За нашими даними, у творах Г.Тютюнника кількісно переважають конструкції зі "зворотною" послідовністю, а структури із "прямою" послідовністю займають периферійну позицію. Значення "прямої" послідовності виявляють співвідношення присудків, виражених формами теперішнього і майбутнього часу: "Ні ти, ні я нічого не знаємо, інакше обом попаде"; інфінітиву і майбутнього часу: "Двох котів у мішок саджати не можна – покусаються"; "Ферми наці треба переобладнувати, інакше корови потопляться"; минулого часу і минулого у значенні майбутнього: "Село заніміло і прищулилося: ось-ось повинні були вступити німці".
"Зворотна" часова послідовність передається у такому співвідношенні форм присудків, що збігаються з реальним вираженням часу: теперішній – минулий: "Раптом чоловік насторожується: з білої мли почулося коняче хропіння"; інфінітив – минулий час: "Зайця тепер трудно зустріти: озимина підросла". Інших варіантів співвідношень форм присудків нами не зафіксовано.
При збігові часових форм присудків наступність – попередність розрізняється або за смислом, або за наявністю форм доконаного виду в обгрунтовуючому компонентові:
а) теперішній – теперішній: "Підозра Гнатова розвіюється: виконавець спить на столі під телефоном";
б) минулий – минулий: "Копав Яким – не знайшов: зброя була під самим порогом зарита"; "Зробилося затишніше, - увійшли в хутір"; "Тимко здивовано звів на переніссі брови, він уже десь чув цей сміх"; "Запахло мерзлими стріхами – назустріч кинулись хати"; "Вийшов на галявину – і закляк на місці: перед ним стояли озброєні люди"; "В душі Оксен непокоївся: весна видалася засушливою".
Отож, на відміну від причиново-наслідкових речень, у яких вираження часового значення попередності – наступності відбиває реально існуючу послідовність "причини – наслідку", у конструкціях обґрунтування з відтінком причини, часове вираження допускає передачу послідовності дії й у формулі "наступне – попереднє", й у формулі "попереднє – наступне".
"Пряма" і "зворотна" часова послідовність може виражатися співвідношенням часово-способових форм і в конструкціях, перша частина яких формулює наказ, прохання. З присудком препозитивного компонента, вираженого формою наказового способу, співвідносяться дієслова у різних формах часу, припускаючи перенесення дії у план минулого, теперішнього і майбутнього часу. Характерним для відношень наказового способу з минулим і теперішнім часом є вираження "зворотної" послідовності, наприклад:
а) наказовий спосіб – минулий час: "Не жени бичків, Тимку, бідна худоба зовсім охляла"; "Святий Миколаю-угоднику, заступнику роду християнського, возверни утрату мою, я ж тільки молочком на світі й жила, тільки ним і годувалася"; "Іди хутчій, корову вкрадено!";
б) наказовий спосіб (або дійсний у значенні наказового ) – теперішній час: "Не гнівайтеся – час тепер, самі знаєте, воєнний"; "Хлопці, не беремо землі, вона й так наша".
Введення наказової модальності у перший складник і дієслів у формах майбутнього часу у другий передає зазвичай "пряму" часову послідовність: "Дістати рушники і портрет, інакше я не прийму старостат"; "Готов он харчі – поїдемо сіно косити на Пісочкове". Отож, у безсполучникових структурах і з дієслівними формами минулого і теперішнього часу наказовість виступає із значенням наступності: наслідок, виражений наказовим способом, іде за причиною, що зумовила його. У співвідношенні наказового способу і форм майбутнього часу, навпаки, наказовість сприймається зі значенням попередності, тому наслідок, переданий імперативом, темпорально передує причині. Отже, розгляд часових і способових співвідношень присудків речень, які виражають обгрунтування з відтінком причини, показує, що часова співвідносність у них тісно переплітається з модальними характеристиками [31,с.122].
Наявність структур із модальним відтінком першого інгредієнта стала основою для поділу конструкцій обґрунтування з відтінком причини на групи. Одні дослідники виділяють дві групи : власне-з’ясувальну і наказово-з’ясувальну, інші до названих груп додають ще бажально-з’ясувальні та питально-з’ясувальні речення [58, с.349; 48, с.116; ,31 с.122]. У власне-з’ясувальних конструкціях додається обґрунтування якому-небудь стверджувальному чи заперечувальному судженню; наказово-з’ясувальні структури огрунтовують ту чи іншу вимогу сказаного; друга частина бажально-з’ясувальних речень розкриває те, чому відповідна дія є бажаною; у питально-з’ясувальних синтаксичних одиницях сигналом до появи обґрунтування причини висловленого можу бути питальність першого компонента: "Куди пропиваєш, вона грошей коштує?"
Окрему групу структур обґрунтування з відтінком причини становлять речення, у другому складникові яких містяться займенникові слова зі значенням збільшеної міри прояву якості, дії або стану: "Він косив повагом, раз за разом махаючи косою і майже на відчуваючи її в руках, така вона була легка" Займенники такої семантики стають на перешкоді перетворення конструкцій причинового обґрунтування у речення причиново-наслідкові. Транспозиція частин спричиняє утворення складнопідрядних структур із підрядними означальними за умовами введення сполучного елемента: "Така вона була легка, (що)він косив повагом, раз за разом махаючи косою і майже не відчуваючи її в руках".
Проте конструкції, що передають обґрунтування з відтінком причини є стилістичними синонімами таких складнопідрядних речень ,у яких підрядний компонент приєднується до головного за допомогою сполучників бо, тому що, оскільки. Їх відмінність – у можливості/неможливості відтворювати динаміку називання факту і його обґрунтування.
Отже, структурні обмеження, які накладаються га можливості перетворення конструкцій причинового обґрунтування у причиново-наслідкові шляхом транспозиції, засвідчують те, що не завжди можлива зміна причиново-наслідкових речень у синтаксичній одиниці причинового обґрунтування. Як засвідчують наші дослідження, структури причинового обґрунтування і причиново-наслідкові не є конструкціями одного виду, а становлять окремі різновиди безсполучникових речень із властивими їм своєрідними, інтонаційними і семантичними особливостями.
У мовознавчій літературі статус безсполучниковий речень, у яких одна з частин має значення мети, остаточно не визначений. В одних джерелах наголошується, що складнопідрядні з підрядними мети "відповідних їм складних безсполучникових речень не мають" [25, с.179]. В інших джерелах такий різновид безсполучникових речень взагалі не згадується [61, с.113,170].
Частина вчених розглядає складні синтаксичні одиниці, другий компонент яких вказує на мету дії, зазначеної у першому, у складі конструкцій причинового обгрунтування, вважаючи мету додатковим відтінком основного значення причиновості [67, с.63]. Деякі автори, які виносять структуру зі значенням мети в окрему групу, бачать їх лише "подібними до складнопідрядних речень з підрядними мети" [48, с.119].
Суперечності у визначенні місця цих конструкцій у класифікації різновидів безсполучникових структур зумовили, на думку С.І.Дорошенка, неначе поширеність їх у мові та деяку конструктивну спорідненість і семантичну близькість із реченнями причинового обгрунтування [31, с.124].
Ми вважаємо, що значення мети певною мірою близьке до семантики причинового пояснення здатністю обгрунтовувати дію, що передається першою частиною конструкції. Проте обгрунтування дії препозитивного складника у реченнях зі значенням мети лише супроводжує виразно позначувану мету, на яку націлює чи вказує дія першого компонента: "Іди, товариша купати будемо". У цій фразі другий інгредієнт не становить обгрунтування висловленої у першій частині пропозиції, а розкриває її мету.
Вираження саме цільового значення другим компонентом дає підстави виділяти такі конструкції в окремий семантичний різновид речень [31, с.125].
На розрізнення структур, другий компонент яких виражає мету, і конструкцій із причиновим обгрунтуванням вказує також і несхожість видо-часових відношень присудків співвідносних складників. Безсполучникові речення із частиною, що вказує на мету дії, виражають значення часової послідовності лише у "прямому" розташуванні "попередності-наступності" дій. Як зазначалось раніше, контрукції обгрунтування з відтінком причини відтворюються і в значеннях одночасності ,і в часовій послідовності як з "прямим", так і зі "зворотним" розміщенням "попередності-наступності". Це означає, що порівнювані структури не однакові у граматичному вираженні препозитивних частин за часовим значенням попередності-наступності.
Крім того, співвідношення часових форм присудків при вираженні "прямої" послідовності не обмеженні у реченнях причинового обгрунтування, а структури з компонентом мети виразно окреслюються вузьким вживанням співвідносних форм, що відбиває специфіку цільового значення, зверненого в майбутнє.
Граматисти зауважують, що "пряма" часова послідовність у реченнях із складником мети може передаватись дієсловами, вираженими різними формами часу, що відбивають об’єктивне співвідношення часу. Проте зовсім не досліджені випадки співвідношення будь-яких дієслівних форм у першому компоненті з формами минулого часу у другому складникові.