Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію".
Стаття 1 Закону України "Про імміграцію" роз'яснює, що:
• імміграція — прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
• іммігрант — це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
• дозвіл на імміграцію — рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції (Указом Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про імміграцію" від 7 серпня 2001 року на Міністерство внутрішніх справ України покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції) та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію в Україну;
• посвідка на постійне проживання — це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні;
104
• квота імміграції — гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надавати дозвіл на імміграцію в Україну протягом календарного року. Юридична енциклопедія визначає термін "квота" (від. лат. диоіа (рагз) — яка (частина)) як допустиму величину (частку, міру, норму, відсоток), встановлену законодавчо чи в межах угоди для кожного з її учасників. З-поміж інших різновидів (експортна, імпортна, виборча, податкова) виокремлюється імміграційна квота — норма в'їзду до країни іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Встановлення імміграційної квоти для іноземців та осіб без громадянства та її формування, як правило, виконавчою владою є елементом державної міграційної політики конкретної держави. Наприклад, наявність імміграційної квоти передбачено Законом Російської Федерації "Про правове положення іноземних громадян в Російській Федерації", який набрав чинності з 1 листопада 2002 року.
Відповідно до зазначеного Закону стосовно трудівників-мі-грантів запроваджується імміграційна квота, встановлення якої покладається на виконавчу владу суб'єктів Російської Федерації, а затвердження — на відповідні федеральні органи. Так, у 2003 році за пропозицією Міністерства праці Російської Федерації квота становитиме в цілому 500 тис. чоловік. У Москві річна квота для трудівників-мігрантів передбачає 90 тис. чоловік.
Однією з основних засад міграційної політики України є регулювання імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства шляхом упорядкування кількісного та якісного складу іммігрантів за допомогою системи диференційованих квот, застосування загальноприйнятого у світі селективного підходу, що забезпечить таку структуру імміграції, яка відповідатиме національним інтересам держави.
За статтею 4 Закону України "Про імміграцію", імміграційна квота встановлюється рішенням Кабінету Міністрів України (не пізніше ніж 1 березня поточного року) виходячи з таких категорій іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше ста
105
тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.
Відповідно до Порядку формування квоти імміграції, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26 грудня 2002 року, квота імміграції в Україну формується на підставі пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади за категоріями іммігрантів, за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації).
Пропозиції щодо формування імміграційної квоти повинні ґрунтуватися на результатах аналізу імміграційного процесу в попередньому календарному році та враховувати необхідність максимального обмеження такої квоти в Україну іноземців та осіб без громадянства з країн походження значної кількості незаконних мігрантів. Перелік цих країн щороку визначається Міністерством закордонних справ України.
Поза квотою імміграції дозвіл на імміграцію в Україну може надаватися таким категоріям іммігрантів:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.
Як свідчить аналіз цих положень Закону, а також Закону України "Про громадянство України" для осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", надан
106
ня дозволу на імміграцію в Україну поза імміграційною квотою тісно пов'язано з питаннями громадянства України.
Крім того, надання дозволу на імміграцію в Україну поза квотою імміграції може бути одним із стимулюючих факторів для імміграції в Україну.
Порядок надання дозволу на імміграцію в Україну на постійне проживання та необхідні документи встановлено статтею 9 Закону України "Про імміграцію", а Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію й поданнями про його скасування і виконання прийнятих рішень затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26 грудня 2002 року. Цей порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну іноземцям та особам без громадянства, поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також повноваження центральних органів виконавчої влади України, підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну подаються:
• до територіальних підрозділів органів внутрішніх справ — іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах;
• до закордонних дипломатичних і консульських установ України за місцем постійного проживання — іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають за межами України.
Заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають за межами України, особисто подають до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем постійного проживання. У разі поважних причин (хвороба, стихійне лихо тощо) така заява може надсилатися до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися будь-якою фізичною особою.
За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну подають їхні законні представники.
Якщо в Україну іммігрує один із батьків (батько чи матір), якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він
107
(вона) не заперечує проти імміграції в Україну дітей разом з батьком (матір' ю). У разі відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу (як правило, суду) про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Для отримання дозволу на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства до заяви додають такі документи:
1) копію документа, що посвідчує особу (підтверджує громадянство (підданство)) чи статус особи без громадянства;
2) три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
3) документ про місце проживання особи (в Україні та за кордоном);
4) документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі), документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо);
5) документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію, туберкульоз (активна форма), ВІЛ-інфекцію, інші інфекційні захворювання, що перебувають у стадії загострення, до періоду одужання або закінчення періоду носіння збудників інфекційних хвороб відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров' я.
Вимога щодо документа про відсутність у заявника певних хвороб не поширюється: на одне з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України; дітей і батьків громадян України; осіб, імміграція яких становить державний інтерес для України.