ний Англією і спричинив початок Столітньої війни між Англією і Францією. Згодом графство Валуа неодноразово передавалося прин# цам дому Валуа, а потім Бурбонам (завжди разом з герцогством Ор# леанським).

Найбільш відомими представниками династії Валуа були: Карл V Мудрий, Людовік XI, за правління якого в основному завершилося територіальне об’єднання Франції, Франциск I, що перетворив Фран# цію в абсолютну монархію, Генріх II, Генріх III. З убивством Генрі# ха III під час релігійних воєн династія Валуа припинила своє існу# вання. Останньою гілкою роду Валуа була Маргарита (королева Мар# го, 1553—1615). Її чоловік Генріх IV став першим королем нової ди# настії Бурбонів, яка також походила від Капетінгів.

ЖАКЕРІЯ

Жакерія (Jacquerie від «Jacques Bonhomme» — «Жак#Простак», звичайне прізвисько французьких селян) — серія селянських повс# тань у Франції в період Столітньої війни (1337—1453) між Англією і Францією. Найбільшим повстанням стала так звана «Велика Жаке# рія» (травень—червень 1358 р.). Повстання вибухнуло в переломний момент Столітньої війни. Незадовго до цього сталася битва під Пуа# тьє (1356), у якій французькі війська зазнали поразки, і велика кіль# кість рицарів на чолі з королем Іоанном II Добрим потрапила в полон до англійців. Обурення селян було спровоковано тим, що наслідник престолу дофін Карл розпорядився збільшити податки, щоб зібрати суму, необхідну для викупу сеньйорів, які потрапили в полон. Укла# дене незабаром перемир’я між англійцями і французами також не принесло спокою країні, оскільки багато сіл було пограбовано англій# ськими загонами, що діяли по всій Франції. Це стало черговим уда# ром для селянства, яке в 1340#х рр. сильно потерпіло від голоду й епідемії чуми. Повстання почалося в травні 1358 р. на північному заході Франції і швидко розповсюдилося в Пікардії, Шампані, Іль# де#Франсі та інших областях.

Стихійно сформувалася селянська армія, що складалася з 5— 6 тис. чоловік. Повстанці громили замки і вбивали їх мешканців. На чолі повстання стояв Гійом Каль, який зробив спробу об’єднатися з повсталими городянами в Парижі. Повстання в Парижі під проводом Етьєна Марселя почалося в 1358 р. і також було викликано невдово# ленням податковим тягарем. Дофін Карл був змушений утікти з бу# нтуючого Парижа, а Етьєн Марсель спробував скористатися його вте# чею і відсутністю короля і змістити ненависних торговому стану ад# міністративних чиновників. Етьєн Марсель відіслав для підтримки учасників Жакерії загін з 300 чоловік з метою організувати боротьбу з військами дофіна, який блокував Париж. Дворяни незабаром стали об’єднуватися навколо Карла II Наваррського (Карла Злого).