До числа обов'язків концесіонера належать такі: виконувати умови концесійного договору; укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, із працівниками – громадянами України; використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору; утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані; після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцю відповідно до умов договору.
Як видно, специфіка прав та відповідних їм обов'язків сторін за договором концесії обумовлені переважно особливостями цієї договірної форми.
Концесійні платежі зараховуються до Державного бюджету України або місцевого бюджету. Методика розрахунку і граничні розміри концесійних платежів визначаються Кабінетом Міністрів України. Законом передбачена можливість надання пільг щодо концесійних платежів, визначати надання дотацій, компенсацій концесіонерам збиткових і низькорентабельних об'єктів концесії, які мають важливе соціальне значення. Порядок визначення таких об'єктів, а також умови надання дотацій, компенсацій та пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Одним з обов'язків концесіонера є обов'язок утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані. Цей обов'язок означає експлуатацію та утримання в умовах, що забезпечують належний технічний стан, і зберігання об'єктом концесії відповідності своєму призначенню з урахуванням нормального зносу в процесі використання.
Перелік прав та обов'язків і концесієдавця, і концесіонера, названий у Законі, не має вичерпного характеру, що випливає як із назви розділу IV Закону «Основні права і обов'язки сторін концесійного договору», так і з вказівки, що концесієдавець та концесіонер мають також інші права та обов'язки, передбачені концесійним договором і законодавством України.
Згідно ст.15 Закону дія концесійного договору припиняється у таких випадках: закінчення строку, на який був укладений договір; ліквідація концесіонера за рішенням суду, у тому числі в зв'язку з визнанням його банкрутом; загибель об'єкта концесії. Концесійний договір може бути розірваний: за погодженням сторін; на вимогу однієї із сторін у судовому порядку в разі невиконання сторонами їхніх зобов'язань; з інших підстав, передбачених законами України. Отже, належним чином доведене невиконання стороною за договором хоча б одного з обов'язків відповідно до п. 2 ст. 15 Закону є підставою для розірвання договору концесії в судовому порядку на вимогу іншої сторони.
Законом урегульовано взаємовідносини сторін у разі припинення дії концесійного договору, зокрема, у разі погіршення об'єкта концесії. Відповідно до п. З ст.15 Закону, якщо концесіонер допустив погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він має відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта сталися не з його вини.
У Законі прямо не передбачено в числі прав концесіонера право вносити в об'єкт концесії такі зміни, що поліпшують його якість. Однак таке право випливає з норми, що визначає долю поліпшень об'єкта концесії. Відповідно до п.5 ст. 15 Закону у разі поліпшення майна, отриманого в концесію, що здійснене за рахунок коштів концесіонера, чи створення концесіонером майна на виконання умов концесійного договору концесієдавець зобов'язаний відшкодувати концесіонеру витрати, зроблені у зв'язку із зазначеними поліпшеннями, або вартість створеного майна в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності відповідно до умов концесійного договору.
Таким чином, питання про відшкодування концесіонеру витрат, понесених у зв'язку з поліпшенням майна, або вартості створеного майна не ставиться в залежність від характеру поліпшень або від наявності попередньої згоди концесієдавця на здійснення поліпшень. Незалежно від того, чи були поліпшення зроблені з дозволу концесієдавця чи ні, віддільні вони без шкоди для майна чи ні, закон не передбачає можливості їх вилучення концесіонером або відмови концесієдавця від відшкодування витрат концесіонера. Однак Закон обмежує розмір витрат, що відшкодуються, тільки тієї частиною, що не компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності.
Відповідно до зазначеного Закону спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарської діяльності.
Вищенаведений аналіз законодавства дає підстави зробити висновок, що на сучасному етапі законодавчо закріплені максимально сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій в економіку України, які забезпечують вільне і ефективне здійснення господарської діяльності в Україні іноземними суб'єктами господарювання.
Одним із видів інвестиційних договорів є договори про розподіл продукції. Вони розкладаються відповідно до Закону України від 14.09.1999 p. «Про угоди про розподіл продукції» (надалі – Закон), який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл, продукції, визначає основні правові вимоги до таких угод, а також особливості правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції. При цьому продукція - це корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина), що видобуваються (виробляються) розробки родовищ корисних копалин.
Оскільки, згідно ст. 16 Кодексу України про надра, усі види користування надрами підлягають ліцензуванню, право отримати таку ліцензію передається переможцеві міжнародного конкурсу (тендеру) на підставі підписаного між ним і замовником тендеру контракту на користування надрами.
Частина виробленої продукції (загального обсягу продукції, видобутої відповідно до угоди про розподіл продукції і доставленої у пункт вимірювання), так звана компенсаційна продукція, передається у власність інвестора в рахунок компенсації його витрат. Інша частина - прибуткова продукція - розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією.
Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона - Україна (далі - держава) доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з подальшою, компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції.
Учасників цих відносин відповідно до цього Закону є: держава в особі Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, на території якого розташована ділянка надр, що передається в користування на умовах угоди про розподіл продукції; Постійно діюча Міжвідомча комісія, яка утворюється Кабінетом Міністрів України у складі представників державних органів, органів місцевого самоврядування, народних депутатів України і уповноважена вирішувати питання з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції умови укладення угоди про розподіл продукції (ст. 6); конкурсні засади визначення інвестора, з яким укладається угода про розподіл продукції (ст. 7); вимоги до угоди про розподіл продукції (ст. 6), у т. ч. до її форми (письмова) та змісту, зокрема, істотних умов угоди - переліку видів діяльності інвестора та програми обов'язкових робіт із визначенням строків виконання, обсягів і видів фінансування, технологічного обладнання та інших показників, що не можуть бути нижчими від запропонованих інвестором у конкурсній заяві, а також інших істотних умов.
Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути декілька інвесторів, за умови, що вони несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, передбаченими такою угодою. Вона укладається з переможцем конкурсу, який проводиться в порядку, визначеному Законом.
Угода про розподіл продукції має бути укладена у письмовій формі і відповідати вимогам Закону та конкурсу на укладення такої угоди.
Строк дії угоди про розподіл продукції, який визначається сторонами, однак не може перевищувати п’ятдесяти років з дня її підписання. Державну реєстрацію угоди про розподіл продукції проводиться Міжвідомчою комісією в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Для інвесторів, які укладають угоди про розподіл продукції встановлені банківські й валютні пільги. Так, стягнення коштів з банківських рахунків, відкритих інвестором на території України для обслуговування робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, не може бути в безспірному порядку.
Відповідно до Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженого Постановою Правління національного банку України від 10.08.2005 № 280 іноземні інвестори та резиденти для здійснення в Україні спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи мають право перераховувати кошти в іноземній валюті виключно на поточний рахунок, відкритий в уповноваженому банку для ведення спільної інвестиційної діяльності (надалі – рахунок спільної діяльності), без індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.