Треба врахувати ще й таку специфіку довгострокового страхування життя, як
особливий характер договорів страхування. Наприклад, у разі страхування життя
відповідальність страхової компанії настає, якщо застрахована особа померла з будь-якої
причини, а не тільки внаслідок нещасного випадку. Такі договори визначаються як
договори приєднання, оскільки і договір, і особливі його умови пропонує страхувальнику
страховик. Страхувальник погоджується (приєднується) до умов, висунутих у договорі
страховиком.
Виходячи з особливого характеру ризиків, притаманних довгостроковому
страхуванню, суттєвого значення набуває вибір форм і методів аналізу підготовки і
проведення страхових операцій. Можна виділити основні фактори, що впливають на
методику розрахунку тарифних ставок із страхування життя:
а) об'єктом договору є життя, здоров'я і працездатність громадян. Кількісні
показники, що характеризують тривалість життя і смертність серед населення країни,
централізовано збираються й обробляються у центральних і регіональних органах
статистики. На підставі подібних даних складаються таблиці смертності, що
використовуються страховиками при розрахунку нетто-ставок зі страхування життя;
б) довгостроковість договорів страхування означає, що період часу між сплатою
внесків і моментом виплат досягає щонайменше декількох років. У плині цього терміну
за рахунок інфляції і прибутку, одержуваних від інвестування тимчасово вільних коштів,
вартість страхових внесків змінюється.
Для врахування подібних змін застосовуються методи фінансових розрахунків
(дисконтування). У довгостроковому страхуванні життя невизначеність пов'язана з
випадковим характером його тривалості. Тому страховики повинні мати у своєму
розпорядженні дані для розрахунку ймовірностей дожиття до визначеного віку осіб різної
статі. Джерелом таких даних є таблиці смертності, що складаються на основі перепису
населення. При сплаті страхової премії страхувальник виконує свої фінансові
зобов'язання, отже, зобов'язує страховика відповідати за договором страхування. Тобто
страховик, по суті, стає кредитором страхувальника. В разі настання страхового випадку
страховик зобов'язується сплатити страхувальникові страхову суму. Щоб зуміти здійснити
обіцяні виплати, страховикові необхідно створити певні резерви.
В особистому страхуванні існують резерви двох типів:
а) резерви зі страхових випадків, які підлягають врегулюванню (резерви із
страхових подій, що вже відбулися, але неоплачені);
б) резерви за поточними (діючими) договорами.
Страховий резерв означає борг страховика перед страхувальником. Зобов'язання
страховика має ймовірний характер, тому що страховий випадок може не відбутися, всі
кошти страхувальника залишаться у страховика, а борг зникне. Крім того, виплати
страхових премій і страхової суми не збігаються в часі, отож, має місце ефект
нагромадження. Тому при розрахунку математичних резервів необхідно використовувати
сучасну ймовірну вартість зобов'язань.
Математичні резерви - це різниця між зобов'язаннями компанії і зобов'язаннями
перед компанією. Виходячи з приведених вище міркувань, можна сформулювати дане
визначення таким чином: страховий резерв - різниця між сучасною ймовірною вартістю
майбутніх зобов'язань страховика і сучасною ймовірною вартістю майбутніх зобов'язань
страхувальника. Оскільки страхові резерви накопичуються в страховика, то вони
досягають згодом значних розмірів, які можна ефективно інвестувати. Однак при
використанні цих засобів необхідно пам'ятати, що вони належать страхувальникам і є
активами, призначеними для виконання зобов'язань страховика перед страхувальниками.
Стосовно функції пенсійного забезпечення, то з економічної точки зору
забезпечення пенсіями після досягнення похилого віку - це довгостроковий інвестиційний
процес, на першому етапі якого здійснюються вкладення (пенсійні внески) і послідовне
нарощування вкладених сум за рахунок інвестицій вільних коштів, на другому -
одержання віддачі від нагромаджень у вигляді періодичних пенсій.
Пенсійне страхування поділяється на два види:
не фондований - виплата пенсій здійснюється з поточних надходжень. У цьому
випадку страхові тарифи не розраховуються;
накопичувальний - для виплати пенсій створюються спеціалізовані фонди.
Вони, у свою чергу, поділяються також на три види схем страхових виплат:
а) ощадну - дана схема не враховує ймовірність дожиття кожного учасника
фонду, передбачається успадкування нагромаджень, відсутня солідарність учасників у
забезпеченні виплат (у разі смерті одного з учасників його внесок не йде на виплату
пенсій), обумовлюється конкретний термін виплат;
б) страхову - учасники солідарні між собою, враховується ймовірність дожиття
застрахованих, немає успадкування нагромаджень;
в) змішану ощадно-страхову, яка передбачає послідовне використання наведених
вище схем, тобто, наприклад, у період нагромадження застосовується ощадна схема, а в
період виплат - страхова.
Розрахунок тарифних ставок у пенсійному страхуванні ґрунтується на принципі
фінансової еквівалентності (рівності зобов'язань). З практичної точки зору основа всіх
розрахунків -страхові ануїтети. При застосуванні кожної з пенсійних схем із
використанням спеціалізованого фонду необхідно вирішити два завдання:
а) визначити розмір пенсії за величиною встановлених внесків(розрахунок
величини внесків за заданими розмірами пенсії);
б) розрахувати страхові резерви.
Усі ці завдання неможливо вирішити без належного актуарного забезпечення, тобто
оцінки майбутніх зобов'язань та їх порівняння з реальною вартістю активів, що дозволяє
з'ясувати розміри так званого актуарного дефіциту. Належне врахування розміру цього
дефіциту свідчить про можливість або неможливість повного виконання зобов'язань
страховика перед страхувальниками. У загальному вигляді актуарними розрахунками
вважається система математичних та статистичних методів, яка визначає фінансові
взаємовідносини двох сторін і базується на теорії ймовірностей, демографічній статистиці
та теорії довгострокових фінансових відрахувань.
2. СУТЬ ТА ЗАВДАННЯ АКТУАРНИХ РОЗРАХУНКІВ
Страхова діяльність, як і будь-який різновид економічної діяльності, пов'язана з
витратами. Визначення витрат, необхідних для страхування даного об'єкта, називається
актуарними розрахунками.
Поняття "актуарні розрахунки" походить від слова актуарій, що в перекладі з
грецької мови означає скорописець, обліковець. Сучасне значення поняття "актуарій" —
фахівець страхової справи, який займається розробкою наукових методів обрахунку
тарифних ставок, резервів, премій, розміру страхового ризику і т.ін.
За допомогою актуарних розрахунків визначається частка участі кожного
страхувальника в створенні страхового фонду, тобто розмір тарифних ставок. Форма, за
якою ведеться обрахунок витрат на ведення певного об'єкта страхування, називається
актуарною калькуляцією. За її допомогою можна визначити собівартість послуги
страховика, страхові платежі, розмір страхового ризику, суму та питому вагу витрат на
ведення справи з обслуговування договору страхування.
Актуарні розрахунки у страховій справі ґрунтуються на таких засадах.
страхові події мають імовірний характер, що мусить впливати на величину
страхових платежів;
загальна закономірність тут проявляється через масу відособлених страхових
випадків, що зумовлює необхідність розрахунку собівартості страхової послуги стосовно
всієї страхової сукупності;
нерівномірність та вірогідний характер подій, що підлягають страхуванню,
зумовлює необхідність формування спеціальних резервів, які знаходяться в
розпорядженні страховика, а також визначення їхнього оптимального розміру;
необхідність прогнозування сторнування (зменшення страхового
портфеля)договорів та експертної оцінки їхньої величини;
необхідність дослідження норми позичкового процента впродовж певного
проміжку часу та виявлення тенденцій його руху;
наявність повного або часткового збитку, пов'язаного з страховим випадком,
зумовлює необхідність виміру його величини та здійснення його розподілу в просторі та в
часі за допомогою спеціальних таблиць;
необхідність дотримання еквівалентності між страховими внесками
страхувальника та страховим забезпеченням з боку страховика;
- потреба у виділенні групи ризику в межах даної страхової сукупності.
Завдання актуарных розрахунків:
дослідження та групування ризиків у межах страхової сукупності;
визначення математичної імовірності настання страхового випадку,
обчислення частоти і міри складності наслідків спричинених збитків як за групами
ризику, так і за всією страховою сукупністю;
математичне обґрунтування необхідних витрат на ведення страхової справи та
прогнозування тенденцій їх розвитку;
математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика, а також
джерел та способів їх формування;
дослідження норми доходності капіталу при інвестуванні страховиком
зібраних страхових внесків, а також тенденцій її зміни протягом певного часового
інтервалу;
визначення залежності між величинами процентної ставки та брутто-ставки.
Класифікація актуарных розрахунків:
за видами страхування: актуарні розрахунки в майновому, особистому
страхуванні та страхуванні відповідальності. У майновому страхуванні у зв'язку із
значним коливанням ризику актуарні розрахунки передбачають визначення надбавки за
ризик. Ця надбавка, як правило, не визначається при актуарних розрахунках за особистим
страхуванням, де ризик більш-менш рівномірний;
залежно від часу складання: планові (для нових видів страхування) та звітні (за
здійсненими операціями).
залежно від ієрархії: для всієї країни (загальні), для регіону (зональні), для
району (територіальні).
3. ТАРИФНА СТАВКА: СТРУКТУРА ТА МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ