Смекни!
smekni.com

Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 35 из 51)

ДРУГИЙ ЕТАП ВІЙНИ

Початок травня 1863 р. ознаменувався битвою під Чанселорвіл# лом, у ході якої 130#тисячна армія федератів зазнала поразки від 60#тисячної армії генерала Лі. Втрати сторін склали: у федератів — 17 275, а у конфедератів — 12 821 чоловік убитими і пораненими. У цій битві був смертельно поранений генерал Т. Дж. Джексон. Феде# рати знову відступили, а Лі, обійшовши Вашингтон з півночі, всту# пив у Пенсільванію. У цій ситуації величезне значення мала триден# на битва за Геттісберг. Війська Лі були змушені відступити у Вірги# нію, залишивши територію Союзу. У західному театрі армія Гранта оволоділа 4 липня фортецею Віксберг. 8 липня солдати генерала Н. Бе# нкса взяли Хадсон у Луїзіані. Тим самим був установлений контроль над долиною р. Міссісіпі, а Конфедерація розчленована на дві части# ни. Рік завершився перемогою під Чаттанугою. У ході війни стався стратегічний перелом. План кампанії 1864 р. був розроблений Гран# том, що очолив збройні сили Союзу. Основний удар наносила 100#тисячна армія генерала У. Т. Шермана, що почала в травні вторг# нення в Джорджію. Знищуючи все на своєму шляху, вона просувала# ся уперед і 2 вересня увійшла в Атланту. Сам Грант очолив армію, що виступила проти з’єднань Лі на східному театрі. Армія Лі в червні зосередилася біля Пітерсберга за 40 км від Річмонда і тримала оборо# ну до квітня наступного року. Шерман, перегрупувавши свої части# ни, 15 листопада розпочав знаменитий «марш до моря», що привів його до Саванни, яка була взята 22 грудня 1864 р. Військові успіхи позначилися на підсумках президентських виборів 1864 р. Лінкольн, який виступав за укладення миру на умовах відновлення Союзу і заборони рабства, був переобраний на другий термін. Армія Шерма# на 1 лютого виступила з Саванни на північ для з’єднання з основними силами Гранта. Просування через Південну Кароліну, що супрово# дилося нанесенням їй істотних збитків, завершилося взяттям 18 лю# того Чарлстона.

Через місяць армії Союзу зустрілися в Північній Кароліні. Грант, що мав навесні 1865 р. у своєму розпорядженні армію із 115 тис. чоловік, примусив Лі (який мав у своєму розпорядженні всього 54 тис. чоловік) залишити Пітерсберг, а 2 квітня евакуювати Річмонд. Залишки армії конфедератів 9 квітня 1865 р. здалися Гранту побли# зу Аппоматокса. Після арешту Дж. Девіса і членів його уряду Конфе# дерація припинила своє існування. На вівтар перемоги було прине# сено й життя президента Лінкольна. 14 квітня 1865 р. він був смер# тельно поранений і помер вранці наступного дня.

ПІДСУМКИ ВІЙНИ

Громадянська війна була найкровопролитнішою в історії США. Втра# ти Півночі становили майже 360 тис. чоловік убитими і померлими від ран і більше ніж 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, від# повідно, 258 тис. і бл. 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд доларів. Війна продемонструвала нові можливо# сті військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріпле# на 13#ою поправкою до Конституції США, яка набрала чинності 18 гру# дня 1865 р. У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, освоєння захід# них земель, зміцнення внутрішнього ринку. Влада в країні перейшла до буржуазії північно#східних штатів. Війна не вирішила всіх проблем, що стояли перед країною. Деякі з них знайшли вирішення в ході Рекон# струкції Півдня, що продовжувалася до 1877 р. Інші, у т. ч. надання кольоровому населенню рівних прав з білими, залишалися невиріше# ними протягом кількох десятиліть.

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

КРИМСЬКА ВІЙНА 1853—1856 рр.

У середині XIX ст., коли Росія спробувала нав’язати Туреччині конвенцію про статус православної церкви в Палестині та Сирії і укла# сти оборонний союз проти Франції, назрів черговий російсько#туре# цький конфлікт. Не дочекавшись від турецької сторони позитивної відповіді, російський посол у Стамбулі князь О. С. Меншиков 17 тра# вня 1853 р. пред’явив турецькому уряду ультиматум. Відповіді на ультиматум не було одержано. Миколі I залишалося лише оголоси# ти Туреччині війну. У вітчизняній історіографії вона відома під на# звою Кримської війни (1853—1856). У червні 1853 р. 80#тисячна ро# сійська армія під командуванням генерал#лейтенанта М. Д. Горчако# ва перейшла ріку Прут і протягом трьох тижнів зайняла Молдавію та Валахію.

14 вересня султан Абдул Мехад вимагав від Росії у 15#денний те# рмін вивести окупаційні війська з Дунайських князівств. Одночасно Франція і Англія ухвалили рішення про введення своїх ескадр у Мар# мурове море. Бойові дії на Дунаї почалися в жовтні, але велися надто повільно. Улітку наступного року через загрозу з боку Австрії цар змушений був віддати наказ про виведення російських військ з Ду# найських князівств. Більш успішно, ніж сухопутні частини, діяв Чорноморський флот. До його складу входили 16 лінійних кораблів, 7 фрегатів, 4 корвети, 8 бригів, 30 малих парусних суден, 41 озброє# ний транспорт, 7 пароплавних фрегатів і 26 невеликих пароплавів.

У листопаді 1853 р. ескадра під командуванням віце#адмірала П. С. Нахімова у складі 6 лінійних кораблів і 2 фрегатів виявила в Синопській бухті турецьку ескадру Османа#паші в складі 7 фрегатів, 3 корветів, 2 пароплавів і 2 транспортів. Нахімов ухвалив рішення атакувати ворога, і внаслідок запеклої битви туркам було завдано поразки. Ця подія прискорила вступ у війну Англії і Франції. 22 гру# дня 1853 р. (6 січня 1854 р. за новим стилем) об’єднана англо#фран# цузька ескадра увійшла в Чорне море, а 15 березня Англія і Франція офіційно оголосили Росії війну. Через місяць союзний флот піддав артилерійському обстрілу Одесу, однак спроба висадити на берег де# сант не вдалася. Простоявши тиждень на одеському рейді, союзники пішли у бік Криму. Основні події Кримської війни сталися під Сева# стополем. Через нерішучість царя Миколи I і нетямущість головно# командуючого князя О. С. Меншикова російські війська змушені були дотримуватися оборонної тактики, через що союзники змогли не тіль# ки безперешкодно висадити свої експедиційні частини в Криму, але й оточити Севастополь. Щоб не пропустити ворожі судна в Севасто# польську бухту, 10 вересня Меншиков велів затопити біля її входу 5 лінійних кораблів і 2 фрегати. Героїчна оборона Севастополя проде# монструвала всьому світу неймовірну стійкість російських солдатів. У той же час величезні людські втрати продемонстрували гнилість царської військово#бюрократичної машини, яка в поєднанні з еконо# мічною і технічною відсталістю Росії від передових країн Заходу зу# мовила поразку російської армії в Кримській війні. 18 лютого 1855 р., не витримавши ганьби воєнних невдач, Микола I покінчив з собою. На престол сів його старший син Олександр II (1855—1881).

!

У кінці квітня — на початку травня англійці, французи і турки отримали свіжі підкріплення: у Крим прибули 18 тис. італійців із Сардинського королівства, яке також оголосило Росії війну. Через деякий час союзна ескадра вирушила в Керченську протоку і виса# дила десанти в Керчі та Єнікале. Пограбувавши ці міста, союзники увійшли в Азовське море, обстріляли Бердянськ, потім Генічеськ, Таганрог, Маріуполь та Єйськ. 27 серпня французьким військам уда# лося захопити важливий оборонний рубіж на підступах до Севастопо# ля — Малахів курган. За один день росіяни втратили 5 генералів, 419 офіцерів і 12 488 нижніх чинів, тобто 26,5 % складу севастополь# ського гарнізону. Командуючий російськими військами князь М. Гор# чаков, який змінив Меншикова, наказав залишити місто. Падіння Севастополя прискорило підписання мирного договору. У лютому 1856 р. в Парижі відкрився мирний конгрес, а 18 березня був укладе# ний Паризький мир. Договір передбачав збереження довоєнного те# риторіального статус#кво; гарантію прав християн в Османській ім# перії; закриття Чорноморських проток для військових суден; оголо# шення Чорного моря нейтральним і відкритим для торгових суден всіх націй; ліквідацію російських і турецьких військово#морських арсеналів на його берегах; відкриття Дунаю для річкових суден всіх країн; збереження васальної залежності Сербії, Молдавії і Валахії від Туреччини; відмова Росії від зміцнення Аландських островів на Бал# тиці. Як бачимо, Росія змогла зберегти свої володіння в Причорно# мор’ї, але її політичний вплив у Європі був істотно ослаблений.

ОЛЕКСАНДР II

Олександр II Миколайович (1818—1881) — російський імпера# тор з 1855 р. Старший син Миколи I. Скасував кріпацтво і потім провів ряд реформ (земську, судову, військову і т. д.). Після Польсь# кого повстання 1863—1864 рр. перейшов до реакційного внутріш# ньополітичного курсу. З кінця 70#х рр. посилилися репресії проти революціонерів. За царювання Олександра II завершилося приєднан# ня до Росії територій Кавказу (1864), Казахстану (1865), більшої час# тини Середньої Азії (1865—1881). З метою посилення впливу на Бал# канах і допомоги національно#визвольному руху слов’янських наро# дів Росія брала участь у російсько#турецькій війні 1877—1878 рр. На життя Олександра II було зроблено ряд замахів (1866, 1867, 1879, 1880); убитий народовольцами у 1881 р.

ОЛЕКСАНДР III

Олександр III (1845—1894) — російський імператор з 1881 р. Другий син Олександра II. У першій половині 80#х рр. скасував подуш# ний податок, знизив викупні платежі. З другої половини 80#х рр. провів «контрреформи». Посилив роль поліції, місцевої і централь# ної адміністрації. За царювання Олександра III в основному заверше# но приєднання до Росії Середньої Азії (1885), укладено російсько# французький союз (1891—1893).