Смекни!
smekni.com

Актуарнi розрахунки (стр. 42 из 51)

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR), формується у зв'язку з
випадками, які сталися, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено на
звітну дату і зобов'язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо, що достатнього розміру резерву збитків (на відміну від резерву премій),
на практиці домогтися неможливо. Важко оцінити майбутні збитки навіть за збитками, що
заявлені, а тим більше за збитками, які сталися, але ще не відомі. Проте є види
страхування, за якими можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхування
майна, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільної
відповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зарубіжні страховики називають
«страхування з довгим хвостом». Така назва пояснюється тим, що врегулювання збитків
може тривати довго після закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадку
або захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися на
кілька місяців. Нерідко бувають обставини, коли страховики сплачують збитки
десятирічної давності. Найбільш відомий приклад — збитки, яких зазнали британські та
страховики інших країн у зв'язку з захворюваннями, що були викликані використанням у
будівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався матеріалом, що не
впливає на здоров'я людини. Зауважимо, що фактичний розмір резерву збитку досягається
в практиці. Для розрахунку розміру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існують
різноманітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних до
найпростіших. Кожний метод обирається залежно від виду страхування, кількості
показників і наявності відповідних даних.

Отже, порядок визначення розміру технічних резервів, який застосовують
українські страховики, недостатньо відбиває обсяг відповідальності страховика за
діючими на момент оцінки договорами страхування. Це може призвести до
зниження надійності страхових операцій, платоспроможності страховика.


Тема 11. Пенсійне страхування

Навчальні питання:

Основні принципи пенсійних системи

Державне пенсійне забезпечення

Приватне пенсійне забезпечення

Забезпечення функціонування пенсійних фондів

Фінансові механізми функціонування пенсійних схем

Страхування ренти і пенсій

Ключові слова: Пенсійне забезпечення, багаторівнева пенсійна система, НПФ,

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:
Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Навч. посібн / Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216
с.

Богатый пенсионер. Все способы накопления на обеспеченную жизнь /

С.Макаров, Н.Смирнова, - СПб.: Питер, 2009 - 224 с.

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПЕНСІЙНИХ СИСТЕМ

Пенсія - це прибуток, одержуваний після припинення трудової діяльності. Рівень і
якість пенсійного забезпечення - важлива складова економічного і соціального стану
населення будь-якої країни. У більшості розвинутих країн пенсійне забезпечення
здійснюється з трьох джерел: державними пенсійними системами (у рамках соціального
страхування), недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями й іншими
фінансовими установами. Державні системи обслуговують усе населення країни або
тільки державних службовців, збройні сили, а іноді і персонал залізниць. Приватне
пенсійне забезпечення може надаватися роботодавцем як допомога, особиста пенсія або в
іншій формі особистих заощаджень.

У Росії до 1917 року існували товариства взаємної допомоги, що виплачували пенсії
своїм членам, вони мали назву „пенсійні каси". В наш час роль пенсійних кас виконують
недержавні пенсійні фонди або організації іншої організаційно-правової форми, що
провадять забезпечення збору пенсійних внесків та виплат пенсій.

Після Другої світової війни і до наших днів у розвинутих країнах спостерігається
вихід індивідуального і групового страхування пенсій на принципово інші рівні. Зокрема
(з урахуванням особливостей, притаманних тій чи іншій країні) є три рівні пенсійної
системи - солідарна, загальнообов'язкова накопичувальна і добровільна недержавна.

Хоча практично всі країни гарантують у старості соціальне забезпечення в тій або
іншій формі, є потреба у додатковому прибутку після виходу на пенсію, бо державна
допомога не забезпечує достатній прожитковий рівень.

На пенсійне забезпечення впливає оподаткування. Податкові пільги на заощадження
для пенсії з приватних джерел, тобто професійні або індивідуальні пенсійні схеми,
підвищують рівень допомоги, що надається приватним сектором і. таким чином,
зменшують відповідальність держави.

Інший аспект полягає в тому, що державі необхідні кошти для забезпечення
пенсійного прибутку, отже вона оподатковує працюючих і підприємства, щоб мати
можливість сплачувати пенсії в рамках солідарної системи. Вищі податки необхідні для
надання більш високих державних гарантій, але підвищення податків водночас означає


зменшення залишкових фондів, що йдуть на приватне пенсійне забезпечення, що
спричиняє потенційне зниження внесків у пенсійний фонд із боку приватного сектору.
Таким чином, має бути визначена єдина державна політика збереження рівноваги між
державним і приватним пенсійним забезпеченням.

2. ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Усі індустріально розвинуті країни надають своїм громадянам можливість
користуватися тим чи іншим рівнем державного пенсійного забезпечення. Однак далеко
не всі забезпечують розмір пенсій, що відповідає очікуванням усіх верств населення. Це
означає, що у більшості країн виникає необхідність у професійних або індивідуальних
пенсійних схемах.

Припустимо, що держава приймає рішення не гарантувати надання державних
пенсій. У цьому випадку може відбуватися заохочення приватного пенсійного
забезпечення, а боротьба з бідністю ведеться шляхом звичайної допомоги із соціального
забезпечення. Допомоги з соціального забезпечення можуть бути альтернативою
державній пенсійній схемі, якщо приймається рішення надавати ці допомоги тільки тим,
хто дійсно їх заслуговує. Проте у більшості країн певний рівень пенсійних виплат
гарантується усім громадянам.

Якщо держава приймає рішення надавати пенсії, вона піклується про те, яким
способом будуть фінансуватися ці витрати. Здебільшого громадяни все ж таки сплачують
принаймні частину вартості державних пенсій за допомогою спеціальних цільових
внесків. Конкретна перевага полягає в тому, що такі "спеціальні" внески не зустрічають
значного опору населення, хоча по суті вони тягнуть за собою збільшення розмірів
оподатковування.

Це може бути суттєвим макроекономічним рішенням, яке забезпечує врівноважений
розвиток економіки. Державні схеми варіюються від тих. що дають відносно низькі
постійні допомоги для усіх, до амбіційних відверто витратних схем, за якими пенсії
нараховуються залежно від прибутку і з високими цільовими виплатами.

Держава може також фінансувати державні пенсії на зразок приватних пенсійних
схем або ж пенсії можуть фінансуватися шляхом оподатковування тих, хто нині працює
(така система відома як виплата пенсій із поточних зборів від працюючих). У разі
прийняття державою іншого рішення, наприклад, не надавати ніяких державних пенсій, а
замість цього заохочувати приватне пенсійне забезпечення, зокрема, пропонуючи
податкові пільги, допомога з соціального забезпечення могла б використовуватися для
покриття нестачі тим, хто в них має потребу.

Державна пенсійна схема може використовуватися для надання допомоги
найбіднішим верствам населення, наприклад, можуть надавати невеликі допомоги або не
надавати їх узагалі людям, які мають певні доходи, і замість цього направляти ресурси
менш забезпеченим або тим, що визнаються такими, що потребують соціальної допомоги.

Це може бути ефективним способом гарантування життєвого рівня при виході на
пенсію, адже таким чином можна забезпечити перерозподіл у разі значного розміру
оподаткування заможних верств і подальшої допомоги тим. хто має менші доходи ("тест
потреби").

Недоліком цього способу є те. що у людей може зникнути стимул забезпечувати
самих себе. Крім того, такий підхід загрожує тим, що при зростанні особистого
пенсійного прибутку (або активів) зменшується розмір державної допомоги, а у деяких
осіб може з'явитися стимул до надмірних витрат з метою пройти так званий "тест
потреби". Зрозуміло, що це також несправедливо стосовно до тих, хто прагне сам себе
забезпечувати. Досить часто на допомогу "тесту потреби" претендують не усі, хто має на
це право.

Держава може прагнути дати усім істотне державне забезпечення або заохочувати