Смекни!
smekni.com

Безполучникові складні речення у прозі Г. Тютюника (стр. 20 из 25)

Нами зафіксовані конструкції зі складником мети, у яких "пряма" часова послідовність передається дієсловами, що відбивають співвідношення минулого і майбутнього часу: "Малеча повилазила на яблуні – може, буде там видніше".

Частіше зустрічаються структури з присудком у формі наказового способу в першій частині і предикатом другої, вираженої формою майбутнього часу: "Ану, швиргони ракету, я їх поколошкаю трохи"; "Наставляй жменю, я трохи тебе освіжу"; "Хлопці, розкладайте манатки, я буду ревізію робити". У цих конструкціях імперативність передає дію, що збуджує мету, і це ставиться у план прямої часової послідовності.

Категорія наказового способу взагалі активно використовується для оформлення безсполучникових речень із компонентом мети. Це передусім спостерігається у конструкціях із присудком першої частини, вираженим наказовим способом, що вимагає називання мети дії. С. І.Дорошенко зазначає, що мета дії у них має різноманітне синтаксичне оформлення, але в усіх випадках співвідношення категорії наказового способу з іншими дієслівними формами виражає "пряму" часову послідовність. Дослідник виділяє такі відношення:

а) наказовий спосіб – теперішній час;

б) наказовий спосіб – майбутній час;

в) наказовий спосіб – аналітична форма наказового способу [31, с. 126].

У прозі Г.Тютюнника зустрічаються конструкції, у яких співвідносяться синтетична й аналітична форми наказового способу: "Першим ділом попроси, хай подушечку поправить"; "Ану рвони за міхи, хай свіь задимиться"; "Шпурни березове полінце, хай вогонь палає ясніше"; "Дай хлопцям по п’ять ковтків спирту і закусить – хай зігріються"; "Пошліть пластунів, хай візьмуть живцем". Трапляються й речення, у яких співвідносяться дійсний спосіб і аналітична форма наказового способу: "Ні, завтра ж їду в район, хай пакують у посилку і шлють на Південний берег Криму".

Отже, за специфічною семантикою і способами вираження граматичної співвідносності присудків речення, у яких постпозитивний компонент називає мету, становлять окремий різновид конструкцій із детермінантним складником. Семантично структури з компонентом мети співвідносні зі складнопідпрядними реченнями з підрядними мети. Засобами ж вираження присудків безсполучникові речення виявляють своєрідність, що стоїть на перешкоді перетворення їх у сполучникові конструкції тільки введенням сполучника. Під час такої трансформації у багатьох випадках виникає необхідність зміни форм присудка другого складника. Безсполучникові структури з частиною мети відрізняються від складнопідрядних із підрядним мети також і стилістично. Безсполучниковість не тільки надає реченням динаміки у вираженні значення мети, а й припускає таке часово-модальне вираження компонентів, яке емоційно забарвлює всю безсполучникову конструкцію.

3.6 Речення, одна з частин яких передає допустовість

Особливість конструкцій, у яких одна з частин передає допустовість, полягає у специфічному смисловому співвідношенні першого і другого компонентів. Перший складник називає дію, яка сприймається як умова, а другий становить повідомлення про те, що здійснилось, здійснюється чи здійсниться наперекір чи незалежно від висловленого у першій частині У прозі Г.Тютюнника безсполучникові речення допустового значення є раритетними, наприклад: "Йому ще хотілося припасти до котелка - пошкодував".

Конструкції допустової семантики можуть перебудовуватись у сполучникові завдяки введенню сполучників хоч, дарма що: Хоч йому ще хотілося припасти до котелка, пошкодував. Паралельно з цим їх трансформація у складнопідрядні можлива за допомогою складних сполучників хоч – але, дарма що – але: "Зварить Федора відерний чавун борщу – за день як вітром вивіє" - Хоч зварить Федора відерний чавун борщ, але за день як вітром вивіє.

Можливість введення складного сполучника з протисоавним елементом але до безсполучникових структур допустового значення і відповідна їх трансформація у складнопідрядні речення дало змогу граматистам трактувати ці безсполучникові одиниці як речення з допустово-протиставною семантикою [31, с.128].

Безсполучникові конструкції, у яких друга частина передає допустовість, маловживані. Їх сфера поширеності – усна розмовна мова, жанри фольклору, художньої літератури.

Отже, урахування взаємодії різнофункціональних предикативних частин, а також своєрідного використання тих граматичних засобів, що супроводжують пов’язаність компонентів, дало змогу виділити серед безсполучникових структур окремий вид речень із синтаксичним відношенням детермінації. Семантичну наповнюваність конструкцій цього виду визначають детермінуючі частини, які є показниками часу, умови, причини, обґрунтування, мети, допуску стосовно всього детермінованого компонента.

Від безсполучникових складних речень із пояснюючим складником детермінантний вид відрізняється не тільки семантичними, а й структурними і граматичними ознаками.

У будові складних структур із відношенням пояснення наявні лексеми, що виступають у ролі конститутивних елементів у першій або в другій частинах. Ті лексеми, що вживаються у першому складникові, викликають необхідність їх розкриття або уточнення. Ті ж, що розміщені в постпозитивному компоненті, служать для співвіднесення другої частини з першим як пояснююче з пояснюваним. Речення з відношенням детермінації не мають таких лексичних одиниць, які б викликали потребу вираження цілою предикативною частиною часу, умови, причини, мети або інших ознак. В окремих різновидах структур, детермінантного значення певну роль у створення тих чи інших відношень детермінації може відігравати модальність детермінованого компонента або вираження в ньому заперечності чи оформлення волевиявлення. Однак ці ознаки предикативних частин не можуть вважатись конструктивними одиницями через відсутність єдиної форми їх вираження. Отже, речення з відношенням пояснення і структури з відношенням детермінації різняться за наявністю / відсутність конструктивних лексичних одиниць.

Якщо у конструкціях із пояснювальним значенням видо-часова і способові співвідносність не відіграє граматичної ролі в оформленні значеннєво-синтаксичних відношень, то взаємозв’язок компонентів, що вступають у відношення детермінації, здійснюється завдяки співвідносності видо-часових і часово-способових форм дієслів.

Речення з відношенням детермінації різняться від пояснювальних порядком розташування складників. У пояснювальних структурах пояснююча частина постпозитивна. За місцем розташування детермінуючого компонента речення з відношенням детермінації поділяються на дві групи: з препозитивним і постпозитивним детермінантом. Семантика детермінуючого складника визначає його місце стосовно детермінантного компонента. Частина, що виражає час, впродовж якого чи після якого здійснюється дія, стоїть у препозиції. Наслідок залежний від умови, причини чи здійснюваний всупереч чомусь, займає місце після детермінанта, що визначає умову, причину, допустиму. Тому у конструкціях із часовим складником, умовно-наслідкових, причиново-наслідкових і допустових детермінуюча частина препозитивна. У реченнях із причиновим обґрунтуванням або вказівкою на мету дії детермінуючий компонент постпозитивний. Отже, на основі наших досліджень можна зробити висновок, про те, що безсполучникові складні конструкції з різнофункціональними частинами у прозі Г. Тютюнника функціонують активно. Причиною цього на нашу думку, є більша кількість їх різновидів порівняно з реченнями з одно функціональними компонентами, що зумовлено різноманітністю смислових відношень. Центральну позицію серед безсполучникових речень із різнофункціональними частинами займають конструкції з відношенням детермінації, регулярно функціонують структури з пояснювальними відношеннями компонентів, периферійну позицію посідають конструкції зіставно-протиставного значення.


РОЗДІЛIV. Неелементарні безсполучникові табезсполучниково-сполучникові конструкції

1.Безсполучникові багатокомпонентні утворення

Поряд із елементарними безсполучниковими реченнями у творах Г.Тютюнника активно вживаються і безсполучниково-складні неелементарні конструкції. Це структури, що складаються з трьох і більше предикативних одиниць і являють собою багатокомпонентні безсполучникові утворення, частини яких можуть перебувати між собою в різних відношеннях – однорідності, неоднорідності; у тій самій конструкції можуть поєднуватися відношення однорідності й неоднорідності [74, с.107].

Більш поширеними є безсполучникові конструкції, у яких компоненти незалежні, однорідні (вони становлять в середньому 61% від усіх зафіксованих неелементарних конструкцій). Це речення з однорідною безсполучниковістю, серед яких найчастішим є поєднання трьох – п’яти частин, що виражають одночасність, часову послідовність дій, явищ. Як зазначає К.Ф.Шульжук, зазвичай у таких структурах чітко визначаються семантичні відношення між реченнями [74, с.107]. Регулярними є конструкції із значенням одночасності дій, наприклад: "Верби жовтіли і слали на блакить води золоті ризи; кущі верболозу горіли жовтими люстрами, вузенькі листочки хиталися язичками свічок"; "Тимко провів мокрою долонею по очах, мотнув головою, мокра борода блищала краплями води, очі дихнули грозовою ніччю"; "Над підматами кружляє гайвороння, очманілі від тепла горобці лізуть прямо під ноги, так і хочеться накрити якого-небудь картузом"; "Заскрипіли ворота, загавкали собаки, забухкали об груддя чоботи, затупотіли постоли"; "Тріщали вози, сопіли бики, матюганилися дядьки ,витручений із черги тихо лаявся"; "Десь за річкою гув болотяний бугай, а осоках покахкувала час від часу дика качка, в сазі одноманітно, безконечно кричали деркачі". Трапляються й структури із значеням послідовності дій фактів: "Ружжо з собою приволік, бички бояться, довелося мені вогнепальну зброю носити".