ж) Питання конкуренції між нормами позитивного права часто переплетені з проблемами їх тлумачення. Питання, чи суперечать норми одна одній часто залежить від того, яким чином вони будуть розтлумачені. Виходячи з класичних, загальновизнаних правил інтерпретації норм права їх слід тлумачити таким чином, який дозволяє якнайменш суперечливе застосування[81]. При цьому найповніше відповідають цим вимогам ті варіанти тлумачення закону, які сприяють якомога повнішій відповідності закону до Конституції і ті тлумачення постанов і положень, які сприяють якомога повнішій відповідності цих положень і постанов законові. Таке тлумачення можна назвати „конформним”. Крім того до конформного тлумачення належать також намагання так розмежувати норми одного рангу, одного „порядку” (наприклад, норми, що визначають основні конституційні права), щоб вони не суперечили одна одній, а існували поряд, взаємно узгоджено (див. §10 част. III). – Що стосується правила "lex posterior" (про вищу силу більш пізньої норми), то іноді лише завдяки тлумаченню стає зрозуміло, що одна норма повинна мати перевагу або й скасовувати іншу. Скасування може наприклад мати місце тоді, коли пізнішу норму слід вважати повною і такою, що не допускає альтернативного врегулювання певної життєвої ситуації, певної матерії.
Глава III. Тлумачення, доповнення і виправлення законів
Розтлумачити закон означає з'ясувати значення його слів, тобто заново відтворити ті уявлення про факти, цінності і зобов'язання, які знаходять у ньому своє визначення (див. §4 част. 1). Однак наведена в законі інформація про передумови певного правового наслідку і про те, яким повинен бути сам правовий наслідок, не завжди буває абсолютно точною і однозначною. Це обумовлено не лише не завжди ясним і зрозумілим, або не зовсім чітко сформульованим смислом норми закону. Навіть якщо б це було можливим, то засіб спілкування - мова - впливала б через притаманні їй неточності і розмиті контури понять на процес отримання інформації з закону.
3.1. “Класичні” критерії тлумачення
Згідно з „класичною” теорією тлумачення Савіньї його завдання полягає в тому, щоб „перенестись думкою в становище законодавця і штучно повторити його дії”; таким чином, тлумачення - це “реконструкція думки, яка міститься в законі”[82]. Власне Савіньї мав на увазі невідтворення глибоко особистих переживань чи міркувань причетних до процесу нормотворчості людей, а тих міркувань і думок, якими законодавець мав би послуговуватись як „представник народного духу”[83]. Загалом ця ідея Савіньї, враховуючи потреби і зміст демократичної легітимізації норм права, повинна знайти своє відтворення в такому формулюванні: метою тлумачення є формулювання думок законодавця в тому вигляді, який здатний викликати консенсус (див. §4 част. II п. в). Для того, щоб досягти сформульованої таким чином мети Савіньї використовував різні критерії тлумачення (засоби встановлення змісту норм): „граматичні”, „логічні”, „історичні” і „систематичні” засадничі моменти, на які спирається смисл закону [84].
“Граматичне” тлумачення повинне з'ясувати, який смисл можуть набувати слова закону виходячи з загальновживаної мови відповідного мовного середовища і мовних правил, якими користувався законодавець. При цьому йдеться про те, що потрібно з'ясувати „можливий смисл слів”, тобто обсяг значень, яких можуть набувати слова закону. Цей смисл може випливати з звичайного, загальноприйнятого мовного контексту або зі спеціальних визначень, дефініцій; при визначенні смислу спів за допомогою дефініцій застосовуються „логічні” прийоми, елементи тлумачення.
Савіньї особливо виділяв ці „логічні” елементи тлумачення, тобто логічні взаємозв'язки, які поєднують елементи думки, покладені в основу норми права[85]. Ці логічні взаємозв'язки мають вигляд наприклад синтаксичних конструкцій, які утворюються окремими словами норми, або ж вони можуть мати вигляд логічно утворених конструкцій, якими шляхом поєднання з іншими легальними („нормативними, тобто встановленими нормами права”) дефініціями описуються відносини, для регулювання („вирішення”) яких і створена норма права (див. §9 част. І). Щоправда такі самі логічні відносини, які існують не в одній і тій самій нормі, а між окремими нормами в рамках системи права, Савіньї описував не як “логічні”, а як „систематичні” взаємозв'язки.
„Систематичне” тлумачення поєднує окремі норми права, „розташовуючи” їх у контексті одні до одної, або, за словами Савіньї, „у внутрішньому взаємозв'язку, який поєднує всі інститути права і окремі правила в єдине ціле”. Савіньї брав до уваги певний загальний контекст, в якому поєднані правові норми, оскільки думка законодавця „лише тоді розпізнається з достатньо чіткістю, коли існує чітке уявлення про її взаємозв'язок з іншими нормами, про її функцію в межах такої взаємопов'язаної системи”[86]. Цей аргумент тлумачення грунтується на тому, що з його допомогою і на його основі воля законодавця може бути уточнена і таким чином її застосування, її чинність буде переконливішою.
З уявлення про сукупність норм як про взаємозв'язану систему можна почерпнути й інші аргументи тлумачення: так, переконливою виглядає ідея дотримання „єдності права”, згідно з якою тлумачити окремі норми треба так, щоб уникати між ними логічну протиріч, а також конфліктів між цілями, на досягнення яких спрямовані ці норми. Ці конфлікти необхідно розв'язувати шляхом досягнення справедливого і розумного балансу, компромісу; норма повинна узгоджено вписуватись в загальний контекст щонайменше вищих і рівних по рангу норм. Власне виправдовуючий, стверджувальний аргумент полягає тут у намаганні забезпечити взаємну узгодженість, несперечливість права і через це гарантувати правопевність. Таким чином, вирішення конфліктів спрямовується на досягнення справедливого і оптимального компромісу, задоволення суперечливих інтересів сторін того чи іншого конфлікту. Така „стримана”, „обмежена” постановка завдання тлумачення повертає „занадто” систематизований підхід до тлумачення у належне ставлення до нього, уникаючи непотрібних перебільшень[87]. Такого перебільшення припускався зокрема Савіньї, який пропонував розглядати всю систему права як понятійно-логічну систему і розпізнавати і пояснювати „внутрішні взаємозв'язки чи спорідненість всередині цієї системи на основі їхньої належності до однієї великої єдності всіх понять права і всіх його правил”[88].
Між нормами права простежується не лише систематичний, а й історичний контекст. Цей контекст може відігравати певну роль при визначенні змісту закону. Савіньї звертався до історичного контексту, щоб відтворити той стан, який існував на момент прийняття закону і який мав бути впорядкований законом. Він робив це для того, щоб „уявити собі і відтворити” те, яким чином закон повинен „втрутитись” в діюче право, „розташуватись” у ньому і розгорнути свою дію[89]. Таким чином і цей аргумент тлумачення повинен черпати силу своєї переконливості з того, що за його допомогою уточнюється творча воля законодавця.
Необхідність врахування при тлумаченні історично створених і в історичному контексті мінливих уявлень народу випливає і з інших підстав. Савіньї вчив, що право - це творіння народного духу, і його взаємозв'язок з загальною свідомістю народу зберігається “навіть з плином часу”; „отже право зростає разом зі зміцнінням, з розвитком народу”[90]. З цього погляду „історичний аргумент” черпає своє виправдання і обґрунтування з волі народу. Він (аргумент) „історично” розвивається разом із плином часу і набуває власних особливостей: право має своїм „природнім джерелом” волю народу, яка творить державу і право; при цьому як народ, так і його право перебувають у процесі розвитку[91]. За всіх застережень, які висуваються щодо цієї дещо застарілої „теорії народного духу”, можна дійти єдності у тому, що й виходячи з сучасних позицій, тобто з принципів демократичної леґітимізації, право повинне знаходити консенсус переважної більшості членів суспільства. Тому виглядає виправданим питання щодо пошуку і вибору того тлумачення, яке найповніше задовольняє критерії і уявлення щодо справедливості, які існували і панували у суспільстві на час видання закону, а також за умови врахування можливого зміщення цих уявлень у той чи інший бік (див. §4 част. III).