Актуарнi розрахунки (стр. 21 из 51)

РИЗИК
РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ

Рис. 4.2. Схема ризик-менеджменту

Тема 5. Державний нагляд та правове регулювання
страхової діяльності

Навчальні питання:

Правове забезпечення страхування

Структура, завдання та функції органів державного нагляду за страховою

діяльністю

Страховий нагляд у країнах європейського союзу

Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Ключові слова: регулювання страхової діяльності, функції органу нагляду,
ліцензування діяльності фінансових установ комбінації та диверсифікації вкладів,
страхова рента,

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:
Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ

Правове забезпечення страхування становлять ухвалені законодавчі та нормативні
акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.

Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:

Конституцією України;

міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;

Цивільним кодексом України;

Законами та постановами Верховної Ради України;

Указами та розпорядженнями Президента України;

декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі
ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та
зареєстровано в Міністерстві юстиції України;

нормативними актами органу, який згідно із законодавством України
здійснює нагляд за страховою діяльністю;

нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли
окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за
рішенням Президента або Уряду України;

окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР,
які не було відмінено законодавством незалежної України.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно
законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку
(стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики
(стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового
регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку
страхової справи.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну
специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би

порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснювали
виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійного
статусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов'язків цих
суб'єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та
Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.

Протягом 1992—1993 років у більшості незалежних держав, котрі утворилися після
розпаду колишнього СРСР, було ухвалено законодавчі акти з питань страхування.

Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю провідних страхових компаній, утворених
у період 1990—1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону
«Про страхування», спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страхової
справи міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження повторно
було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішенням
Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус
законів, зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» став фактично першим
базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової
діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов'язані зі страховою
діяльністю (ринком страхових послуг).

Декрет «Про страхування» міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт.
Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати
суперечливі положення: з одного боку, «держстрахові» принципи здійснення страхової
діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого — принципи
страхування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здійснення страхових виплат
за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, не визначаючи
фінансового механізму формування цих резервів, і суто адміністративно обмежував
перераховування до резервів 50 % страхових платежів. Окрім того, Декрет надліберально
забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав
державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких
суперечностей було немало.

Отже, з розвитком ринкової економіки в Україні постала потреба ухвалити новий
законодавчий акт, який повністю врегульовував би як понятійний апарат, так і порядок
здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах).

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про
страхування» (далі — Закон), до якого 4.10.2001 р.

Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом
у цій галузі в нашій державі.

Закон України «Про страхування» має 5 основних розділів.

У першому розділі встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат:
визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і
види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова
сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування,
перестрахування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі
інші.

Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до
страховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового
страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм,
коли види обов'язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а не
іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів України надається
право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови,
що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до
договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і

страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм,
передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою
відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері
страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у цій сфері.

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має
дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової
діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і
визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є
ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі
страхування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійних
фондів, порядку обліку та звітності.