Смекни!
smekni.com

Актуарнi розрахунки (стр. 32 из 51)

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно в
довгострокові та менш ліквідні види активів.

При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльності
страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутний
фонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів
страхування, терміну та розміру акумульованих коштів. Компанії, які здійснюють
страхування життя, на відміну від страховиків, що проводять ризиковані види
страхування, довше володіють коштами і можуть інвестувати їх у нерухомість, державні
цінні папери та інші довгострокові активи. Для компаній, які здійснюють ризикові види
страхування, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах.

Згідно із Законом України «Про страхування» страхові резерви мають бути
представлені активами таких категорій:

грошові кошти на розрахунковому рахунку;

банківські вклади (депозити);

нерухоме майно;

цінні папери, що передбачають одержання доходу;

цінні папери, що емітуються державою;

права вимог до перестраховиків;

довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя,

банківські метали, інвестиції в економіку України).

З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов'язань
установлюється державний контроль за інвестиційною діяльністю. Директивами ЄС
установлені розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення в
нерухомість — не більш як 10 % загального обсягу резервів за кожним об'єктом;
вкладення в акції, які котируються, та гарантовані кредити — не більш як 10 % розміру
резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити — не


більш як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, — не більш як 10 % у
сукупності вкладень; у готівку — не більш як 3 % загальної суми резервів.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед
зі страхування життя, збільшенням розміру страхових резервів та власних коштів
страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Але
обсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від банківських, ще малий. Це
тому, що розмір статутних фондів страхових компаній значно менший, ніж розмір таких
самих фондів банків.

Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добра
передумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включати
до собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б надавати
податкові пільги.

Зростання інвестиційної можливості страхової системи забезпечувалося б наявністю
державної перестрахувальної компанії. Низька фінансова місткість українського
страхового ринку призводить до того, що значні суми страхових премій, тобто
інвестиційні ресурси, надходять до іноземних перестрахувальних компаній.
Наявність державної перестрахувальної компанії сприяла б акумулюванню певної
частини страхових премій, які нині надходять за кордон. Така компанія могла б узяти
на себе відповідальність за ризиками, які перевищують суми, що їх здатні лишити в себе
прямі страховики. Частина цієї суми могла б лишатися на власне утримання, а решта —
бути переданою іншим страховим та перестрахувальним компаніям у нашій державі та за
її межами. Завдяки цьому зменшилася б частка страхових премій за договорами
перестрахування в інші країни і збільшився б обсяг власних інвестиційних коштів.

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвитку
суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для
страховика, так і для страхувальника. Слід також приділити увагу вимогам, які
застосовуються при визначенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком.
Щоб вкладення страховика були доцільними, перегляд структури та рівня покриття
інвестиційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх ліквідність. Тому
ефективна інвестиційна діяльність страховика залежить насамперед від розвитку
фінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страхових
компаній.

2. ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ЯК ФОРМА ПРОЯВУ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ

СТРАХОВОГО ПОРТФЕЛЯ

У Законі України "Про страхування" відзначається: "Предметом безпосередньої
діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансова
діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням".

Діяльність страховика, пов'язана з розміщенням та управлінням страховими
резервами, по суті є інвестиційною діяльністю.

Способи найкращого, з погляду інтересів страховика, розміщення цих грошових
засобів являють собою інвестиційну стратегію страховика.

Як правило, жодна із страхових компаній у країнах з ринковою економікою не
ставить собі за мету отримання великих прибутків від власне страхової діяльності.
Головним для них є максимальне збільшення числа страхувальників і використання
засобів, зібраних у вигляді страхових премій, з метою інвестування. І в цьому плані
страхова компанія економічно зацікавлена та зобов'язана достеменно знати тонкощі
інвестиційного ринку. Обізнаність з механізмами та станом справ на фондовому ринку дає
підстави страховику займатися страхуванням інвестиційних ризиків. Надання подібного
виду послуг, з одного боку, розширює його страхове поле, з іншого — дає можливість
"відчувати", які з цих ризиків підлягають перестрахуванню, які — ні, і таким чином


здійснювати селекцію ризиків стосовно прийняття їх на страхування. Фондовий ринок
ґрунтується на тому, що рівень доходу на цінні папери тим вищий, чим вищий ступінь
ризику. Разом з тим, подекуди однаковим доходам може відповідати неоднаковий рівень
ризику, або при одному і тому ж ризику доходи можуть суттєво відрізнятися. І мало хто
знає, як слід поводитися в постійно мінливих ситуаціях на ринку, щоб звести до мінімуму
помилки.

Розвиток страхування та перестрахування інвестиційних ризиків страховими
компаніями, надання послуг із страхування їхніми страховими пулами з видачею
спільного страхового полісу дають можливість розосередити взятий на себе ризик,
диверсифікувати та збалансувати страховий портфель.

3. СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. поняття
інвестиції визначає як майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти
підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток
(доход) або досягається певний соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб
та держави з реалізації інвестицій.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про
вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в
об'єкти інвестування.

До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні

папери;

рухоме та нерухоме майно;

майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими
видами інтелектуальних цінностей;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,
оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду,
необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого
("ноу-хау");

права користування землею, водою, іншими ресурсами, будівлями,
спорудами, устаткуванням та інші майнові права;

інші цінності.

Інвестиції розподілять на три великі групи:

споживчі;

підприємницькі;

фінансові.

Споживчі інвестиції безпосередньо не пов'язані з отриманням доходу. По суті, це
вкладення в предмети споживання довгострокового користування (житло, дачі,
автомобілі, гаражі тощо).

Підприємницькі (реальні) інвестиції — це вкладення в основний капітал
підприємств, спрямовані як на оновлення, так і на розширення виробництва.

Фінансові (портфельні) інвестиції — це затрати грошового капіталу на купівлю
активів у формі цінних паперів як майнових, так і кредитних.

Споживчі інвестиції, безумовно, підлягають страхуванню, але не в системі
страхування інвестиційних ризиків. У розглянутих нами раніше випадках страхування
(майнове, будівель, автомобільне) реалізується страховий захист споживання інвестицій, а
тому в цьому розділі ми їх розглядати не будемо.

Підприємницькі й фінансові інвестиції пов'язані з отриманням доходу, через що
кожен інвестор прагне певних гарантій безпеки вкладених ним засобів.


У зв'язку з уже викладеним нас, насамперед, цікавитимуть підприємницькі та
фінансові інвестиції.

Страхові компанії інвестують свої капітали насамперед у цінні папери. На ринкову
вартість цінних паперів впливає ряд чинників:

вид ЦП;

величина доходів (прямо пропорційна залежність);

рівень інфляції;

кон'юнктура ринку;

фаза економічного циклу (криза характеризується падінням попиту
на інвестиції, підйом — зростанням);

прибутковість діяльності емітента, його надійність та стабільність;

засоби та міра державного втручання держави в регулювання
фондового ринку;

рівень ліквідності ЦП;

ступінь ризику за кожним з видів ЦП.

Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні папери розподіляють на такі:

найризикованіші: спекулятивні звичайні акції з рівнем доходності

15-20%;

високо ризиковані: звичайні акції компаній що швидко зростають,
які забезпечують їхньому власнику доход у розмірі10-12%;

з помірним ризиком: цінні папери взаємних інвестиційних фондів із
незбалансованим портфелем, цінні папери взаємних інвестиційних фондів із
збалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані
облігації. Рівень доходу, який вони забезпечують у середньому становить 8 — 10%;

з низьким рівнем ризику: муніципальні та державні облігації з
доходом 4 —6% . Цінні папери цього виду найбільше підпадають ризику у зв'язку із
несприятливою зміною облікової ставки процента або індексу інфляції, навіть за умови
незначних змін.

Ризики, пов'язані із купівлею-продажем цінних паперів, підлягають страхуванню
трьома різними шляхами:

за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделі
фондового ринку;

самострахування;

страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринку
цінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднім
учасником тих страхових подій, частину ризику за які вона бере на себе.

Розглянемо коротко кожен з цих шляхів.