На практиці функціонуючий ринок страхових послуг є складною інтегрованою
системою, що налічує різні структурні ланки. Первинною ланкою ринку страхових послуг
є страхова організація. Саме тут здійснюється процес формування та використання
страхового фонду, формуються різноманітні економічні відносини, переплітаються
інтереси окремих суб'єктів, груп та колективів. Страховик виступає в ролі підприємця,
який зацікавлений у результатах своєї діяльності, тобто відчуває залежність від того,
наскільки ефективно використовуються ресурси його страхового фонду.
Ринкові умови призводять до постійного зіставлення попиту та пропозиції, що
визначає кількість та якість страхових послуг, потреба в яких виникає в певний момент
часу. У зв'язку з цим треба усвідомлювати, що фактично функціонують два ринки - ринок
страховика та ринок страхувальника. В разі перевищення попиту на страхові послуги над
пропозицією ринок формує страховик. Теоретично будь-які страхові послуги можуть
знайти негайний збут на такому ринку, навіть якщо вони не зовсім відповідають тим
вимогам, які висуває до них страхувальник (головне - їх наявність). Але на практиці
переважає ринок страхувальника, тобто ситуація, коли страховики створюють страхових
продуктів більше, ніж потребує ринок у даний момент. При цьому страхувальник має
можливість вибирати страховий продукт у відповідності до власних потреб стосовно
якості пропозиції та своїх фінансових можливостей. Такі умови (плюс свобода
ціноутворення, виражена в тарифних ставках на ті чи інші страхові послуги) створюють
умови для конкуренції між страховиками.
Ринок страхових послуг виконує регулюючу функцію за умов існування економічної
конкуренції. Сама по собі конкуренція не дає повного пояснення стабільному зростанню
ринку страхових послуг. Зростання здебільшого залежить від адекватної кон'юнктури
поведінки страховика в конкурентній боротьбі, від постійного пошуку нових напрямків у
страховій справі, удосконалення форм і методів страхового сервісу.
Таким чином, ринок страхових послуг можна визначити як сукупність
економічних відносин щодо купівлі-продажу цих послуг. Ринок забезпечує органічний
зв'язок між страховиком та страхувальником. Тут відбувається суспільне визнання
страхової послуги. Ринок функціонує, підпорядковуючись об'єктивним економічним
законам, - закону вартості і закону попиту та пропозиції.
Ринок страхових послуг є об'єктом вивчення та спостереження з боку його
учасників — страховиків, страхувальників та держави як регулюючої та контролюючої
ланки. Одним з основних показників розвитку страхового ринку є його ємність. Цей
показник демонструє потенційно можливий обсяг збуту страхових послуг.
Ємність ринку визначається обсягом реалізованих на ньому страхових послуг
протягом року. При дослідженні ємності ринку аналізують такі макроекономічні
показники, як національний дохід, рівень доходів населення, зарплату, споживчі витрати.
Знаючи ємність ринку і тенденції його зміни, будь-яка страхова організація отримує
можливість реально оцінити свої перспективи.
Поряд із цим у центрі уваги страховика є, як уже зазначалося вище, кон'юнктура, яка
характеризується співвідношенням попиту та пропозиції на страхову послугу, динамікою
цінової та нецінової конкуренції між окремими страховиками, загальною політикою
страховиків-конкурентів, законодавчо визначеними можливостями впливу держави на
регулювання ринкових відносин у галузі страхування.
Ринок страхових послуг є складним інтегрованим економічним утворенням,
структура якого може бути охарактеризована в інституційному та територіальному
аспектах.
В інституційному аспекті структура ринку страхових послуг представлена
акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями.
Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити:
внутрішній, зовнішній та світовий ринки.
Внутрішнім ринком називають місцевий ринок, на якому формується
безпосередній попит на страхові послуги та задовольняються потреби конкретних
споживачів конкретними страховиками.
Під зовнішнім ринком розуміють ринок, що прагне до спільних страхових компаній
як у певному регіоні, так і за його межами.
Світовий ринок задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового
господарства.
Структура ринку страхових послуг може розглядатись також за галузевою
ознакою: ринок майнового страхування, ринок особистого страхування та ринок
страхування відповідальності. Кожен із виділених сегментів, у свою чергу, може бути
проструктурованим за підгалузями та видами страхування.
Ринок страхових послуг, як і будь-яка ринкова структура, є складною і динамічною
системою. Його можна уявити собі як взаємодіючу і взаємозалежну групу окремих
складових, що утворюють єдине ціле. До складових цього ринку можна віднести: страхові
продукти, систему страхових тарифів, інфраструктуру страховиків та деякі інші
підсистеми. Як система ринок страхових послуг постійно взаємодіє із зовнішнім
середовищем. Взаємодія здійснюється через зовнішні зв'язки, які характеризують вплив
середовища на систему і взаємодію системи з середовищем. Виходячи з цього, ринок, як
взаємодію зовнішніх і внутрішніх чинників, можна уявити собі у вигляді спіралі, яка
розгортається навколо потенційних споживачів страхових послуг. Ця система не є
замкнутою, оскільки найбільш суттєва складова зовнішнього середовища - світовий ринок
- за своїм потенціалом є практично необмеженим.
Характеризуючи структуру ринку страхових послуг, треба звернути увагу на галузь
страхування, яка за своєю природою є довгостроковою, а саме на особисте страхування
життя і пенсій. Захист майнових інтересів людини безпосередньо пов'язаний з її життям,
здоров'ям, працездатністю та забезпеченням пенсійного утримання в похилому віці. Саме
тому особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, більше того,
загалом є додатковою формою державного соціального страхування і соціального
забезпечення. Відмінністю соціального страхування від особистого (зокрема, страхування
життя) є походження джерел формування страхових фондів: у соціальному фонди
формуються за рахунок переважно коштів підприємств, установ, організацій, а при
особистому здебільшого через накопичення індивідуальних доходів громадян.
При особистому страхуванні страхові виплати проводяться у разі:
а) смерті або загибелі застрахованої особи;
б) дожиття до обумовленого страховим договором віку чи події;
в) страхування додаткової пенсії (в разі досягнення пенсійного віку, на випадок
смерті);
г) тимчасової втрати страхувальником загальної працездатності чи дієздатності;
д) повної чи часткової втрати страхувальником працездатності (зокрема,
інвалідності);
є) закінчення терміну страхування, обумовленого страховим договором.
Суттєвою ознакою страхування життя як основного різновиду особистого
страхування є те, що воно є змішаним, тобто включає в себе усі перелічені вище страхові
послуги (і, відповідно, виплати). Крім того, страхування життя є засобом накопичення
коштів протягом довготривалого періоду. Страхувальник розраховує на страхову суму або
пенсію в разі дожиття до закінчення терміну дії договору, а його близькі - на спадщину
страхувальника або частку цієї спадщини.
Довгострокове страхування життя передбачає укладення договорів на 10, 20,
подекуди до 40 років, тож дає можливість накопичувати страхові фонди, частина яких
використовується як джерело інвестицій у народне господарство. Саме тому
довгострокове накопичувальне страхування - найбільш поширений вид страхування в
країнах Європейського Союзу, США і Японії. В цих країнах близько 90% населення
мають поліси довгострокового накопичувального страхування життя, в той час як в
Україні цей показник не досягає 1%. Компанії зі страхування життя разом із
недержавними пенсійними та інвестиційними фондами є найкрупнішими інституційними
інвесторами на фінансовому ринку економічно розвинутих країн.
Інвестиційні можливості довгострокового накопичувального страхування є
унікальними з декількох причин. По-перше, компанії зі страхування життя, на відміну від
інших фінансових інституцій, мають можливість залучати вільні кошти страхувальників
під значно менший відсоток, адже таке залучення є елементом страхового захисту.По-
друге, договори страхування життя укладаються на довгостроковій основі, отже,
зобов'язання за виплатами віддалені у часі і їх можна досить вірогідно прогнозувати.
Переваги довгострокового накопичувального страхування не означають, що воно не
є ризикованим. Найважче оцінити ризики, які приймаються на страхування, оскільки
ризики при поступовості накопичення пов'язані з невизначеністю тривалості страхування
життя для кожного окремого страхувальника. Причому ризики виникають як при
короткому, так і при тривалому житті страхувальника, бо компанія несе відповідальність в
разі смерті страхувальника під час дії договору страхування або дожитті до певного
обумовленого в договорі терміну. Договором страхування може бути додатково
обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події
(наприклад, одруження, народження дитини, в разі втрати нею здоров'я від нещасного
випадку і т. ін.), що створює додаткові ризики.