Смекни!
smekni.com

Трудовое право 23 (стр. 16 из 30)

Поділ робочого часу на частини як особливий ре­жим праці встановлюється для водіїв міського транс­порту та працівників тваринництва (годівля, доїння корів тощо). Робочий день може бути поділений на два періоди — вранці й увечері в години пік, а всередині дня — вільні від роботи години.

Ненормований робочий день — це особливий ре­жим праці. Він встановлюється для окремих категорійпрацівників (керівників підприємств, структурних підрозділів, юрисконсультів тощо), коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою тривалістю до семикалендарних днів.

Нічний робочий час визначається законом з 10-ї го­дини вечора до 6-ї години ранку (ст. 55 КЗпП України) і має таку особливість, як заборона залучати до робо­ти в нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, осіб, молодших 18 років, та ін­ших передбачених законом працівників.

Надурочна робота — виконання працівником обу­мовленої трудової функції з ініціативи власника по­над установлену норму його робочого часу протягом дня (зміни) чи за інший обліковий період. Особливості надурочного робочого часу: 1) за чинним законодавст­вом, як правило, забороняються надурочні роботи; 2) у разі залучення працівників до надурочних робіт у виняткових, передбачених законом випадках, вста­новлені граничні норми — щонайбільше чотири годи­ни протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника; 3) винагорода за надурочну ро­боту виплачується в підвищеному розмірі.

Чергування — виконання працівником роботи на підприємстві (в установі, організації) не за своєю спе­ціальністю після закінчення робочого дня, у вихідний чи святковий день. Особливості чергування: 1) залу­чення працівника до чергування можливе не частіше одного разу на місяць; 2) тривалість чергування не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня; 3) компенсується чергування відгулом тієї ж три­валості, що й чергування, протягом найближчих деся­ти днів.

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу: 1) щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи; 2) щотижневий, коли кожного тиж­ня однаково реалізується тижнева норма робочих го­дин (наприклад, 40, 24, 6 чи менше); 3) підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижне­вої норми тривалості робочого часу. Він може бути мі­сячним, квартальним, річним, але з таким розрахун­ком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не пе­ревищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.

2. Час відпочинку. Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України 1996 p.). Це право забезпечується різними засобами, найголовніші з яких: а) надання днів щотижневого відпочинку; б) щорічна оплачувана відпустка; в) встановлення скороченого робочого дня.

Час відпочинку — частина календарного часу, коли працівник вільний від виконання трудової функції й має право використовувати його за власним розсудом. До видів часу відпочинку належать: 1) перерви про­тягом робочого дня чи зміни; 2) щоденний відпочинок між робочими днями (змінами); 3) щотижневі вихідні дні; 4) щорічні святкові та неробочі дні; 5) щорічні від­пустки.

Відповідні особливості кожного із зазначених видів відпочинку:

1) відпочинок протягом робочого дня (зміни) вста­новлюється не пізніше чотирьох годин після по­чатку робочого дня (зміни) і не перевищує двох годин, а конкретна його тривалість визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

2) щоденний відпочинок між робочими днями (змі­нами) не може бути менше 12 годин. Перехід зі зміни у зміну відбувається за графіками змінно­сті та, як правило, після вихідного дня;

3) щотижневих вихідних днів може бути два в разі п'ятиденного робочого тижня й один — у разі шестиденного. Робота у вихідні дні забороняєть­ся, вона можлива лише у виняткових випадках з попереднього дозволу профкому й за обов'яз­ковим розпорядженням чи наказом власника; 4) святкові й неробочі дні як вид відпочинку чітко визначені ст. 73 КЗпП України. Але й у ці дні ро­бота допускається: а) на безперервно діючих під­приємствах; б) для виконання робіт з обслугову­вання населення; в) для виконання невідкладних ремонтних чи вантажно-розвантажувальних робіт; 5) щорічні відпустки — найтриваліший час відпо­чинку. За Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. відпустки поділяються на такі види: щорічні відпустки; додаткові відпуст­ки у зв'язку з навчанням; творчі відпустки; соці­альні відпустки; відпустки без збереження заро­бітної плати.

Найтривалішою та найпоширенішою є щорічна від­пустка, до якої належать: а) основна; б) додаткова за роботу в шкідливих та важких умовах праці та за особливий характер праці; в) інші додаткові, передба­чені законодавством. Основна щорічна відпустка не може тривати менше 24 календарних днів. Надається вона працівникові за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для окремих категорій працівників основна відпустка може бути й тривалішою. Так, для персоналу вугіль­ної, металургійної, сланцевої та деяких інших галузей промисловості основна відпустка понад 24 календар­них дні збільшується на два дні за кожні два відпра­цьованих роки, але не більше 28 календарних днів, а неповнолітнім працівникам основна відпустка надає­ться тривалістю 31 календарний день, інвалідам І та IIгруп — ЗО календарних днів, а інвалідам IIIгрупи — 26 календарних днів. Триваліша основна відпустка надається й деяким іншим працівникам (ст. 6 Закону України "Про відпустки"). Додаткові відпустки нада­ються також: а) за роботу у шкідливих і важких умовах праці; б) за особливий характер праці та її трива­лість; в) у зв'язку з навчанням; г) творча відпустка. Щорічна основна та додаткова відпустки, як правило, надаються одночасно, а за бажанням працівника — окремо (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про відпустки"). Право на основну чи додаткову відпустку в перший рік роботи працівник має після шести місяців безпе­рервної праці на даному підприємстві, а за другий і наступні роки щорічні відпустки надаються в будь-який час відповідно до графіка черговості надан­ня відпусток. Виняток з цього правила становлять такі працівники: 1) молодші 18 років; 2) інваліди; 3) жінки у зв'язку з вагітністю та пологами; 4) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 5) одинокі матері (батьки); 6) ветерани праці, війни та інші працівники (ст. 10 Закону України "Про відпустки"). Мають відповідну специфіку й до­даткові відпустки, що пов'язані з навчанням, і творчі відпустки, їх тривалість залежить від форми навчан­ня (вечірня, заочна, екстерном), навчально-освітнього закладу (загальна середня, професійно-технічна чи вища освіта). Творча відпустка надається працівни­кам для закінчення дисертацій, написання підручни­ків тощо. Тривалість, порядок, умови надання та опла­ти творчих відпусток визначаються постановою Кабі­нету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45і.

Соціальні відпустки надаються працівникам: 1) у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) для догляду за дитиною до трирічного віку; 3) за наявності двох і більше дітей віком до 15 років.

Відпустки без збереження заробітної плати перед­бачені двох видів: 1) що надаються працівникові в обов'язковому порядку (для виховання дітей віком до 15 років, ветеранам війни, пенсіонерам, інвалідам тощо); 2) за згодою сторін трудового договору. Трива­лість і порядок надання зазначених відпусток визна­чені ст. 25 і 26 Закону України "Про відпустки".

Контрольні питання

1. Що таке робочий час? Наведіть його класифіка­цію.

2. Що включають режим і облік робочого часу?

3. У чому полягає правова відмінність скороченого та неповного робочого часу?

4. Поняття, умови та порядок уведення надурочних робіт.

5. Поняття та види часу відпочинку.

6. Що включає право на відпустку та право викори­стання відпустки?

7. Які існують види додаткових відпусток? Порядок їх надання.

Система тестових завдань для самоконтролю

Тест 1. Тривалість робочого часу в Україні вста­новлюється:

А — Власником або уповноваженим ним органом разом із профспілковим комітетом.

Б — В окремих передбачених законом випадках власником за погодженням з працівником.

В — Державою за участю професійних спілок.

Г — Власником за погодженням з трудовим ко­лективом.

Тест 2. Законом визначено робочий час:

А — Нормальний. -

Б — Скорочений.

В — Неповний.

Г — Ненормований.

Д — Надомний.

Тест 3. Нормою робочого часу, тобто конкретною мірою праці, є:

А — Робочий день.

Б — Робочий тиждень.

В — Робоча зміна.

Тест 4. Є такі види робочого тижня: А — Шестиденний і п'ятиденний. Б — Скорочений і неповний.

В — Нормований і ненормований.

Тест 5.Робочий тиждень встановлюється: А — Власником підприємства разом із профкомом. Б — 3 урахуванням думки трудового колективу. В — За погодженням з місцевими органами влади. Г — Власником з дозволу органу вищого рівня. Д — Власником з дозволу Кабінету Міністрів Ук­раїни.

Тест 6. Поняття робочого часу включає:

А — Норму тривалості праці, встановлену законом чи на його основі.

Б — Час, протягом якого працівник повинен вико­нувати роботу.

В — Фактично відпрацьований час і час, гаранто­ваний законом.

Г — Норми тривалості праці лише на важких і не­безпечних роботах.