Смекни!
smekni.com

Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 21 из 51)

Литва зберігала незалежність, але зазнавала значного посилен# ня в ній польського впливу. Виконуючи умови унії, Ягайло в 1385 р. разом з усіма підданими прийняв католицтво. Основною метою Кревської унії було об’єднання сил двох держав для боротьби проти агресії Тевтонського ордену і приєднання до Польщі частини укра# їнських земель, які знаходилися у складі Великого князівства Ли# товського. Проти унії виступила литовсько#українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, яка добилася збереження Великого князів# ства Литовського як окремої незалежної держави.

«ЗОЛОТА БУЛЛА»

«Золота булла» Карла IV Люксембурга (лат. Bulla Aurea) — зако# нодавчий акт, прийнятий імперським сеймом в 1356 р. і затверджений імператором «Священної Римської імперії» Карлом IV. Вона регла# ментувала обрання німецького короля колегією імперських курфюр# стів і була дійсна до кінця існування Старої імперії (1806). Буллою були визначені права семи курфюрстів, у 7#му розділі зазначалося, хто є «дійсними і законними курфюрстами «Священної Римської імперії»: три архієпископи (Майнца, Трира і Кельна), король Богемії, Рейнський пфальцграф, герцог Саксонії і маркграф Бранденбурга. Скликання цих зборів і роль керівника виборів короля належала архієпископу Майн# ца, що віддавав свій голос обранцеві останнім.

Рішення приймалося більшістю голосів (або одностайно). До обу# мовлених в «Золотій буллі» прав курфюрстів відносилося також об# меження (заборона) на розподіл територій курфюрств. Їхні права ви# значали їхній стан вищим за стан інших ландграфів. Особливо це стосувалося Богемії (Чеського королівства), король якої ставав тепер головним світським курфюрстом.

ГУСИТИ

Гусити — прихильники антикатолицького і національного руху в Чехії (частково в Словаччині) у першій половині XV ст., послідов# ники вчення Яна Гуса. Рух гуситів був підготовлений реформацій# ною діяльністю Мілича з Кромержижа, Матвея з Янова, Яна Гуса, Єроніма Празького, їхніх послідовників Мікулаша з Пельгржимо# ва, Мартіна Гуски. Центри гуситів — Прага, Пльзень, Табор. У гуситському русі розрізнювалися два основних напрями: табори ти й чашники. Боротьба гуситів з католицькою церквою і німець# ким засиллям у Чехії призвела до серії гуситських воєн 1419— 1437 рр. Феодально#католицькі сили на чолі з папою Мартіном V та імператором Сигізмундом I провели в 1420—1431 рр. п’ять по# ходів на Чехію, але вони були відбиті гуситами, військові сили яких очолювали Ян Жижка, Ян Желівський, Прокоп Великий. У 1433 р. чашники об’єдналися з імператорськими військами і в 1434 р. біля Ліпан розгромили таборитів, остання фортеця яких (Сіон) була захоплена в 1437 р.

ГРЮНВАЛЬДСЬКА БИТВА

Грюнвальдська битва — битва між військами Тевтонського ор# дену і польсько#литовської коаліції 15 липня 1410 р. (у ході так зва# ної «Великої війни»). «Велика війна» 1409—1411 рр. виникла через прагнення Литви повернути ті литовські землі, що знаходилися під владою Тевтонського ордену (Жемайтію); Польща виступала союз# ником Литви в цьому конфлікті. 3 липня 1410 р. об’єднані польсько# литовські війська під командуванням польського короля Владисла# ва II Ягайла (Ягеллона) рушили до кордону володінь Тевтонського ордену, назустріч їм зі столиці орденських володінь Марієнбурга (су# часний Мальборк) вийшла армія під командуванням великого магіс# тра ордену Ульріха фон Юнінгена. Серед тевтонців крім власне чле# нів ордену та їхніх васалів були рицарі з Німеччини, Франції та Ан# глії; польське військо включало полки, складені з чехів, валахів, укра# їнців і білорусів; у литовській армії, якою командував великий князь литовський Вітовт (Вітаутас), двоюрідний брат Ягайла, знаходилися два смоленських полки під командуванням князя Смоленського Се# мена Лінгвена Ольгердовича; на боці союзників виступала також та# тарська кіннота.

15 липня противники зійшлися на рівнині в трикутнику між міс# тами Грюнвальд, Танненберг (нині — Стембарк) і Людвігсдорф (нині Людвігово). Війська ордену вишикувалися фронтом між Грюнвальдом і Танненбергом у дві лінії. Праве крило першої лінії очолював Ліх# тенштейн, ліве — Валенрод, другу лінію — сам великий магістр. Союзники вишикувалися в три лінії довжиною 2,5 км між Грюн# вальдом і Людвігсдорфом.

На лівому крилі знаходилися поляки (спільно з чехами, україн# цями та іншими) під командуванням коронного маршала Польщі Збігнева з Бжезя, третя лінія — на чолі з самим Владиславом, на правому — литовські й смоленські війська під керівництвом Вітовта, на крайньому правому фланзі — татарська кіннота.

Битва почалася із залпу орденської артилерії. Потім в атаку піш# ла татарська кіннота, за нею — перша лінія військ Вітовта. Атака була відбита, у бій пішли друга і третя лінії литовців, але Валенрод рушив у контратаку, литовці почали відступати. Одночасно поляки пішли на Ліхтенштейна і прорвали його фронт. Валенрод, що пере# слідував литовців, повернувся, намагався потіснити сили Збігнева з Бжезя, але був відбитий. У бій вступила друга лінія орденських військ під командуванням Ульріха фон Юнінгена, але на допомогу Збігневу прийшла третя лінія поляків під командуванням Ягайла, а загони Вітовта, які повернулися на поле битви, довершили розгром сил ор# дену. Великий магістр і з ним 205 рицарів ордену загинули в бою. Мирний договір від 1 лютого 1411 р. примусив Тевтонський орден віддати Жемайтію Литві, Добжинську землю — Польщі, а також виплатити контрибуцію.

УТВОРЕННЯ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

ДМИТРІЙ ДОНСЬКОЙ

Дмитрій Донськой (1350—1389) — великий князь московський (з 1359 р.) і владимирський (з 1362 р.), син Івана II. При ньому в 1367 р. почато будівництво білокам’яних стін Кремля в Москві. Очо# лив збройну боротьбу руського народу проти монголо#татар; керував їхнім розгромом у битві на р. Вожа (1378). У Куликовській битві 1380 р. (верхів’я Дону) він проявив неабиякий полководницький та# лант, за що був прозваний Донським. Під час князювання Дмитрія Донського Москва затвердила своє панівне становище в руських зем# лях. Дмитрій Донськой уперше передав велике князювання Васи# лю I без санкції Золотої Орди. Канонізований російською Православ# ною Церквою.

МАМАЙ

Мамай (р. н. невід. —1380) — татарський темник (воєначальник), фактичний правитель Золотої Орди, організатор походів у руські зе# млі. Зазнав поразки від московського князя Дмитрія Донського в би# твах на р. Вожа (1378) і на Дону (Куликовська битва 1380 р.). Втрати# вши владу в Золотій Орді, утік до Криму. Убитий у Кафі.

КУЛИКОВСЬКА БИТВА

Куликовська битва (8 вересня 1380 р. )— битва руських військ під проводом великого князя владимирського і московського Дмит# рія Донського з татарським військом на чолі з темником Мамаєм на Куликовому полі, у верхній течії р. Дон. Битва завершилася розгро# мом татарського війська і поклала початок звільненню руського наро# ду від золотоординського ярма.

ІВАН III

Іван III (1440—1505) — великий князь московський (з 1462 р.), син Василія II. За правління Івана III склалося територіальне ядро єдиної Руської держави, почалося формування центрального держав# ного апарату. Приєднав Ярославль (1463), Новгород (1478), Твер (1485), Вятку, Перм та інші міста. За його правління було скинено монголо#татарське ярмо («стояння на Вугрові» 1480 р.), складено Судебник 1497 р., розвернулося велике будівництво в Москві, виріс міжнародний авторитет Руської держави, сталося оформлення титу# лу Великий князь всієї Русі.

БОЯРСЬКА ДУМА

Боярська дума — 1) У Київській державі рада членів старшої дружини та інших близьких до князя осіб. 2) У період феодальної роздробленості рада знатних васалів при князі у великих та удільних князівствах. 3) У Російській централізованій державі кінця XV — початку XVIII ст. постійний станово#представницький орган аристо# кратії при великому князі (цареві) законодорадчого характеру, на засіданнях якого обговорювалися питання зовнішньої і внутрішньої політики.

ДВОРЯНСТВО

Дворянство — один із вищих станів феодального суспільства (на# рівні з духовенством), який був наділений закріпленими в законі при# вілеями, що передавалися в спадщину. Основою економічного і полі# тичного впливу дворянства була власність на землю. У Західній Євро# пі дворянство формувалося із старовинних аристократичних родів, королівських посадових осіб, рицарства і остаточно склалося в епоху абсолютизму. Воно ділилося на вище і нижче, що знаходило вира# ження і в дворянських титулах (барони і рицарі в Англії, гранди та ідальго в Іспанії, магнати і шляхта в Польщі тощо). У країнах Захід# ної Європи після ліквідації станового суспільства дворянство зберег# ло багато своїх привілеїв, а також політичний вплив. У Росії дворян# ство виникло в XII—XIII ст. як нижча частина військово#служилого стану. З XIV ст. дворяни почали отримувати за службу землю. За Петра I становлення дворянства остаточно завершилося.


!


ЩО ВИВЧАЄ НОВА ІСТОРІЯ

Термін «нова історія» («новий час») з’явився в європейській сус# пільно#політичній думці в епоху Відродження. Це поняття міцно за# кріпилося в історичній науці, хоч його зміст постійно уточнювався і трансформувався. Зараз під новою історією розуміють процес станов# лення й утвердження буржуазних відносин як основи західної циві# лізації. Як правило, її початок пов’язують з Англійською революці# єю 1640—1660 рр., що стала яскравим симптомом кризи «старого порядку». Верхньою межею періоду нової історії є рубіж XIX—XX ст. За цей час економіка Заходу еволюціонувала від мануфактурної ста# дії розвитку капіталізму до індустріальної, а в соціально#політичній сфері — від абсолютизму до буржуазних республік і основ цивільно# го суспільства.