Смекни!
smekni.com

Елементарний курс міграційного права України (Чехович) (стр. 20 из 48)

• особливо важливі мости на залізничних магістралях і автома­гістралях державного значення;

• державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповід­ники, інші об' єкти культури, де зберігаються історичні, куль­турні цінності загальнодержавного значення тощо.

На таких об'єктах встановлюється пропускний режим, порушення якого є підставою для затримання особами служби охорони.

Право на свободу пересування обмежується і на певних територі­ях, що належать до природно-заповідного фонду України. Правовий режим таких територій визначається Законом України "Про природ­но-заповідний фонд України".

У статті 3 цього Закону міститься класифікація територій та об'єк­тів природно-заповідного фонду України. До них належать:

• природні території та об'єкти — природні заповідники, біо-сферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам' ятки природи, заповідні урочища;

• штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мис­тецтва.

Одним з основних засобів збереження територій і об'єктів при­родно-заповідного фонду є встановлення заповідного режиму. Згід­но зі статтею 14 зазначеного Закону режим територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду — це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяль­ності в них, порядок охорони, використання й відтворення їх при­родних комплексів. Він визначається відповідно до цього Закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.

86

Режим деяких об'єктів природно-заповідного фонду передбачає обмеження права на свободу пересування на їх території.

Статтею 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд Ук­раїни" встановлено вимоги щодо охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників. На території природних заповід­ників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природ­ний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти: будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'яза­них з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаш­тування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над тери­торією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що пе­ревищують установлені нормативи; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористуван­ня, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх поселення, гніздування, інші види корис­тування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушен­ня природних комплексів; мисливство, рибальство, інтродукція но­вих видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрун­товану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових дослід­жень.

Зазначені обмеження відповідно до статей 18, 21 цього Закону поширюються також на заповідні зони біосферних заповідників і на­ціональних природних парків.

Для використання природних ресурсів у межах територій і об'єк­тів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення не­обхідно отримати відповідний дозвіл, який видається державними управліннями екології та природних ресурсів в Автономній Республіці

87

Крим, областях, містах Києві і Севастополі в межах лімітів, установ­лених Міністерством екології та природних ресурсів України.

Обмеження права на свободу пересування передбачено у зонах са­нітарної охорони водних об'єктів, що встановлено Правовим режи­мом зон санітарної охорони водних об'єктів (затверджено Постано­вою Кабінету Міністрів України № 2024 від 18 грудня 1998 року).

На території, де забезпечується санітарна охорона від інфекцій­них захворювань, також можуть установлюватися обмеження права на свободу пересування і вільний вибір місця проживання. Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої вла­ди, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню й поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізич­них осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначає Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Санітарна охорона території України забезпечується проведен­ням профілактичних і протиепідемічних заходів та санітарно-епіде­міологічним наглядом у пунктах пропуску через державний кордон України і на всій території України.

Положення статті 29 Закону України "Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення" дозволяють в'їзд на територію України громадян України з країн (місцевостей), де зареє­стровано особливо небезпечні інфекційні хвороби, тільки за наявності документів, передбачених міжнародними угодами та санітарним за­конодавством України. Більш конкретно можливість обмеження права громадян України на повернення в Україну сформульовано у Правилах санітарної охорони території України, затверджених По­становою Кабінету Міністрів України № 696 від 24 квітня 1999 року. У пункті 12 Правил передбачено, що у разі невиконання вимог, пе­редбачених цими Правилами, органи Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України за поданням Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України, яке діє на підставі відповідного Положення, зат­вердженого наказом Міністерства охорони здоров' я України № 420 від 19 листопада 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 грудня 2002 року за № 960/7248), можуть заборонити в'їзд в Україну і виїзд з України транспортних засобів і осіб (громадян України, іноземців і осіб без громадянства), а також ввезення і виве­

88

зення з України вантажів, багажу та міжнародних поштових від­правлень.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" дипломатичні представництва, консульські установи, торговельні представництва України за кордоном у разі виникнення в країнах їх перебування особливо небезпечних інфек­ційних хвороб терміново повідомляють про це Міністерство охоро­ни здоров'я України. З урахуванням епідемічної ситуації Кабінет Міністрів України може встановити тимчасові обмеження та особ­ливі умови щодо транспортного сполучення з цими країнами, в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства з цих країн, а також ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої сировини, тварин, інших вантажів, товарів і предметів, що можуть бути фак­торами передачі інфекції, а також щодо виїзду громадян України до цих країн.

Виїзд громадян України до держав, перебування в яких пов'язане з високим ризиком захворювання на особливо небезпечні та небез­печні інфекційні хвороби, дозволяється після проведення їм відпові­дних профілактичних щеплень.

Обмеження права на свободу пересування запроваджується і на території, де забезпечується карантин тварин — особливий режим, який встановлюється на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію й ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних за­хворювань тварин, що допускає встановлення передбачених Зако­ном України "Про ветеринарну медицину" тимчасових обмежень у здійсненні прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них до­даткових обов'язків.

Карантин у місцях виникнення небезпечних захворювань вста­новлюється та скасовується рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцевого самовряду­вання міст обласного значення, у тому числі на території окремих господарств за поданням відповідного органу державної ветеринар­ної медицини, а в межах одного або кількох регіонів — за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Державного департаменту ветеринарної медицини.

Відповідно до статті 28 зазначеного Закону, в разі запроваджен­ня карантину можлива часткова або повна заборона, зокрема, дос­тупу сторонніх осіб та транспорту на територію ферми і до тварин­

89

ницьких приміщень, де запроваджено карантин, крім обслуговуючо­го персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму), пе­ресуватися на транспортних засобах у карантинній зоні. На дорогах при в' їзді у населені пункти, на ферми виставляється охорона, сто­рожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлюються знаки щодо обов' язкового об' їзду карантинної зони.

На час карантину може змінюватися режим роботи підприємств, установ та організацій. У виняткових випадках для здійснення ка­рантинних заходів та ліквідації осередків епізоотії разом з органами внутрішніх справ можуть залучатися військові частини Збройних Сил України відповідно до закону.

У разі встановлення карантину на значній території (область або кілька областей) Кабінет Міністрів України може вносити Президен­тові України пропозицію про цільову мобілізацію на період до двох місяців військовозобов' язаних спеціалістів з метою ліквідації осе­редків епізоотії.