Ще один критерій фінансової надійності страховика —достатність страхових
резервів, які відображають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами
страхування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим
зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань в першу чергу має здійснюватися за
рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильно визначеною
тарифною ставкою.
Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженні
страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте
тимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають
регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті
їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових
резервів, є гарантією виконання його зобов'язань та повинні розміщуватися з метою
забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги дають
змогу забезпечити своєчасні і в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при
розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер
розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів; необхідність у
інвестиційному доході.
Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як
перестрахування. Висока вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування,
незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховика
можуть негативно вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванні
страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку
перестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному
обсязі. Тому страховик має правильно визначити розмір власного утримання зобов'язань.
Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страхового
випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків
страхувальників.
Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також від
характеру та ймовірності ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимального
розміру збитку, обсягу власних коштів страхової компанії. Одним із найважливіших
моментів визначення розміру власного утримання є залежність від обсягу власних
коштів: чим більше розмір власних коштів страховика, тим надійніше виконання
його страхових зобов'язань. З метою захисту виконання зобов'язань страховика перед
страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов'язковому
порядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремою
угодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і
сформованих вільних резервів та страхових резервів. Страховики, які взяли на себе
страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок
власних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у
перестраховиків.
Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією
для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення
щодо страхового захисту.
2. ОЦІНКА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКА
Зобов'язання страховика складаються з двох груп:
зовнішні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальниками,
фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;
внутрішні зобов'язання — це зобов'язання перед засновниками,
представництвами та філіями, співробітниками.
За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поділити на страхові та
інші. Обсяг зовнішніх зобов'язань є основним показником для визначення
платоспроможності.
У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльністю здійснюють
фінансову та інвестиційну, тому у страховика виникають фінансові й інвестиційні
зобов'язання, які впливають на його платоспроможність.
Страхові зобов'язання — основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхова
платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел — коштів страхових
резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З
огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та
випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути
недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик
повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли
страхові резерви будуть вичерпані.
Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страхові
зобов'язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можна
вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.
До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які
формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов'язаннями. Сюди слід
також віднести не1 розподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має
важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого
страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного
прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов'язання. Власні
кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.
У Європейському союзі у зв'язку зі специфікою проведення кожного виду
страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо
за ризиковими видами страхування і зі страхування життя.
У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні
фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.
Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності як
різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактичний
запас платоспроможності перевищує розрахунковий нормативний, страхова компанія
вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зобов'язань,
разом із страховими резервами має бути достатньо для виконання зобов'язань за
страховими виплатами.
Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнювати
найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга —
на підставі страхових виплат.
У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визначається на
підставі надходжень страхових премій за звітний період, а саме:
Р= |0,7Sx SP} У <U6xSP2 j< ^
де Р1 — розрахунковий розмір на підставі страхових премій;
SP1 — сума надходжень страхових премій до 10 млн. євро;
SP2 — сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн. євро (загальна сума
страхових премії за виняткомSP1);
Vs — загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплачених
перестраховиками;
V— загальна сума страхових виплат.
З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій
поділяють на дві частини — суму надходжень страхових премій до 10 млн. євро і понад 10
млн. євро. У разі, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10 млн. євро,
вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподілений
ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі застосовується «пільговий»
коефіцієнт 0,16, інакше він становить 0,18.
Відношення загальної суми страхових виплат (за винятком виплат, що сплачені
перестраховиками) до загальної суми страхових виплат виокремлює частку виплат, які
сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50 %. У разі,
коли фактично цей коефіцієнт менший за 50 %, він береться в розмірі 50 %.
другому випадку розмір розраховується на підставі страхових виплат:
Р2= ^,2бхУ^+И,23хУ2^
де Р2 — розрахунковий розмір на підставі страхових виплат;
— середньорічна сума виплат до 7 млн. євро;
V2 — середньорічна сума виплат понад 7 млн. євро (загальна сума страхових виплат
за виняткомV1 ).