Мовознавці стверджують про дещо іншу роль займенникових прикметників. Співвідносячи другу частину з першою, вони виступають разом з цим у ролі обставин, а це зумовлює неможливість їх пропуску, оскільки речення втратять свої семантико-синтаксичні ознаки: "Я одного разу підзирав за одною парою, так цілувалися". Дослідниками також помічено, що конструкції із займенниковим прислівником трапляється значно рідше, ніж складні структури з вказівними займенниками. У прозі Г.Тютюнника речення, коментуючи частина яких до свого складу включає займенниковий прислівник, займають периферійну позицію.
Отже, проаналізовані конструкції із коментуючою частиною об’єднуюються спільністю відношень компонентів: друга частина коментує першу.
Різновид речень із коментуючим складником не співвідноситься з жодним видом складних сполучникових речень. І в цьому його своєрідність Б структури виражають відмінне від сполучникових конструкцій значення.
В основі смислових відношень частин речень із доповнюючим компонентом лежать відношення доповнення або додаткового зауваження, тобто другий інгредієнт конструкції не служить ні уточненням слова першого складника, ні його коментарем, а поширює думку про особи, предмети, дії, обставини: "Ось кому все одно, їм хоч на край світу їдь"; "Цей поставить ферму, в нього й бики будуть доїтися". У таких конструкціях взаємозв’язок частин встановлюється з їх семантичного наповнення. Другий складник продовжує інформацію, називає додаткові дані про висловлення в першому інгредієнтові, що сприймається як його пояснення. На такому взаємовідношенні будуються фраза з доповнюючою частиною. За цією ознакою такі конструкції і відрізняються від інших структур із пояснювальною семантикою. Речення з компонентом додаткового зауваження становить семантично неоднорідний різновид. За характером смислових відношень між частинами і окремими ознаками структури С.І,Дорошенко поділяє їх на кілька груп:
1) речення з доповнюючо-роз’яснювальною частиною;
2) речення з доповнюючо-тлумачним компонентом;
3) речення з доповнюючо-оціночно-висновковим складником;
4) речення з доповнюючо-поширюваною частиною [31,с. 85],
Групу конструкцій із доповнюючо-роз’яснювальним компонентом становлять речення, у яких другий складник є додатковим зауваженням означального характеру до іменника першої частини. Дослідники зауважують, що смислову співвідносність з елементом першого компонента виявляють:
а) особові займенники;
б) займенникові прислівники.
У творах Г.Тютюнника нами зафіксовано такі структури з доповнюючим компонентом, який містить особові займенники: "Підійдеш до товариша Стукача – він тобі все розкаже"; "Кузеві походеньки були успішними: незабаром він з’явився до Сергія в хату в супроводі Бовдюга, Латочки і Павла Гречаного"; "Оце ж садиба Вихорів, він її знає"; "Ходить, позакладавши в кишені руки, ще йому й молока в глечик наливають".
Значно рідше зустрічаються речення, в яких у другій частині стоять займенникові прислівники: "Принеси його торбу, там должні ковбаси буть".
У конструкціях із доповнюючо-роз’яснювальними відношеннями займенники і прислівники виконують функцію семантичного зв’язку препозитивного складника з постпозитивним.
Речення цієї групи семантично не співвідносяться з жодним різновидом сполучникових структур, хоч їх будова і припускає можливість введення сполучних слів який, де, але за умови обов’язкового зняття займенника або прислівника другої частини. Тоді безполучникові конструкції з доповнюючим складником перетворюються у складнопідрядні речення з означальною підрядною частиною. "Підійдеш до товариша Стукача – він тобі все розкаже „– Підійдеш до товариша Стукача, який тобі все розкаже".
Як і в інших видах безсполучникових конструкцій, підстановка сполучників у структурах із доповнюючо-роз’яснювальними відношеннями не тільки впливає на структуру речень, але й змінює граматичне значення. Через це граматисти твердять про семантичну невідповідність зіставлюваних конструкцій. Тому їх не слід розглядати як синтаксичні синоніми.
Речення з другою доповнюючо-тлумачною частиною об’єднують компоненти, постпозитивний з яких становить тлумачення незрозумілого слова, вжитого у препозитивному складникові. Роз’ясненню може піддаватись іншомовне слово чи сполука слів або маловживане слово. У прозі Г.Тютюнника конструкції другої групи нами не зафіксовані.
У речення із доповнюючо-оціночно-висновковими відношеннями друга частина дає висновок висловленому у першому компоненті, поєднуючи це з оцінкою, яка залежить від семантики лексем і виявляється більшою чи меншою мірою. Обов’язковим структурним елементом другої частини є вказівні займенники то, це (оце)те, які співвідносять доповнюючий компонент з усім препозитивним складником: "Нікуди вони не ходили, це я тобі набрехав"; "А нічого того не буде, то все – бабські випадки".
Обов’язковість займенника у будові другої частини робить неможливим трансформацію структур із доповнюючо-висновковими відношеннями у сполучникові речення: вони не співвідносяться з жодним із різновидів сполучникових конструкцій.
Безсполучникові речення з другим доповнюючо-поширюваним компонентом передають додаткові зауваження без ознак роз’яснення, тлумачення чи оцінки. Такі доповнення можуть торкатися змісту всієї препозитивної частини, але можуть пов’язуватись і з одним чи кількома її лексичними елементами, наприклад: "Бо ті лящі дуже на сковороді кидаються: я вітчима свого одлупцював"; "Ну, пожди ж, проклятий виродку, я тебе провчу"; "Тепер його старість забезпечена: удвох із батьком швайкою на піч підсаджуватимуть"; "Чугай уже завів мотор: німецька техніка опанована"; "Уже он прийшов Гаврило, пора виїжджати"; "Вона не похитнулася, тільки ліве крило подалося назад"; "Скільки я на йому того пруття побив – до неба тин можна було б загородити"; "Харчі є – на двох вистачить"; "Уже зажав старий грудьми голову сина, підім’яв під себе – напирала стара степова сила на молоду, вимірюючи її витривалість"; "Закипіло в мене серце – сім шкур би з них зідрав за таку шкоду"; "Він зняв його з голови і побачив руде п’ятенце: угорі на драбині сиділа курка і насмішкувато дивилась вниз".
За нашими дослідженнями, речення з доповнюючо-поширюваною частиною серед усіх груп доповнючих безсполучникових конструкцій займають центральну позицію у прозі Г.Тютюнника.
Отже, названі семантичні ознаки речень із доповнюючим компонентом засвідчують те, що доповнення, поширення сказаного характеризується різноманітним значенням, відтінки яких розпізнаються у конкретному смисловому наповненні безсполучникових конструкцій.
Отож, розуміння семантики терміна "пояснення" як розвитку змісту основного складу висловлення шляхом його деталізації зумовило розмежування в безсполучникових скдладних реченнях – синтаксичних відношень розгортання, уточнення, коментування і доповнення. Відповідно до синтаксичних відношень виділяється чотири різновиди конструкцій із пояснювальними відношеннями: з розгортаючою, уточнюючою, коментуючою, доповнюючою частинами. Кожен із названих різновидів характеризується відмінними семантико-структурними і стилістичними особливостями.
Важливою структурною ознакою аналізованих різновидів речень є порядок розташування компонентів як засіб вираження смислових і синтаксичних відношень. У препозиції стоїть пояснювальний складник, у пост пропозиції – пояснюючий. Транспозиція частин спричиняє втрату змісту або перетворення безсполучникової складної структури в інший семантико-синтаксичний вид.
Помітну роль в організації структурної схеми речень відіграють лексичні елементи. Відповідно до місця їх розміщення в складових частинах конструкції із пояснювальними відношеннями поділяються на дві групи: 1) речення з лексичним елементом у препозитивному компонентові; 2) речення з лексичними одиницями у постпозитивному складникові. До першої групи належать конструкції з розгортаючою та уточнюючою частинами, до другої – з коментуючою і доповнюючою. Лексичними елементами у першій групі є дієслова, займенники, іменники, прикметники, числівники, займенникові прислівники, у другій – вказівні й особові займенники, займенникові прислівники.
Функції лексичних елементів у цих групах неоднакові. Лексеми першого компонента своїм значенням передбачають пояснення, втіленням якого стає другий складник безсполучникового речення. Лексичні одиниці постпозитивної частини співвідносять другий компонент із першим як пояснююче до пояснюваного.
Згідно зі значенням лексичних елементів ,яке визначає характер відношень між першою і другою частинами, конструкції першої групи поділяються на дві підгрупи: речення з розгортаючою частиною, у яких роль структурного елемента відіграють дієслова певного значеннєвого наповнення, і уточнюючі, у яких пояснюваними словами є іменники, прикметники, числівники, займенники, прислівники. З лексичних елементів другої групи закріпленістю за підгрупами конструкцій характеризуються лише займенники: вказівні становлять конструктивну рису коментуючих структур, особові і вказівні – доповнюючих. Займенникові прислівники властиві обом різновидам речень.
За наявності названих виразних конститутивних лексичних елементів, які визначають семантико-синтаксичні відношення і становлять структурні ознаки всієї конструкції, участь часових, видових і способових форм дієслів – присудків у формуванні між складовими компонентами речень із пояснювальними відношеннями стає мінімальною. У цьому їх важлива синтаксична риса, за якою вони відрізняються від інших видів безсполучникових структур.