Смислове співвідношення "причина – наслідок" накладає відбиток на вживання видо-часових і способових форм у причин овій частині. Тому і немає повної відповідності у засобах вираження присудків умовно-наслідкових і причиново-наслідкових структур, а надто рідкому вживанню дієслів минулого і теперішнього часу в зумовленому складникові умовно-наслідкових речень протиставляється широке їх використання у причиновому компонентові причиново-наслідкових конструкцій. Однак поширеності форм майбутнього часу в зумовленій частин відповідає обмеженість у причиновому складникові: майбутньому часу властива ознака умовності більше, ніж іншим часовим формам.
Сполучуваність різномодальних складників не однаковою мірою властива зіставлюваним різновидам безсполучникових синтаксичних одиниць. Ширші можливості їх співвідношення виявляють речення умовно-наслідкового різновиду. Конструкції причиново-наслідкового значення з другим питальним складником трапляються рідко. Суттєва відмінність умовно-наслідкових і причиново-наслідкових структур полягає у вільному використанні наказового способу в зумовлюючий частині і неможливості введення його у причиновий компонент. Дослідники це пояснюють тим, що властивий зумовлюючому складникові здогад, ґрунтується в основному, на формах майбутнього часу, умовного та наказового способів, спорідненість між якими виявляється у відтворенні не справжніх, а ідеальних подій [31, с.113]. Причинова частина позбавлена будь-яких ознак гіпотетичності та спирається переважно на форми дійсного способу реального значення.
Порівняння причиново-наслідкових конструкцій з умовно-наслідковими, як і умовно-наслідкових зі структурами з часовим компонентом, дало змогу зробити висновок про те, що кожен із цих різновидів виявляє свої специфічні риси різною семантикою препозитивної частини, яка відіграє відповідну роль стосовно наступного показника. Ця значеннєва наповненість у кожному з різновидів своєрідно взаємодіє зі способами вираження присудків, засобами передачі видо-часових і способових співвідношень, що відбивається на порядку розташування компонентів як одній з граматичних ознак синтаксичної будови названих речень.
Безсполучникові причиново-наслідкові конструкції стилістично близькі до складнопідрядних, у яких підрядна (наслідкова) частина приєднується до головної за допомогою сполучного елемента так що. Ми погоджуємось із твердженням мовознавців про те, що майже всі причиново-наслідкові речення можуть трансформуватись у сполучникові й навпаки: "Склянок не було – дудлили з кришки" – Склянок не було – так що дудлили з кришки; "Насилу свій кагал приспав, так що тепер можна й рушати" - Насилу свій кагал приспав - тепер можна й рушати.
Проте особливість причиново-наслідкових структур цим не вичерпується. До другого компонента можна ввести також службові елементи тому, а тому, і тому, які вживаються у складносурядних реченнях, наприклад: "Коняка добра – забрати можуть" - Коняка добра, так що забрати можуть -
Коняка добра, тому(а тому, і тому) забрати можуть.
Можливість безсполучникових і сполучникових конструкцій відтворювати близьке значення забезпечує їх синтаксичну синонімічність. Відсутність сполучника надає складній структурі внутрішньої динаміки, експресивності, що губиться під час трансформації безсполучникового речення у сполучникові відповідними.
Отже, безсполучникові причиново-наслідкові структури зближує зі складносурядними із значенням наслідку і складнопідрядними з підрядною наслідковою частиною семантична подібність у формуванні схеми "причина – наслідок"[31,с.116]. Граматично ж і стилістично – це окремі типи у системі складного речення.
Безсполучникові складні конструкції, постпозитивна частина яких виражає обґрунтування з відтінком причини, складаються з двох компонентів, другий із яких обґрунтовує, мотивує, називає причину того, про що говориться у першому, наприклад: "Думки в Оксена обірвалися: в кабінет зайшов завгосп артілі Григір Тетеря"; "Між людьми запала тиша: відверте повідомлення Оксена приголомшило їх. Смислова ознака обґрунтування попереднього закріпила за мотивуючим складником постпозицію, яка й визначає структурний характер цього різновиду речень. Потребу у називанні обґрунтування попередньої дії викликає значеннєве наповнення першої частини. Його зумовлюють передусім семантико-граматичні ознаки предикативного члена першого компонента: обґрунтування з називанням причини дії, зазначеної у препозитивному складникові, вимагається наявністю заперечення при різних формах присудків: "Я його і не лаю – у дворі все знадобиться" або наявністю головного члена із заперечним значенням: "Через міст проїхати неможливо – у два ряди стоять машини". Заперечення тою чи іншою мірою викликає необхідність його обгрунтування.
Причинове обґрунтування стає необхідним і в тих випадках, коли присудок першої частини передає волевиявлення, виражене наказовим способом дієслова або іншими формами з імперативним значенням: "Візьми мене, молодице, звідси, загину я тут".
Наші дані не суперечать зауваженню В.І.Борковського: "Вимога, повинність (із запереченням або без нього) створює смислову неповноту першої частини, оскільки, як правило, має потребу в обов’язковому обґрунтуванні цієї вимоги, наказу" [6, с.37].
Крім цього, як засвідчують наші дослідження, характер обґрунтування вимог чи наказів буває різний. Другий складник або дає причинове пояснення вимогам чи пропозиціям , вираженим банально: "Не бійся, нікого немає"; "Хазяїн, а, хазяїн, готуй закуску – земляків зустріли", або зауважує, що станеться за умови невиконання наказу, наприклад: "Закривай двері, коров подушить, сатана"; "Зійди сім східок униз і ні одної більше, інакше я на твоєму животі зірку вистрочу".
Мотивацію може викликати вираження присудка першого компонента умовним способом, що передає бажання, можливість дії, якій у другій частині дається причинове пояснення: "Я б і свекрові простила, він уже старенький".
Отже, перший складник підкреслено вимагає обґрунтування названого, якщо він утримує в собі ознаки заперечення, волевиявлення, бажання. Однак, значеннєву недовершеність здатні передавати також компоненти, позбавлені названих вище рис: "Але все закінчилось добре: Тимко розшукав люльку і віддав її старому". Важливу роль у цьому відіграє інтонація і лексична наповненість першої частини.
Постпозиція обгрунтовуючого складника є суттєвою структурною прикметою, яка зумовлює необерненість цих безсполучникових конструкцій. Транспозиція частин кардинально змінює характер смислових відношень: речення причинового обґрунтування перетворюються у структури причиново-наслідкові, наприклад: "Спиняй, Миколо, я вже вертаюся" – Я вже вертаюся – спиняй, Миколо.
І.К.Білодід, Б.М.Кулик розглядають конструкції обґрунтування з відтінком причини і причиново-наслідкові структури як один вид безсполучникових речень із причиново-наслідковими відношеннями компонентів у їх прямій і оберненій співвідносності компонентів [63, с.417,418; 48, с.115; 61]. У такому підході до розглядуваних різновидів безсумнівним є визнання взаємодії причини і наслідку, що засвідчив попередній приклад. Ми поділяємо думку тих дослідників, які вважають, що наявність причиново-наслідкових відношень між складниками безсполучникових синтаксичних одиниць не може бути перешкодою для розмежування зіставлених різновидів речень [31, с.118]. І конструкцій, що мають значення обґрунтування з відтінком причини, й причиново-наслідкові речення мають розглядатись окремо, оскільки синтаксичні одиниці обґрунтування з відтінком причини і причиново-наслідкові, крім відмінного значення і структури, різняться, як вказувалось науковій літературі, інтонацією і можливими типами сполучення форм дієслів-присудків [58, с.350], які входять до складу компонентів.
Наші дослідження засвідчують, що смислова відповідність "висловлене і його причинове обґрунтування" базується на співвідносності видо-часових і способових форм, не в усьому схожій на її вираження у причиново-наслідкових реченнях. Так, співвідношення одночасності у конструкції обґрунтування з відтінком причини передаються зазвичай в одній часовій площині:
1) у плані минулого: "Северин пускав по вітру білі кучері, усміхався – він був не пошкоджений"; "Евакуйована худоба, виснажена, табунилася у дворах, сумно повісивши голови, нюхала власні ратиці, - їсти не було чого"; "Тимко насмішкувато скалив зуби: Йонька красувався в Юлиних стоптаних черевиках на високих каблуках і солом’яному брилі з матерчатою квіткою на боці";
2) у плані теперішнього: "Люди ворушать лопатками – заїдає нужа"; "Воля твоя – ти хазяїн".
Речення, у яких відношення одночасності передається у плані майбутнього, у прозі Г.Тютюнника не зустрічаються. Способами вираження відношень одночасності структури обгрунтування з відтінком причини не виявляють своєрідності у зіставленні з конструкціями причиново-наслідкового значення.
Порівняно з причиново-наслідковими структурами розглядувані речення мають відмінні риси у передачі часової послідовності. У конструкціях причиново-наслідкового різновиду значення послідовності дій виражається у прямій наступності, яка знаходить вияв і в порядку розташування компонентів (причина – наслідок), і в часовому розміщенні дій: перша дія вказує на дію, що передує тій, про яку йдеться у другому складникові. У реченнях причинової обумовленості, у яких часова послідовність могла б бути оберненою, а саме: перша частина виражати час наступний, друга – попередній, - спостерігається подвійне вираження темпоральної послідовності. Перший компонент, який сприймається як передумова дії-обгрунтування, закладеної в другому, може передавати дію і як наступну, і як попередню. Часове вираження формули "попереднє – наступне" сприймається як "пряма" послідовність, видо-часове втілення формули "наступне – попереднє" виражає "зворотну" послідовність.