Смекни!
smekni.com

Господарське право України. Смолин. Особлива частина. (стр. 19 из 136)

Інфраструктуру позабіржового ринку становлять інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, довірчі товариства, страхові компанії, інші юридичні особи, які згідно з Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» можуть провадити посередницьку, комісійну та комерційну діяльність з цінними паперами. Донедавна позабіржовий ринок України саморегулювався через три асоціативні громадські об’єднання: Українську асоціацію торговців цінними паперами, Українську асоціацію інвестиційного бізнесу та Українську асоціацію довірчих товариств. На початку 1996 року було створено нову організацію «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС). її основною метою стало сприяння розвитку відкритого позабіржового ринку цінних паперів в Україні. ПФТС підтримує розвиток клірингової, розрахунково-депозитарної, реєстраційної та інших систем інфраструктури фондового ринку.

Саме позабіржовий ринок проявляє найбільший інтерес до електронізації своєї діяльності. До цього його зобов’язує просторова масштабність і роз’єднаність учасників фондових угод.

Юридичними особами, які здійснюють діяльність з цінними паперами на позабіржовому ринку є торговельно-інформаційні фондові системи (надалі – ТІФС). Порядок їх створення та діяльності в Україні визначений Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи, затвердженим наказом ДКЦПФР № 328 від 23.12.1996 р. Торговельно-інформаційною системою визнається юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє електронною торговельно-інформаційною мережею(надалі – ЕТІМ), або іншою системою засобів, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів).

TІФC надає будь-якій заінтересованій особі таку інформацію: правила допущення цінних паперів до торгів, правила укладання і звіряння угоди, порядок виконання угод, правила щодо обмеження маніпуляції із цінами, перелік допущених до торгів цінних паперів та іншу. На кожну угоду, укладених відповідно до правил TІФC будь-якій особі надається така інформація: дата і час укладення угоди, найменування цінних паперів за даною угодою, їх державний реєстраційний номер, ціна одного цінного паперу, кількість цінних паперів.

Діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи створені відповідно до Закону «Про господарські товариства» як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю не менше, ніж двадцятьма торговцями цінними паперами.

Статус TІФC юридичної особи набувають після реєстрації в ДКЦПФР. TIФC створюється з метою: забезпечення умов для здійснення купівлі-продаж у цінних паперів через ЕТІМ; інформування учасників TIФC та їх клієнтів про кон’юнктуру, що склалась на позабіржовому ринку цінних паперів; забезпечення швидкого, точного, надійного та достовірного збору, обробки, розповсюдження та публікації інформації про котирування такої операції з цінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації; запобігання використанню, розповсюдженню або публікації недостовірної чи шахрайської інформації про котирування операції з цінними паперами; захисту учасників ТІФС та їх клієнтів від можливих зловживань.

Слід також зазначити, що розвиток комп’ютерних технологій накопичення, обробки й передачі інформації створили передумови для того, що на ринку цінних паперів почали виникати відносини, які мають конвергентний характер. Тобто фондові біржі почали вводити неофіційні режими котирування цінних паперів, а позабіржовий ринок все в більшій мірі починає набувати рис визначеності та організованості.

§ 3.Учасники ринку обігу цінних паперів

Учасникам ринку цінних паперів є емітенти, інвестори, особи що здійснюють професійну діяльність та саморегулівні організації.

Емітенти. Термін «емітент» походить від латинського «emitto», що означає «випускаю». Емітенти – юридичні особи, територіальні громади в особі відповідних органів державної влади, які від свого імені розміщують цінні папери та зобов’язуються виконувати зобов’язання за цими цінними паперами.

В Україні, відповідно до законодавства, емітентами цінних паперів є держава в особі уповноваженого органу, органи місцевого самоврядування та юридичні особи. Коли мова йде про випуск державних або місцевих цінних паперів, то мається на увазі, що вони як суб'єкти цивільно-правових відносин є юридичним особами.

Необхідно пам'ятати, що право юридичної особи на випуск цінних паперів, тобто право бути емітентом , є спеціальним , а не абсолютним. Це означає, що конкретні цінні папери можуть випускатися конкретними юридичними особами, тобто існує залежність між тим, які види цінних паперів можуть випускатися, і тим, які саме юридичні особи можуть випускати конкретні цінні папери. Скажімо, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик можуть випускатися лише державою, тобто їх емітентом є держава; емітентом облігацій підприємств є підприємства; ощадні сертифікати можуть випускатися лише банками; акції випускаються лише акціонерними товариствами, інакше кажучи, існують певні правові обмеження та вимоги щодо того, які види цінних паперів можуть випускатися конкретними емітентами.

Від імені держави, як емітента цінних паперів, функції випуску виконує Міністерство фінансів, а Національний банк України виступає в ролі генерального агента з їх реалізації.

Державні цінні папери можуть випускатися урядом, органами влади на місцях, окремими державними установами. Саме державні цінні папери можуть стати основою для формування розвинутого вітчизняного фондового ринку в разі їх розміщення на умовах, що визначаються ринковою кон'юнктурою. Держава, як і інші емітенти, випускає цінні папери з певною метою, а саме, з метою залучення коштів для фінансування поточного бюджетного дефіциту, для погашення раніше розміщених позик, для фінансування цільових програм, які здійснюються місцевими органами влади; для підтримки соціально важливих установ та організацій та інших завдань.

Крім облігацій внутрішніх державних позик держава випускає облігації зовнішніх державних позик. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Як зазначалось, державні цінні папери можуть випускатися і органами влади на місцях. Необхідність у цьому виникає тоді, коли витрати місцевих органів перевищують їх доходи або коли починається здійснення великого інвестиційного проекту. Вони випускаються відповідно до Положення «Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик», затвердженого рішенням ДКЦПФР від 13.10.1998 р. №48.

Крім зазначених вище емітентів цінних паперів – держави та місцевих органів влади – важливе місце посідають юридичні особи. Емітенти – юридичні особи здійснюють емісію цінних паперів для розширення виробництва або проведення іншої комерційної діяльності шляхом випуску цінних паперів. Юридичні особа-суб'єкт господарської діяльності – можуть випускати акції, облігації, якщо емітентом є банк, то він може випускати і ощадні сертифікати.

Однак, забороняється випуск цінних паперів для покриття збитків юридичної особи. Зокрема, ст.34 Закону «Про господарські товариства» говорить, що «акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю».

Будь-який випуск цінних паперів має бути зареєстрований. Для реєстрації випуску цінних паперів емітент подає до ДКЦПФР необхідні документи. Якщо цінні папери будуть відкрито продаватися невизначеному колу осіб, то емітент подає до ДКЦПФР інформацію про їх випуск. При реєстрації цінним паперам присвоюється реєстраційний номер, а емітенту видається свідоцтво про реєстрацію, на підставі якого емітент може придбати бланки цінних паперів, на період передплати на певний випуск цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який потім може бути анульований (якщо підписка не відбулася), або обміняний на постійний сертифікат, якщо підписка відбулася. У разі емісії «бездокументарних» цінних паперів емітент оформляє глобальний сертифікат на загальну суму випуску, який зберігається в депозитарії.

Інвестори. Вони посідають особливе місце серед учасників ринку цінних паперів. Інвесторами називають тих учасників взаємодії, які вкладають грошові та інші кошти в цінні папери з певною метою. Інвестори – суб'єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.

Грошові, майнові та інтелектуальні цінності, які власник вкладає в об'єкти підприємницької діяльності, називають інвестиціями. Здійснюючи інвестиції, інвестор має певну мету, якої він розраховує досягти шляхом інвестування. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, одержання високого поточного доходу, бажання вигідно розмістити кошти з розрахунком на перспективу, а також, у певній мірі, встановлення контролю над акціонерним товариством.

На вітчизняному ринку цінних паперів інвесторів можна поділити на два види: індивідуальних та інституційних. До індивідуальних інвесторів належать фізичні особи, а також юридичні, для яких інвестиційна діяльність не є єдиним або одним із основних видів діяльності. До інституційних інвесторів належать такі, які набувають і реалізують фондові цінності крупними пакетами. Інституційні інвестори здійснюють діяльність по залученню коштів індивідуальних інвесторів, які потім вкладають у цінні папери інших емітентів, і мають великий вплив на функціонування ринку цінних паперів та його активність.