Центральним питанням проекту Декларації ООН про права корінних народів є положення про право корінних народів на самовизначення. Міжнародне право містить лише загальні посилання на це право, не розкриваючи ні змісту, ні сфери його застосування. Зокрема, в Конвенції МОП № 169, яка не може вважатися універсальною, оскільки ратифікована незначною кількістю держав, для набуття статусу "корінного народу" немалого значення надається принципу самоідентифікації, інакше кажучи, власного бажання мати такий статус.
У статті 2 Конвенції МОП № 169 зазначається, що "самоіденти-фікацію народів як корінних або племінних треба вважати фундаментальним критерієм для визначення груп, які підпадають під дію цієї Конвенції". У статті 8 проекту Декларації ООН про права корінних народів закріплюється: "корінні народи мають колективні й індивідуальні права на збереження та розвиток власної ідентичності саме як корінних народів і на визнання їх такими".
Ґрунтуючись на суб'єктивному елементі самоідентифікації народом себе як корінного, кримськотатарський народ намагається здобути статус корінного народу, а не бути однією з національних меншин України.
Постановою Верховної Ради України "Про рекомендації учасників парламентських слухань "Проблеми законодавчого врегулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу та національних меншин, які були депортовані і добровільно повертаються в Україну" ті права, за від
199
новлення яких кримські татари вели активну боротьбу протягом кількох десятиліть в умовах колишнього Союзу РСР, визнано як сукупність прав корінного народу, насильницьки висланого зі своєї історичної батьківщини. Історична батьківщина кримських татар, на якій вони сформувалися як етнос, перебуває на території і під юрисдикцією Української держави.
Конституція України визначила Україну як унітарну державу (частина друга статті 2), про що свідчить також аналіз статті 133 Основного Закону України, згідно з якою Автономна Республіка Крим, поряд з областями України та містами Києвом і Севастополем, що мають спеціальний статус, є невід'ємною складовою частиною держави Україна та системи її адміністративно-територіального устрою, а не тільки територіального, із єдиним Українським народом — громадянами України всіх національностей.
Згідно з пояснювальною запискою Голови-доповідача ООН, право корінних народів на самовизначення вважається здійсненим, якщо вони через своїх представників реально беруть участь в управлінні демократичною державою і не потерпають від будь-яких перешкод для свого розвитку чи від дискримінації.
Актуальність цих політичних та правових проблем зумовили проведення Верховною Радою України 5 квітня 2000 року парламентських слухань "Проблеми законодавчого врегулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу та національних меншин, які були депортовані і добровільно повертаються в Україну". Враховуючи надзвичайну складність розв'язання питань, пов'язаних із масовим порушенням прав людини і прав народів на території колишнього Союзу РСР, та з метою визначення основних підходів і принципів щодо розробки відповідних законопроектів, Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 року схвалено рекомендації учасників парламентських слухань законодавчій гілці влади, Президентові України й органам виконавчої влади.
Верховній Раді України необхідно наповнити конкретним законодавчим змістом ті положення статей Конституції України, згідно з якими на території України поруч із титульною нацією визнається існування корінних народів і національних меншин.
Враховуючи весь спектр і складові етнополітичної ситуації в Україні, Президентові України як главі держави, гаранту дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина реко
200
мендовано реалізувати комплекс заходів з метою подальшої гармонізації міжнаціональних відносин, досягнення міжетнічного спокою, забезпечення прав кримськотатарського народу і національних меншин, що зазнали насильницької депортації, на здійснення реабілітації та повернення в місця історичного проживання. Президентові України рекомендовано вивчити питання про підписання Конвенції МОП № 169.
Кабінет Міністрів України має завершити розробку і внести на розгляд парламенту законопроект про концепцію державної етнона-ціональної політики, передбачивши в ньому комплекс правових і ет-нополітичних засад, підходів та управлінських дій, спрямованих на реалізацію конституційних положень щодо прав корінних народів, національних меншин і повернення депортованих, вдосконалювати нормативну базу для впорядкування питань, пов'язаних із поверненням, облаштуванням раніше депортованих, задоволенням їхніх соціально-економічних та культурно-освітніх проблем.
Разом з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування Кабінет Міністрів України має розробити і здійснити заходи, що стосуються забезпечення депортованих, які повертаються в Україну і поселяються у сільській місцевості, землями сільськогосподарського призначення, а з Фондом державного майна України — створити повноцінні можливості для участі цієї категорії осіб у подальших процесах приватизації майна. Планується переглянути співвідношення розподілу капіталовкладень для облаштування репатріантів різних національностей з метою переорієнтації їх на тих, хто вже повернувся в Україну.
У міжнародній сфері передбачено активізувати проведення консультацій для подальшого залучення допомоги в облаштуванні депортованих з боку інших держав, міжнародних організацій і фондів, розглянути можливість використання інвестиційних форм допомоги.
Парламентською Асамблеєю Ради Європи у Страсбурзі 5 квітня 2000 року на тринадцятій сесії докладно розглядалися проблеми репатріації й інтеграції кримських татар. З метою уникнення соціальної деградації кримських татар, які повертаються, Парламентською Асамблеєю Ради Європи 5 квітня 2000 року прийнято Рекомендацію 1455 (2000) "Репатріація та інтеграція кримських татар", яка визначила конкретний перелік заходів, для виконання яких потрібні, зокрема, програми міжнародної допомоги та сприяння, на підставі вив
201
чення досвіду застосування Рамкової конвенції про захист національних меншин 1955 року, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 року, Гаазьких рекомендацій 1996 року щодо освітніх прав національних меншин, а також рекомендацій, затверджених в Осло в лютому 1998 року стосовно лінгвістичних прав національних меншин, розробка або інтенсифікація спеціальних схем у сфері освіти й працевлаштування.
Для забезпечення ефективного представництва кримських татар в органах державної влади та органах місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим звернено увагу Кабінету Міністрів України та регіональної влади Автономної Республіки Крим на вивчення досвіду інших держав — членів Ради Європи у сфері представництва національних меншин та корінних народів.
Остання рекомендація пов'язана з офіційним визнанням традиційного представницького органу кримських татар — Меджлісу кримськотатарського народу. Це дасть юридично обґрунтовану можливість залучення Меджлісу до прийняття політико-правових рішень, до будь-яких переговорів та обговорень, що стосуються долі кримськотатарського народу.
Відповідно до цієї рекомендації Указом Президента України № 573 від 7 квітня 2000 року затверджено Положення про Раду представників кримськотатарського народу (далі — Рада), яка є консульта-тивно-дорадчим органом при Президентові України.
Основними завданнями Ради, що у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та зазначеним Положенням, є:
• аналіз і прогнозування політико-правових, соціально-економічних, культурних та інших питань, пов' язаних з поверненням, облаштуванням, адаптацією депортованого кримськотатарського народу та його інтеграцією в українське суспільство, підготовка і внесення пропозицій Президентові України щодо вирішення цих проблем, а також з питань фінансування державних і республіканських програм, пов' язаних з поверненням в Україну, облаштуванням кримських татар, їх працевлаштуванням, а також щодо визначення пріоритетних напрямів використання коштів на такі цілі;
• участь у реалізації заходів щодо вирішення політико-правових, соціально-економічних, культурних та інших проблем, пов'язаних з поверненням, облаштуванням, адаптацією депорто
202
ваного кримськотатарського народу та його інтеграцією в українське суспільство;
• участь у розробленні проектів актів законодавства України та державних програм з питань, пов'язаних із поверненням, адаптацією депортованого кримськотатарського народу та його інтеграцією в українське суспільство і збереженням його етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;
• аналіз стану виконання законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим і рішень Ради міністрів Автономної Республіки Крим з питань, пов' язаних з поверненням кримських татар, і внесення відповідних пропозицій;
• сприяння узгодженню позицій громадських організацій кримських татар, консультативно-дорадчих органів й органів державної влади з метою ефективного вирішення політико-пра-вових, соціально-економічних, культурних та інших проблем, пов'язаних з поверненням, адаптацією депортованого кримськотатарського народу та його інтеграцією в українське суспільство.