Із чотирьох розглянутих різновидів конструкцій із пояснювальними відношеннями речення з коментуючою частиною стилістично не співвідносяться зі сполучниковими реченнями: вони не мають синонімів у жодному зі складносурядних чи складнопідрядних структур. Конструкції кожного з інших трьох різновидів поділяються на групу стилістично співвідносних і групу стилістично неспіввідносних зі сполучниковими конструкціями.
Зіставлення безсполучникових складних пояснювальних речень і стилістично співвідносних із ними складнопідрядних структур дає змогу помітити експресивність перших і стилістичну підрядність других.
Наші дослідження засвідчують те, що у прозі Г.Тютюнника з-поміж конструкцій із пояснювальними відношеннями найчастіше вживаються речення з розгортаючою частиною, значно рідше зустрічаються структури із коментуючим компонентом.
У творах Г.Тютюнника помітне місце займають речення з відношенням детермінації, хоч не всі їх різновиди представлені активно. С.І.Дорошенко виділяю такі різновиди безсполучникових речень із відношенням детермінації.:
1) за часовим компонентом;
2) умовно-наслідкові;
3) причиново-наслідкові;
4) з частиною, що передає причинове обґрунтування;
5) один із складників виражає мету;
6) одна із частин передає допустовість [31,с. 90-91].
Назву цього різновиду конструкцій визначило часове співвідношення компонентів. У безсполучникових складних структурах, у яких одна з частин має часове значення, детермінуючий компонент називає час дії, впродовж якої, під час якої або після якої здійснилася, здійснювалася чи здійсниться інша дія, виражена дієсловом-присудком наступної частини; "Приїхали до лісу – зійшло сонце"
У реченнях цього різновиду взаємодія компонентів передає відношення однієї дії до часу іншої дії. У структурній схемі часовий складник стоїть у препозиції, становлячи "темпоральне тло", на якому розвивається наступна дія [31, с.91].
Граматисти зазначають, що безсполучникові конструкції з часовою частиною виражають два часових значення: одночасність і хронологічному послідовність. Коли дія, названа у першому складникові, становить динамічне тло, на якому триває інша дія і здійснюється а один із моментів продовжуваної першої дії; співвідношення між компонентами сприймається із значенням одночасності. Якщо ж дія першого складника завершується на початку другої, то конструкція має значення послідовності.
Речення з часовою частиною значно відрізняються від структур з перелічувальним значенням, компоненти яких розміщуються в одно часовому і різночасовому планах. Відмінність виражається структурно, семантично й інтонаційно.
Вони несхожі за будовою, бо протиставляються як відкриті ряди з одно функціональними частинами (речення з перелічувальним значенням) і бінарні структури з різнофункціональними компонентами (конструкцій з компонентом, що має часове значення). Зіставлю вальні речення різняться інтонацією: відкритим структурам властива однотипна інтонація переліку, інтонування першої і другої частин конструкцій із часовою семантикою різнорідне, тобто тон підвищується під час вимови детермінуючого складника і знижується під час вимови детермінантного компонента. Інтонація переліку відображає смислову наповненість ряду складників значеннєво відособлених один від одного, і в реченнях, що передають одночасність подій, і в структурах із послідовністю явищ. Смислова самостійність цих речень супроводжується їх смисловою автономністю. Жоден із часових компонентів не виступає часовим фоном, на якому б розгортались наступні події. Інтонування переліку виключає сприймання цілої складної конструкції як такої у якій наступна частина пов’язана з характером дії, названої у попередньому компонентові. Співвідношення ж, у якому дія наступного складника пов’язується з часом дії попереднього, властиве складним реченням, у яких інтонаційний малюнок характеризується попереднім підвищенням із наступним зниженням тону. У цих структурах дія першої частини пов’язана з дією другої і є її часовим показником, друга існує в межах тривання дії першого компонента або здійснюється в один з її моментів чи після неї. У цьому структурна інтонаційна і семантична різниця речень із часовою частиною і конструкцій зі значенням переліку одночасних чи послідовних дій.
Властиві структурам із часовим складником значення одночасності і темпоральної послідовності передаються і співвідношенням спільночасових дієслівних форм, і відношенням різних форм часу, вжитих в одному з часових планів - минулому, теперішньому, майбутньому.
За нашими даними, для вираження значення одночасності речень найхарактернішими у прозі Г.Тютюнника є випадки вживання присудків обох частин з однаковими дієслівними часовими формами, що передають об’єктивний час:
а) минулого: "Вели когось без ременями і пілотки, всі шепотіли [:- Он уже ... Повели до Махоткіна...]" "Ми жили зовсім у чужих людей – ви й подушки не дали під голови"; "Пиляли в кирнасовому лісі дуби – не вберігся Василь";
б) майбутнього: "Умиратимете – піп причастя не дасть".
Безсполучникових складних структур, у яких присудки обох частин виражені формою теперішнього часу, нами у прозі Г. Тютюнника не зафіксовано. Граматисти стверджують, що значення одночасності можливе і при вираження присудків обох компонентів різними часовими формами, які завдяки їх властивості набувати відносно-часове значення сприймаються в одному часовому плані. Однак такі конструкції у тканині творів Г.Тютюнника не зустрічаються. Є лише випадки, коли дієслово першого складника передано формою майбутнього часу, а в другій частині використовується складений дієслівний присудок, який разом із присудком першої частини формує одну часову площину: "Нас тут не буде, доведеться самим себе захищати".
У структурах із темпоральною наступністю дія, виражена першим складником, передуючи дії другого, стає часовою межею, після якої здійснюється наступне. Динаміку дій можуть передавати присудки, що виражаються співвідношенням різних та однакових часових форм:
1) минулого і минулого: "А прийшли червоні – не соромлячись людей, штани скидав, рубчики показував"; "І тільки він кинув мило, плигнула в річку";
2) майбутнього і майбутнього: "Німці ж тільки ступлять – тебе ж першого на шворку, горе ти моє нещасне"; "Приведуть – довідаєшся".
Значення послідовності властиве також конструкціям, друга частина яких має форму наказового способу, наприклад: "Прийду німець – стійте один за всіх і всі за одного"
Як засвідчують наші дослідження, часові відношення пов’язані з певним розташуванням компонентів, при якому препозитивним є часовий складник. У такій структурі важливу роль відіграє смислове наповнення часового складника, зумовлене введенням до його складу своєрідних лексичних одиниць. Часові відношення виразно виражають дієслова на позначення прибуття: прийти, приїхати, прилетіти, наприклад: "Приходив – покірно горнулася до нього, мовчала і любила"; "Приїдеш колись до нас олію бити, ми з тебе надавимо макухи"; на позначення початку і кінця; починатися, минати, кінчатися тощо, наприклад: "Почнеться косовиця – рубля притягнути нічим буде".
Часове значення першого компонента підкреслюється також сполученням названих вище дієслів з іменниками, семантика яких має часові ознаки: день, пора, осінь, весна, наприклад: "Прийде зима – можна чаю випити". Наявність таких лексичних елементів вказує на час, на тлі якого відбувається чи відбудеться інша дія.
Детермінуюча частина набуває відчутно темпорального значення також у випадку вираження її присудка дієсловами, що позначають часову пору доби – виднітися, темніти, смеркати тощо, а також словосполученнями на зразок зійшло (зайшло) сонце, ще й не світ та інших: "Приїхали до лісу – зійшло сонце". Виразно-часова семантика детермінуючого компонента у таких реченнях дає йому змогу займати і препозицію і постпозицію: "Йонька прокинувся, ще чорти й навкулачки не билися". Таке розміщення складників не заважає розумінню часових відношень: друга частини називає час, у який відбувається дія, названа в першому компонентові: Б.М.Кулик зауважує, що подібні конструкції припускають перетворення будь-якого складника в підрядну частину [48, с.121]: Коли Йонька прокинувся, ще чорти й навкулачки не бились і Йонька прокинувся, коли ще чорти й навкулачки не бились. Але така трансформація ніяк не порушує логіки передачі відповідним компонентом часового значення.
Характерна особливість безсполучникових складних речень із часовим складником полягає у тому, що ці структури припускають введення до часового компонента сполучних слів коли, як. Цьому сприяє подібність сполучникових і безсполучникових конструкцій у вираженні часовими і способовими формами присудків. Проте властива безсполучниковим реченням із часовим складником динамічність не робить їх семантично тотожними з відповідними сполучниковими складними одиницями. Складнопідрядні структури з підрядними часу і безсполучникові конструкцій з часовою частиною – "стилістичні синоніми, а не різноструктурні синтаксичні варіанти вираження часових відношень" [31,с.96].
Отже, порядок розташування компонентів, видо-часові і часово-способові співвідношення та інтонація у безсполучникових складних реченнях із часовим компонентом тісно переплітаються і взаємодіють із лексичною наповнюваністю частин і в окремих випадках залежить від неї. Тому, як зазначають деякі дослідники, під час аналізу цього різновиду безсполучникових конструкцій недостатньо підкреслювати, що в них вираження граматичного зв’язку здійснюється лише завдяки видо-часовим співвідношенням, позицією компонентів й інтонацією [49, с.272]. У детермінантному часовому співвідношенні велику роль відіграє семантика лексем детермінуючого складника.