Смекни!
smekni.com

Безполучникові складні речення у прозі Г. Тютюника (стр. 10 из 25)

1) речення, у яких опорне слово вказує на вираження думки, передачу повідомлення;

2) речення, опорне слово яких підводить, готує до сприймання об'єкта дійсності, не називаючи сам акт сприйняття.

Складні конструкції, що належать до першої групи, по-різному кваліфікуються дослідниками безсполучникових речень. у навчальних посібниках з української мови для вузів, зокрема за редакцією Б.М.Кулика, їх названо сполуками, подібними до складнопідрядних із підоядними підметовими і додатковими, у яких друга частини виступає у відношенні до першої в ролі її підмета чи додатка. У такому підході виразно помітно граматичне і синтаксичне ототожнення речень із розгортаючою частиною зі сполучниковими складними одиницями, у яких підрядний компонент сприймається як розгорненнмй підмет чи поширений додаток. На нашу думку, це дещо змінює специфіку семантико-синтаксичних ознак безсполучникових структур, які схожі на названі складнопідрядні речення, та не однотипно з ними ні сематично, ні граматично.

Трохи по-іншому трактуються складні сполуки розглядуваного різновиду в академічному п'ятитомному виданні "Сучасної української літературної мови" за редакцією І.К.Білодіда. Як і в класифікації М.С.Поспелова, їх віднесено до конструкцій із синтаксичним зв'язком пояснення. Їх поділено на дві групи: 1) безсполучникові речення, у яких пояснююча частина виступає у функції підмета, тому вони називаються синтаксично синонімічними до складнопідрядних із підрядним підметовим; 2) безсполучникові речення з пояснювально - об'єктними відношеннями, у яких пояснююча частина є розгорнутим додатком до головної частини; такі конструкції виступають синтаксичними варіантами до складнопідрядних речень із підрядними додатковими. С.І.Дорошенко вважає, що визнання аналізованих конструкцій як синтаксичних одиниць пояснювального значення знаменує відхід учених від погляду, за яким розглядувані сполуки – це ті самі складнопідрядні, але з пропущеними сполучниками.

Важливими у вивченні безсполучникових конструкцій взагалі, і аналізованого різновиду зокрема, є погляди В.А.Бєлошапкової. За структурними ознаками складні структури цієї групи дослідниця відносить до речень із не зайнятою у першій частині синтаксичною позицією, тобто у перпозитивному компонентові відсутній підмет або сильнокеровна форма. В.А Бєлошапкова відзначає подібність у структурі безсполучникових і з'ясувальних складнопідрядних речень: наявність в одній із частин обох конструкцій опорних слів певної семантики і незаміщена синтаксична позиція при них. Проте виділяється і низка відмінностей, що полягають у можливості чи неможливості застосування опорних слів і в характері оформлення категорії особи, модальності й питальності. Ці розрізнення, як визначає В.А.Білошапкова, "не дозволяють бачити в безсполучникових реченнях з незамінною синтаксичною позицією у складі однієї з частин варіанти з'ясувальних складних підрядних речень"[5,с.241]. за допомогою цього висновку є можливість встановити значеннєву своєрідність аналізованих конструкцій і виявити їх співвіднесеність зі сполучниковими реченнями.

Справді, суб'єктно-з'ясувальні та об'єктно-з'ясувальні складнопідрядні конструкції і безсполучникові структури з розгортаючими відношеннями дещо подібні способами вираження опорних слів першої частини. Так, у сполучникових об'єктно-з'ясувальних конструкціях і безсполучникових з розгортаючою частиною однаковою мірою вживаються такі семантичні групи опорних слів: лексеми на позначення повідомлення і розумової діяльності, інтелектуального відчуття і сприймання зовнішніми органами, волевиявлення і почуття. наприклад: "Адже ти бачиш, як мало в артілі робочих рук" – "Сам бачив, два ящики оружжя у дворі закопували"; "А ви знаєте, що то голова сільради" – "Знаю, уже сьогодні ти мене шукатимеш, ганчірник плюгавий".

Безсполучникові складні речення з розгортаючими відношеннями можуть трансформуватися у складнопідрядні об'єктно-з'ясувальні речення і навпаки, наприклад: "Вона відкрила очі і побачила, що поранений підвівся і, обпершись руками об лаву, озирається навкруги [,ніби шукае когось]" - Вона відкрила очі і побачила, поранений підвівся і, обпершись руками об лаву, озирається навкруги [,ніби шукае когось] і "Я думав – покинули мене" – Я думав , що покинули мене.

Схожими є також і засоби вираження опарного слова першої частини в суб'єктно-з'ясувальних складнопідрядних структурах і в безсполучникових реченнях аналізованого різновиду. Головний член оформляється:

а) дієсловом із постфіксом -ся;

б) дієсловом минулого часу у формі середнього роду;

в) безсполучниково-предикативною формою на -но, -то і категорією стану.

Однак С.І.Дорошенко зауважує, що такий паралелізм у вживанні сполучникових конструкцій аналізованого різновиду не слід сприймати як підтвердження їх однотипності у вираженні об'єктно- і суб'єктно- з'ясувальних відношень. Ми поділяємо думку дослідника про те, що "наявність чи відсутність сполучника – важливий структурно –граматичний показник відмінних типів складних речень – сполучникових і безсполучникових, завдяки якому створюються специфічні граматичні відношення предикативних інгредієнтів, своєрідна семантик" [31,с.58].

Підрядні компоненти в складнопідрядних реченнях підпорядковані головній частині формально і семантично і реалізують валентні властивості опорних слів головної частини [31,с.64] та виконують роль поширених членів – підмета чи додатка, що створює граматичну одночленність складнопідрядної сполуки. Завдяки сполучникам виникають суб'єктні й об'єктні відношення. Сполучники надають складним структурам ознак з'ясування.

За відсутності сполучника зникає підпорядкованість частин, не має поділу на головну і підрядну, а відтак і з'ясувальних відношень. У безсполучникових конструкціях другий компонент вступає у відношення смислового розгортання змісту опорного слова попереднього складника, тобто у відношення, при якому складові частини функціонують, на думку С.І.Дорошенка, "із значенням репрезентуючого і репрезентованого інгредієнтів" [31,с.64]. Репрезентуюча частина значенням лексичних елементів вказує на розкриття думки, спрямовує увагу на зміст мовлення. Функція другого компонента – передавати думку, виражати повідомлення. Тобто перший складник націлю на повідомлення, програмує його, другий формулює те, що має розкриватись, висловлюватись. За такого співвідношення частин інформативне навантаження несе в собі другий складник. Перша частина семантично обслуговує другу і в той же час виконує структурно – організуючу роль. У взаємозв'язку названих ознак компонентів – семантико-структурна природа цих речень: у них перша частина відіграє структурну, а друга – семантичну роль.

Отож, зіставлювані сполучникові і безсполучникові конструкції відмінні за синтаксичним відношенням частин, тобто різні за вираженням граматичного значення. Значить, при лексемах на позначенням мовлення, почуття, думки, сприйняття у системі складних речень реалізується два види відношень: у сполучникових - з'ясування, у безсполучникових – семантичного розгортання. Тому ми можемо зробити висновок про те, що аналізований різновид безсполучникових структур семантично не співвідноситься зі сполучниковими, хоч і не виключає введення в названі конструкції сполучників, бо результатом їх наявності чи відсутності є утворення різних граматичних значень.

Специфіка розгортання змісту опорного слова попередньої частини полягає у тому, що припускається можливість поєднання складників, співвідносних зі складнопідрядними суб'єктно-з'ясувальними й об'єктно-з'ясувальними реченнями і виявляється здатність до поєднання таких компонентів, які в сполучникових зв'язках не існують. Ми поділяємо думку тих дослідників, які пояснюють широке охоплення різноманітних конструкцій із цим відношенням компонентів граматичною природою безсполучникових речень: "їх граматичною двочленністю на відміну від синтаксичної одночленності сполучникових речень з'ясувального значення" [31,с.65]. граматична двочленність дає змогу передавати репрезентований складник у будь-якому структурному оформленні, у тому числі й такому, якого немає у зв'язках підрядної і головної частин складнопідрядних речень. Не співвідносними зі сполучниковими є такі безсполучникові конструкції, у яких, на думку С.І.Дорошенка, друга частина становить:

а) номінативну структуру;

б)пряму мову в формах наказового способу;

в)пряме чи непряме питання, оформлюване з допомогою деяких питальних слів [31,с.65].

У безсполучникових структурах із розгортаючим складником між першим і другим компонентом встановлюються смислові відношення репрезентуючого і репрезентованого. Репрезентуючими в них виступають опорні слова, що виражені тими самими морфологічними одиницями. Які вживаються у конструкціях із розгортаючою частиною. Відмінність їх у тому, що вони не перетворюються у складнопідрядні. Наприклад: "[Чиясь сердита рука схопила його за шинелю.] Обернувся – чабан"; "Тмко розгорнув – білизна".

У таких випадках говорити про пропуск сполучника чи сполучного слова вважаємо некоректним.

Не аналогійну до складно підрядних речень структуру має безсполучникова конструкція, що передає "повідомлення про повідомлення", тобто утворення з прямою мовою, у яких пряма мова включає форми наказового способу.

Під поняттям "пряма мова" прийнято розуміти точне, об'єктивно відтворюване висловлювання, передане так, як воно було або могло бути проказане, із збереженням лексичних, синтаксичних та інтонаційних ознак [50,с.349;68,с.16]. За нашими дослідженнями, у безсполучникових сполуках, що передають "повідомлення про повідомлення", сказане кимось вставляється в мовлення повідомляючої особи, наприклад: "Кажуть – усе добре"; "Командир завжди говорив: ану, Охріме Сазоновичу, дайош пісню!"; "Говорили дурневі: сиди дома". Але пряма мова може включати і власні слова того, хто говорить: "Отже, я тобі раджу – подовбай землю, подумай"; "Дуже я вас, дядьку Григоре, проситиму : наглядайте за нею"; "А я тобі кажу: надінь".