Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду
обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто при
розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або
юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного
суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним,
відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.
У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше — перегляд щодо
можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге — упорядкування
умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки в
разі реальної потреби в цьому.
Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови
їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми
типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування
стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні
випадки на транспорті.
У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою
вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у
вдосконаленні діючих.
Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення
найважливіших питань соціального страхування.
Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як
медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття,
відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок
державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців,
працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме
введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час
розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.
Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при
залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від
відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та
працівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере
зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті
виплати, під які взято зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).
Тому найближчим часом необхідно законодавчо визначити поле, що його має
посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо
його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти
на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних
коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.
Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.
Тепер головне завдання державної політики — налагодити дворівневу
підготовку. Перший — базовий бакалаврський рівень — має забезпечувати оволодіння
фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів,
основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після
здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на
страховому ринку.
Другий — рівень спеціаліста та магістра — повинен охоплювати передусім тих, хто
мас освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку
і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на
страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні
магістрів та спеціалістів.
Завдання держави — регулювати також систему короткотермінової
перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми,
перестрахування тощо.
І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на
проведення інвестиційної політики з боку страховиків.
Тема 6. Статистичні моделі банкрутства страхової компанії
Навчальні питання:
Поняття фінансової надійності
Оцінка платоспроможності страховика
Ключові слова: Фінансова надійність, Статутний фонд, розрахунок тарифних
ставок, Страхові зобов'язання, маржа платоспроможності
Рекомендована література для самостійної підготовки:
Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.
Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:
Алеута, 2007. - 444 с.
Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.
1. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ НАДІЙНОСТІ
Зацікавленість людей у страховому захисті — це основа існування страхових
компаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їх
продавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку
страхувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Адже
тільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви,
здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах із
страховиком належить вирішальна роль.
Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови
акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів.
Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні
страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик
у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним
договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика
визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться
гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.
Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає від
страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на
послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки
тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця
особливість (тобто «плата наперед») потребує певних гарантій щодо здатності страхової
компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій
є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі уваги як страховика,
так і страхувальника та пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною,
перестрахувальною політикою страховика. При оцінці фінансової надійності страховика
постає потреба застосовувати кілька критеріїв:
розмір власних коштів;
правильність розрахованих тарифних ставок;
наявність збалансованого страхового портфеля;
величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на
себе зобов'язань;
ефективність розміщення страхових резервів;
перестрахувальницькі операції.
Фінансова надійність страховика — це спроможність страховика виконати
страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку
впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає
змогу страховикові виконати усі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин.
Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути
сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд — головний
елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від
форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності
компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та
статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових
компаній, як уже зазначалось, є наявність мінімального розміру статутного фонду —
1 млн. євро для страховика, який займається видами страхування іншими, ніж
страхування життя, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5
млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Важливо, що 100 відсотків
статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти
для виконання зобов'язань перед страхувальниками у разі нестачі спеціальних коштів —
страхових резервів.
Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний
обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та
вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди,
а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви — це частка власних коштів
страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.
Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних
ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без
урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності
розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі
статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка. Але не
завжди об'єктивні виміри доступні страховику хоча б з тієї причини, що він не володіє
потрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатися
на свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливих
збитків. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує страхові
тарифи і затверджує їх в уповноваженому органі зі страхової діяльності. Крім того, існує
розвинута система знижок до базових тарифів, яка застосовується для поновлення
договору страхування при закінченні його дії, та для корпоративних клієнтів. Також
страховий ринок України характеризується демпінговими тенденціями та
необґрунтованими низькими цінами на деякі види страхування. Відхилення страхового
тарифу від об'єктивних обґрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності
страховика та невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.