Г — Центрів професійної орієнтації.
Д -- Центрів трудової орієнтації населення.
Тест 3.До зайнятого населення належать:
А -- Громадяни, які працюють за наймом.
Б — Громадяни, що перебувають на військовій
службі.
В — Громадяни, які навчаються в денних школах. Г - Громадяни, зайняті вихованням дітей. Д -- Фермери та члени їхніх сімей.
Тест 4. За додержанням Закону України "Про зайнятість населення" здійснюють контроль: А -- Ради народних депутатів. Б — Відповідні державні органи. В — Інспекції служби зайнятості.' Г — Технічна інспекція праці. Д — Професійні спілки.
Тест 5. До координаційного комітету сприяння зайнятості можуть належати:
А — Представники профспілок і органи державного управління.
Б — Власники підприємств і підприємці. В — Уповноважені органи власників підприємств. Г — Підприємці та кооператори. Д — Усі зазначені вище органи.
Тест 6. Прийнятною є робота: А — Яка відповідає освіті, професії, спеціальності. Б — У тій місцевості, де проживає працівник. В — Будь-яка й у будь-якій місцевості. Г — 3 урахуванням трудового стажу за спеціальністю, д _ 3 урахуванням віку, досвіду, становища на
ринку праці.
Тест 7.Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується:
А — 3 одинадцятого дня після реєстрації в будь-якій службі зайнятості.
Б — 3 шостого дня після реєстрації в будь-якій службі зайнятості.
В — Щонайбільше 12 місяців протягом наступних трьох років.
Г — Першого року — щонайбільше шість місяців, другого — три місяці, третього року виплачується залишок, не використаний за попередні два роки.
д — Особам, які вперше шукають роботу, протягом шести місяців.
8.ТРУДОВИЙ ДОГОВІР
1. Поняття, умови укладення, форма, строк і види трудового договору. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Саме такі можливості закріпила нова, 1996 p., Конституція України. Право на працю конкретно реалізується шляхом укладення трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (ст. 2 КЗпП України).
Отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Він визначається законодавством України про працю як угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або вповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).
Головна сутність цього визначення в тому, що трудовий договір укладається як добровільна угода працівника з підприємством чи фізичною особою. У цьому проявляється реальний принцип свободи і добровільності праці.
Із законодавчого визначення поняття трудового договору випливає два взаємозумовлених правовихявища. По-перше, це правове значення, що відображається в таких правових елементах: а) сторони трудового договору; б) виконання працівником внутрішнього трудового розпорядку; в) взаємні зобов'язання сторін. По-друге, це зміст трудового договору, тобто сукупність прав і обов'язків сторін.
Крім вказаного, правове значення поняття трудового договору більш суттєво розкривається й у тому, що він є основною правовою формою виникнення трудових правовідносин; підставою поширення трудового законодавства та колективного договору на його сторони; засобом конкретизації місця та роду роботи працівника.
Сторонами трудового договору як двосторонньої угоди є: працівник (робітник або службовець); власник підприємства, установи, організації або вповноважений ним орган чи фізична особа. Специфіка працівника як сторони полягає в тому, що трудовий договір може укладати не кожний громадянин України, а лише той, який здатний до праці, що залежить від його фізичного та психічного розвитку. Керуючись принципами охорони праці молоді, трудове законодавство України визначає вік, з досягненням якого громадянин набуває трудової праводієздатності в повному обсязі. Таким віком згідно зі ст. 188 КЗпП України є досягнення громадянином України 16 років. І лише як виняток за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.
Другою стороною трудового договору є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа. Власник має право укладати трудовий договір з працівником як самостійно, так і доручити свої повноваження іншим спеціальним особам, наприклад заступникові керівника з кадрів тощо. У філіалах підприємства або в інших відокремлених структурних підрозділах юридичних осіб трудовий договір можуть укладати їх керівники, якщо головним підприємством їм передані такі повноваження.
Зміст трудового договору — це сукупність умов, якими визначаються права та обов'язки сторін. Вони поділяються на два види: умови, що визначаються угодою сторін, та умови, що встановлюються законодавством про працю.
Умови трудового договору, що визначаються угодою сторін, залежно від волевиявлення цих сторін класифікуються так:
1) обов'язкові (необхідні), без домовленості про які трудовий договір вважається недійсним;
2) факультативні (додаткові).
До обов'язкових (необхідних) належать такі умови: а) про трудову функцію, тобто ким буде працівник — техніком, оператором, слюсарем тощо; б) про місце роботи, тобто де саме він працюватиме (із зазначенням цеху, відділення чи без визначення місця роботи); в) про строк дії трудового договору (на невизначений чи на певний строк тощо); г) про час початку виконання трудової функції (через день, два чи тиждень тощо); д) про розмір винагороди за виконану роботу.
Дещо інші аспекти факультативних (додаткових) умов трудового договору. Вони не є обов'язковими, але якщо сторони домовляться про них, то стають такими й можуть впливати на долю трудового договору. Умовно їх можна класифікувати за двома видами: такі, що безпосередньо зазначені в законодавстві про працю, і такі, що визначаються самими сторонами під час укладення трудового договору на підставі їх дозволеності законом. Наприклад, до першого виду належать умови: а) про встановлення випробування (ст. 26 КЗпП України); б) про встановлення неповного робочого дня або тижня (ст. 56 КЗпП України); в) про роботу в одну зміну при багатозмінному режимі праці тощо. До другого виду належать такі умови, як забезпечення житлом, надання для дитини працівника місця в дошкільних дитячих закладах (яслах, садку) тощо. Правова сутність додаткових умов полягає в тому, що вони уточнюють, доповнюють і розвивають умови конкретного трудового договору.Серед зазначених умов особливе місце в законі посідає умова про встановлення випробування під час укладення трудового договору. Доречно звернути увагу на дві характерні ознаки випробування. Перша стосується того, що сам факт його встановлення можливий лише за обопільної домовленості сторін трудового договору. Друга ознака стосується строку випробування, конкретна тривалість якого визначається тільки за згодою сторін трудового договору. За законом верхня межа цього строку становить: для робітників - щонайбільше місяць, для службовців — до трьох місяців, а в окремих випадках для відповідальних службовців за погодженням з профспілковим комітетом — до шести місяців. Для державних службовців строк випробування встановлюється до шести місяців без погодження з профкомом (ст. 18 Закону України "Про державну службу").
При цьому поряд із зазначеним чинне законодавство України про працю передбачає випадки, коли під час прийняття працівника на роботу випробування не встановлюється. До таких працівників належать: а) неповнолітні працівники; б) молоді робітники після закінчення професійних навчально-виховних закладів; в) молоді фахівці після закінчення вищих навчальних закладів; г) особи, звільнені в запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; д) інваліди, направлені на роботу за рекомендацією медико-соціальної експертизи; е) особи, які змінюють роботу у зв'язку з переїздом в іншу місцевість або з переходом на інше підприємство та в інших передбачених законодавством випадках
За правовим статусом працівник на період випробування не обмежується у трудових правах. Навпаки, він має право на оплату праці, належні умови праці, зарахування до трудового стажу терміну випробування, а також зобов'язаний виконувати норми праці, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку тощо. Поряд із цим умова випробування створює для працівника певні правові наслідки, зокрема працівник, який не витримав випробування, звільняється зініціативи власника без обов'язкового обґрунтування такого рішення; звільнення не погоджується з профспілковим комітетом; власник не зобов'язаний працевлаштовувати працівника; не виплачується вихідна допомога.
Важливою особливістю трудового договору є форма та правила його укладення, а також види. Щодо форми, то згідно зі ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. У цій же статті вказується на обов'язкове додержання письмової форми трудового договору: 1) у разі укладення трудового контракту; 2) на вимогу самого працівника; 3) у разі укладення трудового договору з неповнолітнім працівником та в інших передбачених законодавством випадках.